Новини » Політика 20 лютого, 2019, 17:11
Забужко: П’ять років тому ми виграли першу битву у своїй другій війні з Росією

П’ять років тому ми виграли свою першу битву в Другій російсько-українській війні (перша війна була 100 років тому і закінчилася спершу маріонетковим утворенням зі столицею в Харкові, а остаточно – Голодомором). А Друга почалася тієї зими. Тільки ми тоді про це ще не знали, а хто знав, воліли мовчати – мовчать і досі.

Про це на своїй сторінці у Facebook написала українська письменниця Оксана Забужко.

Вона поділилася своїми спогадами про події на Майдані:

«Як зараз чую голос одного західного – промосковського! – журналіста, що дзвонив мені назавтра після розстрілів, 21.02.2014 буцім «домовитися про інтерв’ю», – і його гидотне «інсайдерське» питаннячко, від якого я вмить, як од повернутого вимикача, побачила події минулих трьох діб очима ворога, очима їхнього «клюєвсько-патрушевського» штабу: «Чому ж ви не розбігаєтеся?!», – розстріли мали зчинити на Майдані паніку, вкинути центр Києва в хаос, де вже нікому ніколи не розібрати – хто там що палив і хто в кого стріляв...)

А ми просто не помітили тоді їхніх планів, як не помітили б планів холерного вібріона чи кишкової палички. Ми були зайняті – ми оплакували наших загиблих. Приголомшена столиця надовго впала в скорботну тишу: в жалобу.

Ми не помітили (не всі, й не відразу), що з Києва потім на два тижні зникла була ВСЯ міліція – вся державна охорона порядку. Але нам, накритим, як хмарою, трагедією Небесної Сотні, навіть ДАІшники тоді не були потрібні – так чемно й уважно до ближнього ми тоді їздили по напівспустілому місту. І весь цей час, усі два тижні, московські ЗМІ на весь світ кричали, що в Києві «погроми» – вперше поселивши в західних кореспондентів, яких у Києві, на щастя, не бракувало, сумнів в адекватності росмедій. І ще один їхній розрахунок не справдивсь – що «бидло» («крєпостниє», по-їхньому) відразу ж юрбами рвоне у Межигір’я, яке стояло відкрите навстіж, без жодної охорони – рві-жґі-воруй-&bi страусов, а ЗМІ (вже свої – «укрАінскіє») – створять із того належну шумову завісу для прикриття зовсім інших операцій. («Пані Оксано, ви були в Межигір’ї?» – подзвонили мені вже «наші» в понеділок уранці. «Вас цікавить Межигір’я? – визвірилась я. – Ви що, не чули, що діється в Криму?..»

Ну і т. д. Багато разів за ці роки я запитувала себе – яким ЧУДОМ ми тоді, весною 2014-го, втримались і вистояли. Як країна, як нація, здатна чинити загарбнику ОРГАНІЗОВАНИЙ ОПІР. І відповідь мені бачиться тільки одна: у вирішальні моменти – починаючи від Майдану й жертви Небесної Сотні – ми щоразу виявлялися КРАЩИМИ, ніж Імперія Зла нас уявляла, коли планувала проти нас чергову «операцію». І тому Кремль раз у раз, уже приготувавшись, було, завалити Україну «останнім ударом», поціляв «у молоко»: всі їхні сценарії писано з розрахунку, що Україну населяє «бидло»:

  • темні,
  • захланні
  • заздрісні «крєпостниє».

Тільки за цієї умови російські сценарії виявляються ефективними (і так було завжди і всюди!).

П’ять років тому Україна виграла свою першу битву, яка визначила дальший перебіг війни, тому що Небесна Сотня виставила перед нацією ту моральну планку, якої за п’ять років не змогла збити вся інформмашина масового ширення «холерних вібріонів і кишкових паличок». Зрозуміло, виграти битву – ще не значить виграти війну. Але це вже залежить від нас – від того, наскільки ми виявимося гідними своїх мертвих. «Революція Гідності» має саме цей смисл.

Низький уклін вам, хлопці, – наші перші хоробрі, що відкрили Новий Український Мартиролог. Моліться за нас – нам дуже потрібна зараз ваша підтримка».

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-04-21 11:32 :22