«Петя» у маршрутці, риштувальник, який боїться висоти та «мамин синочок»
Юрій Мартинович
репортер, оператор, письменник
Фото: ZIK
Фото: ZIK

У маршрутці помітив «Петю» – так каліграфічно писало на чотирьох пальцях його лівої руки.

На правій ж руці була дата: чи то 1952 чи то 1957 рік. Вірогідно, що це рік його народження. Гарний картуз на голові цього шістдесятирічного чоловіка був з маленьким нахилом у сторону вікна. Це свідчить про цікаву натуру, яка, вірогідно, з молодечих років стикнулася із тією несправедливістю, що мрії не завжди знаходять своє віддзеркалення у реальності. Тому доводиться за них боротися і також доводиться за них відповідати… Можливо, тюрма, а, можливо, і ні, та все ж сумка через плече – це була ще одна цікава підказка-думка. Невже він людина, яка роздає брошури про Бога? Невже це та людина, яка пройшла шлях від тюремних наколок до біблійних проповідувань? Хтозна, але зерно роздумів цей «Петя» у мені засіяв.

Потім я згадав про вчорашніх своїх компаньйонів у маршрутці. Це були троє веселих мужиків, які сиділи в останньому ряду, їли чіпси і запивали їх спільним пивом. Їх розмова була дуже проста, адже це були життєві історії робітників, які їздять по світу, щоб заробляти євро, а не гривні.

– Я боюся висоти, але мушу у Польщі на риштовку лізти. Злоті потребують жертв, – сказав один, а другий підтвердив, що теж йде на ризик задля грошей.

Натомість третій компаньйон вирішив згадати минуле і розповів про те, як колись мили посуд без хімікатів: гірчиця, пісок, гаряча вода. А тепер стільки тої хімії… Це цікаво, бо веде до думки, що колись менше товарів було, відповідно, менше грошей потрібно. Тепер же навпаки – товарів дуже багато, а значить, грошей теж треба мати дуже багато. Чим більше товарів, тим більше грошей. Це взаємопов’язано. Внизу цієї схеми – маси людей, які хочуть стати на чолі цього безкінечного циклу: товари – гроші – товари – гроші…

Всі ці релігійно-економічні думки розсіялися, коли я побачив 10-11-річного хлопчика, який схилив голову на плече своєї мами, бо втомився стояти. Мило так, хоч і виглядало, наче це «мамин синок», але ж хто забороняє нам такими бути?

Лінь – двигун прогресу, куди ж спішити? Саме за таким правилом діяв і водій, який не поспішав доїхати до нашої спільної цілі – Львова. Тому у моїй голові все виникали інші думки, на зразок: чи може бути таке дзеркало, яке буде правильно показувати сторони і чи будуть масовими «окуляри» для носа, щоб корегувати відчуття запаху під свій смак, як колір скелець сонцезахисник окулярів? Може, і так, але то вже інша історія)

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-20 17:44 :57