Новини » Світ 18 лютого, 2019, 13:27
Павло Юзик – син українців, який став батьком національної канадської ідеї
ZIK
ZIK

Виходець з України Павло Юзик протягом 23 років був канадським сенатором. На його честь видали серію пам’ятних марок, бо це прізвище не забувають і досі. Адже саме Павла Юзика називають батьком канадської національної ідеї про мультикультурність.

Про це йдеться у фільмі «Павло Юзик» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

До Першої світової війни у провінціях Канади працювали україномовні школи та вчителі. Однак, згодом, це було ліквідовано. Канада тоді ще частково належала до Британської імперії, а більшість українців були вихідцями із Автро-Угорщини, до якої ця держава ставилась вороже.

«Тут, в Канаді, створили табори, арештували тих, хто ще не був громадянином. Дуже багато тисяч чоловіків брали в табори, майже, як на Сибірі. Вони працювали задарма, властиво, при розбудові канадських національних парків-заповідників», – розповідає професор фізики і математики в університеті Йорку в Торонто Юрій Деревич.

У цей непростий час у невеличкому селищі Пінто у Саскачевані, 24 червня 1913року і народився Павло Юзик. Його батьки – переселенці з Галичини Мартин та Катерина – приїхали в Канаду, бо уряд видавав землі. Хоча й ці наділи оброблялись дуже складно – клімат був важким, а ґрунт неродючим – з корчами та кущами. Окрім того, щоб отримати достойну роботу, першим представникам діаспори потрібно було змінювати прізвища та виходити з українських організацій. Та Павло Юзик навідріз відмовився це робити, мовляв, пишається своїм українським корінням. Однак, вже дуже скоро така позиція хлопця і стала на заваді його кар’єрі.

77 відмов працедавців

У 1933-му хлопець закінчив педагогічний коледж у Саскатуні з найвищими балами, тож, здавалося, дуже швидко зможе отримати роботу вчителя, однак, отримав аж 77 відмов. Керівники шкіл натякали, що батьки їхніх учнів не будуть довіряти своїх дітей іноземцеві. Адже, хоча й народився в Канаді, Павло сприймався за чужинця. Тоді у його голові і закралася думка: якщо він тут іноземець, то ця країна потребує змін.

«Коли шукав роботу в таких околицях, де домінувало англо-саксонське населення, дуже часто на нього дивилися косо. Все таки, прізвище якесь незвичне – Юзик. Це був період так званого англоконформізму – щоб бути успішним в суспільстві, треба було поводитись так, як домінуюча його частина», – наголошує колишній професор політології Університету Ватерлоо Іван Яворський.

Та наполегливий юнак не здався і таки домігся посади вчителя у сільському муніципалітеті Редбері, поблизу Хаффорда, у громаді, здебільшого, населеній вихідцями з України. Там відразу й проявилися його організаторські здібності – керував українським оркестром і хором.

Політична кар’єра

Та коли розпочалась Друга світова війна, 30-річний Павло вирішує вступити до канадської армії, поруч з тисячами добровольців українського походження. Тож свою академічну кар’єру Юзик закінчує уже після військових дій.

 «Спершу він закінчив магістерку, а тоді докторат, він писав. Деякі його твори були, зокрема, про українців в Канаді, частково мали просвітянський характер. Він робив, що міг, аби підкреслити вклад українців в розвиток Канади. Став політично активним в консервативній партії Канади. Був, до певної міри, «зв’язковим» прем’єр-міністра Діфенбейкера. Той був німецького походження, тож деякі канадці його не сприймали. Він вважав, що Юзик для нього і для консервативної партії буде певним зв’язком з українською громадою», – наголошує Яворський.

За час своєї політичної кар’єри Юзик доклав зусиль, щоб змінити ставлення канадців до українців. Підкреслював, що саме українці зробили Канаду найбільшим виробником зерна, з’єднали трансканадською залізницею і, зрештою, збагатили канадську мозаїку своєю культурою.

Фронт визволення Квебеку

Та в той же час розгортаються події, які сколихнули всю Канаду. На початку 60-х років провінція Квебек суттєво відрізнялась від решти країни. 80% її населення становили франкомовні громади, які займають найнижчі посади із малими зарплатами. Натомість англомовні – панівний прошарок з елітними можливостями. Відтак, франкомовне населення почало відстоювати свої права, натомість англійці не поділяли ідею мультикультурності.

«У 1960 році канадський уряд зіштовхнувся з двома великими проблемами. По-перше, Канада була частиною Британської імперії, якої не стало і потрібно було шукати своє місце та нову канадську ідентичність. По-друге, розпочались сепаратистські заворушення у Квебеку – з терористичними актами», – зауважив співробітник кафедри українознавства Торонтського університету Томас Приймак.

Саме тоді в Канаді вирували шалені сепаратистські пристрасті – націоналісти викрадали політиків, розсилали бомби. Розпочалася так звана Тиха революція із радикальним крилом – організацією Фронт визволення Квебеку. Понад 200 терористичних актів за десять років – такого країна ще не бачила. Саморобні бомби вибухали у військових частинах, банках, готелях. Викрадення британського дипломата Джеймса Кроса та міністра праці Квебеку П’єра Лапорта стали останньою краплею. Прем'єр-міністр Канади П'єр Трюдо оголосив воєнний стан і ввів до Квебеку федеральні війська. Майже півтисячі осіб затримали, з Фронтом було покінчено. Натомість франкокандкаці домоглися створення спеціальної комісії двомовності та двокультурності. До її складу ввійшли чотири англоканадці, стільки ж франкоканадців, поляк та українець – професор Рудницький.

Вперше згадали «багатокультурність»

Після цього, у 1964 році в парламенті Канади вперше прозвучало слово «багатокультурність». Його озвучив щойно призначений сенатор українського походження Павло Юзик. У своїй інавгураційній промові він підкреслював: відповідно до ідеалів демократії та духу Конфедерації, Канада повинна прийняти і гарантувати принцип партнерства всіх народів, які внесли свій вклад в її розвиток і прогрес.

«Ця модель зарекомендувала себе вдалою. Багато країн хочуть скопіювати її собі, бо бачать, що вона дає людям життя у гармонії. І як ми кажемо у Канаді, бачення Павла Юзика – це не про толерантність. Бо толерантність – ніби, як дозвіл. Ми не хочемо толерувати відмінності, а хочемо відзначати їх», – підкреслює депутат канадського парламенту Аріф Вірані.

У Сенаті Юзик отримав посаду заступника голови комітету з питань молоді, був членом комітету з питань національної безпеки, членом постійного комітету парламентської бібліотеки. У 1977 році його одноголосно обрали доповідачем підкомітету з питань свободи обміну інформацією та переміщення людей. Після цього він присвятив чотири роки сприянню виконання положень Гельсінкських угод в області прав людини з боку Радянського Союзу і держав-сателітів.

«Він дуже допомагав українцям-біженцям. Бо в тих роках, фактично, не було еміграції – лише люди, які потайки добрались на Захід, їм була потрібна допомога. Наприклад, дуже багато доклався, коли на Захід вийшли «документи Чорновола», він багато зробив для того, щоб ті матеріали були видані», – підкреслює асистент сенатора Павла Юзика Борис Сірський.

Мультикультурність на конституційному рівні

Відтак, Канада є мабуть єдиною країною в світі, де політика багато культурності проголошена конституційно. Сталося це у 1971 році, коли головою уряду був П’єр Трюдо, батько теперішнього міністра.

«Українці проштовхували ідею мультикультуралізму, як ніхто. Їм вдалося це популяризувати спершу у парламенті, а потім – у конституції. І тепер мультикультуралізм – це закон», – підкреслює Томас Приймак.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-23 14:18 :33