Новини » Світ 22 лютого, 2019, 14:55
«Галюциногенна» петрушка, або Божевілля радянських науковців
Фото: pixabay.com
Фото: pixabay.com

Вони хотіли обігрівати Арктику, повертати течії рік та будувати ядерні локомотиви, що мчать через Гімалаї. А якби природа опиралася – були готові використати атомні бомби. Радянські вчені вірно йшли шляхом, наміченим Кремлем і намагалися будь-якою ціною наблизити прихід «світлого майбутнього». Дарма, що багато їхніх проектів були лише пропагандистськими фейками шарлатанів.

Про це йдеться у матеріалі опублікованому Newsweek.

Коли кілька років тому головний лікар Росії вніс петрушку до списку рослин, що містять наркотичні речовини, багато чого із радянського минулого прояснилося. За даними Міністерства охорони здоров’я Росії, насіння і плоди цього важливого кулінарного продукту містять небезпечні галюциногенні речовини, що, як стверджується, підтверджено відповідними дослідженнями. Якщо це так, тоді, можливо, врешті знайдено раціональне пояснення божевілля, яке колись опанувало багатьох радянських вчених. Бо логічно пояснити їхні дії – практично не можливо.

Сибір мав стати житницею, а пустеля – розквітнути

Симптоми божевілля стали добре помітні в 1930-х роках. Наукове середовище тероризував шарлатан генетики Трофим Лисенко. Він проводив експерименти, доводячи, що здатний за допомогою швидкої еволюції створити стійкі до морозів і паразитів види рослин, особливо зернових, чим здобув славу безперечного авторитета у наукових колах СРСР. Зернові Трофима Лисенка за наказом Сталіна мали підкорити навіть Сибір. На жаль, їх так і не вдалося вивести.

Своєю чергою, південь СРСР, відповідно до рішення Політбюро Комуністичної партії Радянського Союзу, мав перетворитися на велику бавовняну плантацію. Для цього було побудовано мережу каналів відводу води з річок Амудар’я і Сирдар’я до пустелі Кара-Кум. Однак вода не доходила до бавовняних полів: вона дорогою випарувалася або губилася у пісках, але солоне озеро Аральське море почало висихати. Лише після десяти років експериментів стало зрозуміло, що величезні райони Центральної Азії постраждали від гігантської екологічної катастрофи.

У 1949 році інформаційне агентство ТАСС повідомило, що радянські вчені знайшли спосіб, щоб території, що простягаються між Каспієм і Аральським озером, знову розквітли. План розробив молодий інженер Академії наук СРСР Митрофан Давидов. Для цього він вирішив використати води рік Єнісею і Обі, що впадають до Північного Льодовитого океану.

«Ці ріки майже не використовують, тому що вони протікають через землі, де вічна мерзлота і через це непридатні для сільського господарства», – пояснив Давидов.

«Якщо б, однак, спрямувати їх на південь, щоб вони впадали до Аральського моря, тоді солодка сибірська вода витіснить сіль з Аралу. Після цього відбудеться зміна фауни і флори. Зокрема, з’являться прісноводні риби, а морські пристосуються до нових умов», – зазначало ТАСС.

У той же час агентство малювало образ радянського раю. На берегах нового моря з’являються порти з кораблями, які попливуть із будівельними матеріалами, хутром та іншою сировиною прямо в Ірак, на зворотному шляху забираючи нафту, рис, чай, фрукти, а під час рейсу заповнять прогалини виробами середньоазіатської промисловості. Крім того, клімат повинен був змінитися на більш м’який, а посухи та піщані бурі мали повністю зникнути.

Отже, інженер Давидов почав розробляти греблю висотою 81 м і довжиною 50 км на річці Об та 100-кілометрову на Єнісеї. Завдяки їм води обох річок повинні були утворити водосховище, з якого планували прокласти 800-кілометровий канал до Аральського моря. І така будівельна «дрібничка», як і той факт, що значно менш вражаючі канали з Амудар’ї і Сирдар’ї знищили Центральну Азію, якимось чином залишилися поза увагою радянських вчених. Проте у ті часи їхній мозок був задурманений, цілком можливо, за допомогою петрушки, відчуттям сили і необмежених можливостей.

Ядерні випробовування ціною людських життів

У тому ж 1949 році на Семипалатинському полігоні в Казахстані випробували першу радянську атомну бомбу. Щойно відкрите джерело енергії розпалювало уяву вчених, які хотіли точно дослідити можливості ядерної зброї. Ключовий експеримент провели в 1954 році. Група науковців на чолі із академіком Ігорем Курчатовим і всесильним міністром оборони СРСР, маршалом Георгієм Жуковим, вирішили подивитися, на що здатна ядерна енергія.

У Оренбурзькій області на полігоні біля села Троцьке створили класичне поле бою. Збудували окопи, землянки, бетонні бункери. Лінію оборони потенційного ворога розташували за 5 км від нульової точки – місця вибуху бомби, а окопи атакуючих – за 10 км. Села, розташовані у радіусі 7 км, евакуювали, а цивільному населенню, яке жило трохи далі, у момент вибуху рекомендували лягти на землю. До укріплень загнали 45 тис. солдатів. Корів, коней, собак і кіз, відібраних у селян, розмістили у нульовій точці. 14 вересня 1954 року бомбардувальник скинув ядерну бомбу, як зазначено в доповіді «середнього розміру», тобто 20 кілотонн (така ж знищила Хіросіму), на бідних тварин.

Невелике сонце спалахнуло 350 метрів над землею. Коли воно згасло, для кращого ефекту, майже сто бомбардувальників здійснили наліт на позиції захисників, використовуючи звичайні бомби. Наприкінці Жуков дав сигнал до наступу. У доповіді про маневри, які Девід Холлуей опублікував у книзі «Сталін і бомба», зазначено: «Підрозділи, що брали участь у військових навчаннях, без жодних сумнівів увійшли в зону атомного вибуху, досягли нульової точки, пройшли радіаційну зону і виконали завдання». Учені і маршал були задоволені. Скільки людей померло, ніхто не записав.

Штучний Гольфстрім та атомною бомбою по Гімалаях

Для мрій радянських вчених ані людське життя, ані природа не мали жодного значення. Як ці мрії виглядали насправді, у 1958 році довідався Люсьєн Барньє – на той час зірка наукової журналістики, і одночасно палкий прихильник комуністичних ідей. Француз чудово підходив для ролі того, хто мав представляти на Заході досягнення і плани радянських вчених. Він приїхав до Радянського Союзу невдовзі після того, як СРСР запустив на орбіту Землі перший штучний супутник.

«Як ця нібито відстала від Заходу країна досягла таких великих наукових і технічних успіхів? Чи, можливо, ми помиляємося в оцінці СРСР, спокушені судженнями?», – писав Барньє перед поїздкою. У Москві на нього чекав цвіт радянської науки, на піку творчих можливостей. Інженер Маркін провів французові екскурсію Інститутом енергетики та ознайомив гостя з планами обігріву Арктики. Цьому мало сприяти те, що Берингова протока, яка відокремлює Сибір від Аляски, завширшки «всього» 85 км, а її глибина не перевищує 50 метрів.

«Використовуючи кілька сотень гігантських ядерних насосів з електростанції на три мільйони кіловат, можна було б перекачати воду з Тихого океану до Північного Льодовитого океану. В результаті з’явиться тепла морська течія, подібна до Гольфстріму, яка зігріє узбережжя Сибіру. Це,своєю чергою, змінить клімат та рослинність. Природа покірна людям, потрібно тільки вміти знайти до неї підхід», – заявив Маркін.

Не менш вражаючим був проект фізика і одночасно генерала Георгія Покоровського. Ідея полягала у тому, щоб збудувати транс-гімалайську залізничну колію, що з’єднає СРСР з Китаєм та Індією. Така комунікаційна артерія мала значно полегшити домінування СРСР на півдні Азії. Проблемою було лише те, що траса мала пролягати через гори висотою до 6000 метрів. Однак це зовсім не лякало генерала, який вважав, що найкращим способом для Гімалаїв будуть атомні бомби. З їхньою допомогою він хотів засипати долини і яри.

«Будувати мости, можна буде скидаючи в русла річок величезні блоки скельної породи, зруйнованої атомним вибухом. Ці блоки замінять стовпи», – пояснював він. Генерал-науковець просто ігнорував питання про радіоактивне забруднення, стверджуючи, що через два-три роки воно перестане бути небезпечним. Для транс-гімалайської колії готували ядерні локомотиви.

«За інформацією, яку я отримав у Москві, цей локомотив буде потужністю 12 тисяч кінських сил і зможе тягнути поїзд вагою 3500 тонн зі швидкістю 60 км/год.», – повідомляв Барньє.

Атомні автомобілі і підкорення Марса

Ядерні локомотиви були не єдиним сюрпризом, приготованим для Заходу. Наприкінці 1957 року газета «Красная Звезда», яку видавало Міністерством оборони СРСР, повідомляла, що ще до 1962 року будуть створені атомні літаки. Машини мали важити 1000 тонн, при довжині крил 200 метрів і літати в стратосфері зі швидкістю 20 тис. км/год.

«Ця військова версія легко підніме 1000 солдатів і 100 тонн техніки», – обіцяла «Красная Звезда».

Проте радянська влада не забула і про пересічних громадян. Наприклад, в 1957 році в Горьківський автомобільний завод повідомив про те, що створив прототип атомного автомобіля. У інформації зазначалося, що його поршневий двигун працює на суміші газифікованого урану і фтору й здатен легко розігнати авто до швидкості 200 км/год.

Окрім ядерних літаків, дослідницький відділ Міністерства торгівлі підготував план будівництва до 1960 року понад 200 тисяч «автоматичних магазинів».

«Вони продаватимуть молоко, сигарети, пиріжки, сірники, олівці і т.д. в будь-який час дня і ночі, а деякі з них, оснащені холодильниками, навіть товари, які швидко псуються», – повідомляв Барньє з Москви. Журналіст зазначав, що машини для підготовки та продажу складних страв, салатів та гарячих страв вже були створені, а також, що дослідницький відділ міністерства розробляє торгові автомати, що продаватимуть одяг, нижню білизну та засоби гігієни.

Плани виробництва таких машин опрацьовувала Комісія з міжпланетних зв’язків СРСР, створена у 1955 році. Під керівництвом академіка Юрія Хлебцевича розробили проект «ЛМВ». Радянська експедиція повинна була висадитися на Місяці у 1965 році і створити там постійну базу. Опісля мала розпочатися підготовка до польоту на Марс. Хлебцевич у програмі, яку надав Барньє застерігав: «Політ на Марс це не просто поїздка», але він стверджував, що вона відбудеться у 1971 році.

«Залишається, отже, ще багато часу на приготування великого стрибка на Марс, та чи вистачить його радянським науковцям?», – запитував журналіст, хоча, як хороший комуніст, не сумнівався в необмежених можливостях вчених СРСР.

Як невдала операція міністра поставила хрест на радянській колонізації Місяця

Тим часом життя диктувало свої умови. Завдяки геніальному конструктору Сергію Корольову та команді німецьких інженерів на чолі з Гельмутом Гроттрупом, які під час Другої світової війни працювали над створенням ракети V-2, Юрію Гагаріну та іншим радянським космонавтам вдалося полетіти у космос. Проте експедиція на Місяць вимагала більш потужної ракети-носія.

Під час конструкторських робіт спочатку від проекту відсторонили німців. Пізніше Корольов, не витримавши страждань від хвороби, у січні 1966 року погодився на операцію. Оскільки його вважали найціннішим «мозком» СРСР, то за наказом Політбюро, його особисто оперував міністр охорони здоров’я Борис Петровський. Під час процедури міністр виявив у ділянці товстої кишки ракову пухлину. Не замислюючись, він вирізав її, що спричинило сильну кровотечу. Після смерті Корольова радянські конструктори не змогли створити ракету, здатну здійснити експедицію на Місяць.

Так само доля обійшлася з іншими радянськими ідеями. Проект обігріву Арктики був припинений, оскільки не вдалося створити досить ефективні насоси. Від розрівняння Гімалаїв за допомогою ядерних снарядів, на щастя, особливо для альпіністів, відмовилися. Плани повернути назад Об і Єнісей, розглядали багато разів у 1960-х і 1970-х роках, але завжди бракувало коштів, що врятувало великі регіони Азії від екологічної катастрофи. Будівництво транспортних засобів, що працюють на атомній енергії, зупинив хронічний дефіцит збагаченого урану U-235 і плутонію. Постійне збільшення кількості ядерних боєголовок і необхідність забезпечення палива для атомних електростанцій призвели до браку відповідних матеріалів для цивільних проектів. Харчові ж автомати у країні, де постійно всього бракувало, просто не могли працювати.

Але в 1958 році ніхто ще не міг цього передбачити. Коли повертаючись до Парижа Люсьєн Барньє на прощання запитав у голови Академії наук СРСР Андрія Несміянова, про що він мріє, той відповів: «Наша армія вчених складається з 240 тисяч людей. Наші наукові кадри повинні бути ще більшими. Нам потрібно все більше вчених». Від таких слів світ мав би застигнути у німому подиві. Особливо, якщо б знав, що радянські вчені мали необмежений доступ до петрушки.

Переклад з польської Андрія Павлишина, IA ZIK

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-21 21:23 :16