Новини » Політика 20 лютого, 2019, 16:25
Соціалізм покоління Міленіум
Фото: EPA/MICHAEL REYNOLDS
Фото: EPA/MICHAEL REYNOLDS

З’являється новий вид лівої доктрини. Проте, вона не є вирішенням проблем капіталізму.

Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році, здавалося, що ідеологічне змагання ХХ ст. завершилося. Капіталізм здобув перемогу, і соціалізм став втіленням економічного провалу та політичного гноблення. Він «доживав» своє у державах, що розпадалися, та домінував у доктрині комуністичної партії Китаю. Сьогодні, 30 років по тому, соціалізм знову в моді. В Америці Александрія Окасіо-Кортес, новообрана конгресмен, яка називає себе демократичним соціалістом, здобула велику популярність. У Британії Джеремі Корбін, лідер Лейбористської партії, може отримати ключі від Даунінг-стріт 10. Саме про відродження йдеться у статті Economist.

Соціалізм відроджується завдяки гострій критиці того, що відбувається у західних суспільствах. Тоді як праві політики дуже часто відмовляються від ідеологічної боротьби та вдаються до шовінізму та ностальгії, ліві фокусуються на нерівності, навколишньому середовищі, а також на тому, як надавати владу громадянам, а не елітам. Попри те, що ліві мають рацію щодо певних речах, їх песимізм щодо сучасного світу заходить занадто далеко. Їхня політика страждає від суб’єктивного ставлення до бюджетів, бюрократії та бізнесу.

Відроджена життєздатність соціалізму є вражаючою. У 1990-х роках ліві партії почали дотримуватися центристських позицій. Лідери Британії та Америки, Тоні Блер та Білл Клінтон, стверджували, що знайшли «третій шлях» – пристосування держави і ринку. «Це мій соціалізм», – заявив пан Блер у 1994 році, відмовляючись підтримувати фірми державної власності. Цим нікого не вдалося обдурити, особливо соціалістів.

Ліві сьогодні сприймають третій шлях, як безвихідь. Багато нових соціалістів є поколінням Міленіум. Близько 51% американців, у віці від 18 до 29 років, позитивно сприймають соціалізм. Під час праймеріз 2016 року більше молодих людей проголосували за Берні Сандерса, ніж за Гілларі Клінтон та Дональда Трампа разом. Майже третина французьких виборців, у віці до 24 років, під час президентських виборів 2017 року, проголосувала за ультралівого кандидата. Проте, не всі соціалісти покоління Міленіум молоді. Багато прихильників Корбіна такого ж віку, як і він.

Не всі соціалістичні цілі покоління Міленіум є радикальними. В Америці, наприклад, система загального доступу до послуг охорони здоров’я така, яка є нормою у будь-якій іншій багатій країні світу. Ліві радикали стверджують, що хочуть зберегти переваги ринкової економіки. Як в Європі, так і в Америці ліві – це широка, флюїдна коаліція.

Як пише Economist, соціалісти покоління Міленіум вважають, що нерівність вийшла з-під контролю і що економіка піддається маніпуляціям на користь інтересів певної групи людей. Вони вважають, що громадськість прагне до перерозподілу доходів та домінування держави. Вони дотримуються думки, що короткозорість та лобіювання змушують уряди ігнорувати зростаючу загрозу кліматичної катастрофи. І вони вважають, що ієрархії, які керують суспільством та економікою, більше не служать інтересам звичайного народу та повинні бути «демократизовані». З цим важко посперечатися. Нерівність на Заході і справді зросла за останні 40 років. В Америці середній дохід 1% громадян збільшився на 242%, що приблизно у 6 разів перевищує збільшення доходів середнього класу. Проте, нові ліві не зовсім правильно визначають проблеми та методи їх вирішення.

Почнемо з визначення проблеми. Хибно вважати, що нерівність невпинно зростає. Нерівність доходів у США знизилася між 2005 та 2015 роками, після того, як було скориговано податки та трансфери. Середні доходи домогосподарств упродовж з 2015 до 2017 року зросли на 10%. Вважається, що робочі місця є ненадійними. Проте, у 2017 році на кожних 100 американців у віці від 25 до 54 років припадало 97 штатних працівників, у 2005 році – лише 89. Найбільшим джерелом нестабільності є не брак робочих місць, а економічний ризик чергового спаду.

Соціалісти покоління Міленіум також хибно трактують громадську думку. Вони мають рацію, що люди відчувають, що вони втратили контроль над своїм життям і що можливості зменшилися. Громадськість також обурюється нерівністю. Податки на багатих є більш популярними, ніж податки для всіх. Тим не менше, говорити про загальне бажання до радикального перерозподілу не слід. Американська підтримка перерозподілу не вища, ніж у 1990 році, і країна нещодавно обрала мільярдера, який обіцяє скоротити корпоративні податки. Певним чином британці більш спокійно ставляться до багатих, ніж американці.

Проте, справжня проблема полягає не у тому, що бачення лівих занадто песимістичне, а у їхніх пропозиціях, які є марнотратними та політично небезпечними. Візьміть, наприклад, фіскальну політику. Деякі ліві розпускають міф про те, що розширення державних послуг можна оплатити за рахунок вищих податків на багатих. Насправді ж, зі старінням населення буде важко підтримувати існуючі послуги, не підвищуючи податки для середнього класу. Пані Окасіо-Кортес запропонувала запровадити ставку податку у розмірі 70% на найвищі доходи, проте, передбачувана сума додаткового прибутку від цього становитиме всього лише $12 млрд, або ж 0,3% від загальної суми податків. Деякі радикали підтримують «сучасну монетарну теорію», яка означає те, що уряди можуть вільно позичати кошти для фінансування нових витрат, зберігаючи при цьому низькі процентні ставки. Проте, це є певною формою шахрайства. Недовіра до ринків призводить до того, що соціалісти покоління Міленіум також роблять помилки. Вони виступають проти вуглецевих податків, як єдиного найкращого способу стимулювання інновацій у приватному секторі та боротьби зі зміною клімату. Вони віддають перевагу централізованому плануванню та масовим державним витратам на «зелену енергію».

Прагнення соціалістів до демократизації поширюється й на бізнес. Покоління Міленіум хоче залучити більше працівників до правління, а, у випадку лейбористів, захопити акції компаній та передати їх працівникам. Такі країни, як Німеччина, мають практику участі працівників в управлінні підприємствами. Однак прагнення соціалістів до більшого контролю над фірмами пояснюється їхньою недовірою до всього, що принесла глобалізація. Збільшення прав та можливостей працівників щодо протистояння змінам робить економіку негнучкою. Менший динамізм перешкоджатиме економічним можливостям. Замість того, щоб захищати фірми та робочі місця від змін, держава повинна забезпечити ефективність ринків, а також зосередитися не на робочих місцях, а на працівниках. Замість того, щоб прагнути перерозподілу, уряди могли б зменшити гонитву за рентним доходом, покращити освіту та підвищити конкуренцію. Зміни клімату можна подолати ринковими інструментами та державними інвестиціями. Соціалізм покоління Міленіум готовий оскаржити свій статус-кво. Проте, як і старий соціалізм, він потерпає від віри у непідкупність колективних дій та невиправданої підозри до індивідуальних можливостей. Ліберали повинні виступати проти цього, завершує Economist.

Підготувала Оксана Вергелес, для IA ZIK.

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Повний або частковий передрук тексту без письмової згоди редакції ІА ZIK заборонено та вважатиметься порушенням авторських прав

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-18 16:28 :11