Новини » Світ 18 лютого, 2019, 12:27
Довгий шлях падіння свободи
Картина «Визволитель» Теофіла Стейнлена. Фото з відкритих джерел
Картина «Визволитель» Теофіла Стейнлена. Фото з відкритих джерел

Доброю новиною є те, що рівень демократії не знизився, принаймні в сукупності. Погана новина полягає у тому, що країни, які розвиваються, обрали деструктивний шлях.

У нещодавно опублікованому дослідженні Freedom House «Свобода у світі у 2019 році», для демократів у всьому світі є дві новини – гарна і погана. Хорошою новиною є те, що загалом ситуація не погіршилася. Або, як підсумував The Economist Intelligence Unit у своєму власному щорічному Індексі демократії: «Демократія перестала знижуватися у 2018 році». Тринадцятий рік поспіль стан демократії у більшій кількості країн погіршився (68), а не покращився (50), проте це співвідношення не настільки погане. Жодна країна не вступила до лав демократій, проте Вірменія та Малайзія зробили величезні кроки у цьому напрямку, і, окрім крихітної нації Коморських островів, не відбулося значного відходу від демократії. Фактично, загальне співвідношення «вільних» до «не вільних» країн наприкінці 2018 року (1,7 до 1) було не набагато гірше, ніж у 2005 році (з 2 до 1). Про це аналізує у статті видання The American Interest.

Окрім драматичної зміни влади у Вірменії та Малайзії (де демократичні сили швидко мобілізувалися, щоб перемогти правлячі партії), з’явилися й інші позитивні тенденції. Два неліберальні лідери неправильно оцінили своїх обраних спадкоємців, які тепер спрямували свої країни у більш обнадійливих напрямках. В Еквадорі, де президент Рафаель Корреа перетворив тендітну демократію практично на авторитаризм, його наступник, Ленін Морено, відновив межі президентських термінів та створив більш сприятливі умови для незалежних ЗМІ. В Анголі – одній з найбільш корумпованих та погано керованих країн світу – 38 років деструктивного правління президента Жозе Едуарду душ Сантуша закінчилися у вересні 2017 року, коли він передав владу Жуану Лоренсу. На подив більшості людей, колишній міністр оборони відмовився від кумівства та почав боротися зі злочинністю.

Найбільш позитивні зміни відбулися й в Ефіопії, де після майже трьох десятиліть авторитарного правління Революційно-демократичного фронту ефіопських народів, народ повстав проти корупції, гніту та етнічне виключення. Зіткнувшись у минулому році з хвилею народних протестів, режим змушений був передати владу молодому та динамічному Абію Ахмеду. Прийшовши до влади у квітні, Ахмед звільнив політичних в’язнів, послабив контроль за засобами масової інформації та провів ряд інших реформ. Звичайно, цьому проекту загрожують закоренілі авторитарні інтереси та глибокі етнічні розбіжності. Проте, якщо Ефіопія, друга за чисельністю країна Африки, стане мирною, багатопартійною демократією, це матиме величезні наслідки для континенту.

Якщо ви подивитеся на дані громадської думки, то не здивуєтеся, що 3 з 6 країн, що здійснили значні кроки у напрямку демократії, знаходяться у Африці. Останній (2016-2018 рр.) раунд опитування Afrobarometer продовжує демонструвати стійку громадську підтримку демократії, причому більш як дві третини африканців стверджують, що демократія краще будь-якої іншої форми правління. Опитування громадської думки демонструють величезну підтримку позиції Вінстона Черчилля, який дотримувався думки, що «демократія може мати свої недоліки, проте вона все рівно є найкращою формою правління». З цим твердженням погоджується понад 80% опитаних у Африці та Східній Азії, і близько 70% в Латинській Америці та арабському світі. Зазвичай проблема, як визнають люди, полягає у тому, що занадто часто це не те, що їм дають їхні лідери.

І це підводить нас до поганих новин. У той час як стан демократії у шести країнах значно покращився у 2018 році (принаймні на три пункти за 100-бальною шкалою Freedom House), 19 країн продемонстрували значний спад. І серед них п’ять найбільших країн, що розвиваються:

  • Китай, де спостерігається зростаюча концентрація влади, підйом поліцейської держави Оруелла, та утискання прав уйгурів та інших мусульманських меншин;
  • Пакистан, у якому пройшли вибори, проте мало що змінилося;
  • Бангладеш, де демократія все ще не оговталася від зловживання владою прем’єр-міністра Шейха Хасіни Вазед, та зіткнулася з новою хвилею нападів на опозицію;
  • Бразилія, де неліберальний, правий популістський конгресмен, Жаїр Болсонару, здобув перемогу на жовтневих президентських виборах в умовах широкого корупційного скандалу, який дискредитував весь політичний клас;
  • Єгипет, де Абдель Фаттах Ас-Сісі влаштував собі у березні 2018 року перевибори, а на день Святого Валентина цього року «подарував» країні парламентське голосування за пакет конституційних змін, які дозволили б йому утриматися при владі до 2034 року.

Можливо, демократичні норми та інституції стримуватимуть неліберальні амбіції лідерів у Бразилії (країні, що перебуває у глибокій економічній та політичній кризі), так само, як і в США. Проте, як підкреслює нове дослідження Свободи у світі існують значні підстави хвилюватися за Сполучені Штати, де відбувся безпрецедентний «занепад свободи». Як наслідок цього, США тепер займають 52-е місце у політичній та громадянській свободі серед 195 країн, які щорічно оцінює Freedom House.

Свобода відіграє важливе значення в усьому світі. Ситуація у менших країнах, наприклад, демонструє ефекти, які демократія може мати на цілий регіон. Таким чином, коли невелика країна робить крок вперед, це є причиною для святкування, заохочення та підтримки. Тим не менше, найбільші ставки, звичайно, роблять на великі країни. Три з найбільших країн – Індія (найбільша демократія у світі), Індонезія (найбільша демократія у мусульманському світі) та Нігерія (країна з найбільшою кількістю населення в Африці) – матимуть вибори у найближчі три місяці. Попри тиск на релігійну толерантність (та інші ліберальні цінності) в Індії та Індонезії, демократія у цих країнах не є у небезпеці. Враховуючи слабке верховенство права, Нігерія не відповідає мінімальним стандартам виборчої демократії. Проте, витривалість протягом останніх двох десятиліть багатопартійного конституційного уряду у країні, яка раніше пережила шість військових переворотів та громадянську війну, стала помітним поступом.

Окрім цих країн, існує 19 інших з населенням понад 50 млн осіб. Сім з них – ліберальні демократії: Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Південна Корея та США. Їм навряд чи загрожує падіння демократії, проте, окрім Америки, європейські країни стикаються зі зростаючим тиском з боку імміграції та неліберальних лідерів. З-поміж 12 країн, що лишилися, є лише три демократії – Мексика, Філіппіни та Південна Африка – і рівень демократії кожної з них знизився за останні роки внаслідок серйозних проблем з корупцією та верховенством права. У Туреччині Реджеп Таїп Ердоган завдав демократії нищівного удару. Після майже п’яти років з часу травневого перевороту 2014 року, Таїланд все ще чекає, коли військові проведуть вибори та залишать владу. У М’янмі військові також продовжують домінувати над важелями політичної влади після виборів 2015 року, і надій на повернення до реальної демократії немає. У Росії поглиблюється деспотія; В’єтнам та Іран залишаються авторитарними режимами; останні вибори призвели до шахрайської перемоги провладного кандидата у «Демократичній» Республіці Конго; і за даними Freedom House, у Танзанії рівень свободи продовжує падати через «посилення репресій проти опозиції, ЗМІ та користувачів соціальних медіа, які все більше критикують авторитарного президента Джона Магуфулі».

Іншими словами, якщо ви подивитеся на сім просунутих промислових демократій серед 27 найбільших країн світу, ви знайдете чотири демократії, які потерпають від корупції та злочинності (Бразилія, Мексика, Філіппіни та Південна Африка); чотири країни, де лідери придушують демократичні інститути (Росія, Туреччина, Бангладеш та Танзанія); чотири країни, де домінують військові (Пакистан, Таїланд, М’янма та Єгипет); три закореніли диктатури (Китай, В’єтнам та Іран); три величезні арени політичного плюралізму (Індія, Індонезія та Нігерія); одну африканську країну, яка проґавила свій шанс на демократичні реформи (Демократична Республіка Конго); та одну, лише одну країну, з реальною, проте незначною можливістю демократичного прогресу (Ефіопія).

На жаль, це більш похмура картина, ніж та, яку можна побачити, дивлячись на сукупні показники. Великі країни створюють більші ефекти «демонстрації». Це є підставою для збереження та захисту демократії у Індії та Індонезії; уважно стежити за тим, що відбувається у Нігерії; підтримувати громадянські та інституційні зусилля, спрямовані на боротьбу з корупцією та зміцнення верховенства права; чинити тиск на фактичні військові режими; та робити ставки на можливий прорив у напрямку демократії Ефіопії.

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

 

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-25 11:34 :21