субота, 16 лютого, 2019, 9:43
Вулична революція, красиві зморшки людини і небачені гори – фентезі-світ фотографів
19

Нині у кожного другого, якщо не у всіх, є фотоапарат – у когось він вбудований в телефон, хтось спеціально купив професійну камеру. Взагалі, фотографія викликає досить різні питання. Чи кожен, хто має великі гроші на техніку, може стати фотографом? Чим відрізняється хороша світлина від поганої? А й загалом – чому люди цим займаються? Що вони фотографують? Відповіді на ці питання отримаєте далі. Ексклюзивно – від трьох львівських фотографів.

Тарас Бичко: Фотографія – це смак змін

Фотограф зі Львова, який працює в жанрі вуличної та документальної фотографії. Фіналіст численних фотоконкурсів, а також переможець одного з них – «Фотограф 2016 року» – у номінації «Стріт» (вулична, – ред.) Тарас розказав, як це створити свій стиль у цьому мистецтві та розпочати вуличну фотореволюцію в Україні.

Фотограф-документаліст Тарас Бичко. Фото автора
Фотограф-документаліст Тарас Бичко. Фото автора

Моя передісторія, мабуть, така ж, як і в багатьох фотографів: коли народилася перша дитина, придбав фотоапарат, аби знимкувати моменти її дорослішання. До цього я ніколи не сприймав фотографію як мистецтво, адже завше вбачав у цьому більш комерційне підґрунтя.

Моя «еволюція» від простого захоплення фотографією до становлення вуличним та документальним фотографом тривала більш ніж два роки (з 2012 по 2014 роки, – ред.) Я вчився розуміти мову мистецтва – навіть створив структурований план, згідно з яким читав море тематичної літератури. Тоді ж працював юристконцулом, тому мав обмаль часу. Та кожну хвилину «свободи» я фотографував.

Робота фотографа Тараса Бичка
Робота фотографа Тараса Бичка

Минав рік за роком, а я все ще був у пошуках свого стилю. За цей час пробував різні жанри фотографії, шукав себе – від портретної зйомки до постановочної… І такі обставини, як домовитися з моделлю, забронювати час у студії чи навіть підібрати відповідні погодні умови, щоб надати фотографії того чи іншого образу – стримували мене у постановочній зйомці. І коли я хотів фотографувати кожен день, виходило від сили раз на тиждень. Мене не влаштовували ці «домовленості», які забирали багато часу, через що я просто брав фотоапарат із собою на вулицю та знимкував все, що відбувається навколо.

Згодом, у 2015 році, прийняв доленосне рішення – кожного дня фотографував одну цікаву мить. Цей фотопроект називається «365 днів світла і тіні». У ньому я окреслив тему вуличної фотографії, яку розвивав кожен день, – це гра світла та тіней на вулицях Львова. Часто мені казали, що «Львів – не місто для таких історії, для такого «сценарію» потрібно їхати у Сідней чи навіть – Нью-Йорк». Але ця критика мене не зупиняла. При закінченні цього проекту, я відправив п’ять фото на один з найпрестижніших міжнародних конкурсів вуличної фотографії, три з яких пройшли у фінал. Непогано, чи не так?

Як пишуть у підручниках, стріт-фотографія – це жанр фотографії, зроблений в громадському місці, коли фотограф хоче показати те, що є цікавим, хвилюючим та неповторним водночас. Мені ж більше імпонують слова класика фотоіндустрії Роберта Франка, що «стріт-фотографія – це спонтанна інтуїція на те, що відбувається довкола».

Робота фотографа Тараса Бичка
Робота фотографа Тараса Бичка

Ще мене дивує думка, яка побутує нині: щоб знімати вулицю, достатньо всього-на-всього взяти фотоапарат та піти на «полювання» і таким чином можна періодично робити «шедеври» – абсурд. Зйомка стріт-фотографії – це глибока та обдумана річ, яка потребує величезного візуального та практичного досвіду. Головне у цьому виді зйомок – завше бути готовим до «подарунків долі» та вміти своєчасно та правильно на них реагувати.

Якщо охарактеризувати роботу вуличного фотографа, найважче – не повторюватися. І завжди вдаватися до самокритики. Якщо вона адекватна, допоможе тверезо оцінити свої роботи та зрозуміти, яких помилок ти припустився. Але найголовніше – надалі їх не повторювати.

Щодо меж між вуличною та документальною фотографією, у своїй практиці я не хочу їх розмежовувати. Мені цікава фотографія загалом. І ставати заручником окремого жанру не надто цікаво. Я підсумую, що основні принципи вуличної та документальної фотографії – об’єктивність, повна відсутність втручання фотографа у постановку кадру та відсутність постобробки фотографій (це той же Photoshop і т.д., – ред.).

Робота фотографа Тараса Бичка
Робота фотографа Тараса Бичка

До слова, дуже часто люди запитують, чи траплялися якісь сварки під час роботи на вулиці. Адже можна порушити чийсь особистий простір, попастися комусь під гарячу руку чи хтось, кого ти сфотографував, раптом прокричить, що не хоче, аби це фото потрапило в мережу. Не потрібно панікувати, достатньо розуміти, що нічого протиправного ти не робиш, та адекватно реагувати. Далі дієш відповідно до ситуації.

Наприклад, коли фотографував на ринках, то не раз чув від продавців запитання, навіщо я це роблю. Відповідав, що фотографую життя на базарі. Та все ж деякі продавчині переживали, що шукаю компромат – перекручені ваги чи порушення санітарних норм тощо – і згодом з цими доказами можу піти до дирекції ринку або у ЗМІ. Проте завжди такі переживання розвіювалися, бо пояснював людям, хто я та що тут роблю.

Спостерігаю, що зараз у свою стріт-фотографію більше хочу внести документальності. Чому? Світові тенденції вуличної фотографії нині більше спрямовані на своєрідні «ВАВ ефекти», коли завданням фотографа зробити максимально ефектний кадр; показати, як цікаво можна гратися з композицією, світлом тощо. Та дуже часто за такою красивою обгорткою всередині нічого цікавого немає. Усе ж таки, хочеться, щоб за гарною формою було щось більше… Тому мені цікавіше працювати над якоюсь конкретною темою та досліджувати її в повному аспекті – це наче робити наукове дослідження.

Щодо фотопроектів, то зараз активно працюю над декількома одразу – один з них стосується району Львова – Сихова. Інший має назву «Поза часом», де я подорожую Україною та шукаю час, який наче зупинився. Також готую книгу «2 кімнати», яка, по суті, є моїм сімейним альбом, де я показую зростання своїх дітей.

Робота фотографа Тараса Бичка
Робота фотографа Тараса Бичка

Найважливіше у роботі над фотопроектом – це одразу чітке бачення, що ти хочеш отримати в результаті. Воно допомагає не збитися з початкового шляху, зійшовши з якого, ти можеш зруйнувати всю концепцію проекту.

Ба більше – зараз маю вельми багато планів, бажання та часу на їхню реалізацією. Перше – це фотопроекти, над якими вже працюю, друге – створення осередку однодумців у Львові, де постійно б відбувалися хороші експозиції та кипіло творче життя, і третє – популяризація української вуличної фотографії як в Україні, так і у світі.

Щодо фотогалереї, то сам неодноразово стикався з проблемою – нема місця, де зробити виставку у Львові. Звісно, локації є, куди можна «пропихнути» роботи, та постійного простору, де відбувалися б регулярні фотоекспозиції немає.

Робота фотографа Тараса Бичка
Робота фотографа Тараса Бичка

А популяризація ж – це цілий процес. Ми з двома іншими фотографами – Володимиром Петровим та Михайлом Палінчаком – виступили ініціаторами створення спільноти у Facebook «Українська вулична фотографія», де наразі налічується більш ніж п’ять тисяч користувачів. Таким нетворкінгом хочемо показати та створити майданчик, де відбувалася б активна комунікація між стріт-фотографами. А ще хочемо, щоб люди бачили, що такий напрям фото насправді існує та ритмічно розвивається в Україні.

Марта Сирко: Фотографія – це природність, естетика та краса

Молода фотографиня-портретист зі Львова. Будучи професійним фотографом, Марта знимкує у різноманітних жанрах: дитячі фотографії, весільні та автопортрети. У справі – з 15 років. Тож як це – щоденно фотографувати людей? Як молода мисткиня відчуває фотографію та чому може часом розчулитися?

Фотограф-портретист Марта Сирко. Фото автора
Фотограф-портретист Марта Сирко. Фото автора

Фотографією я почала цікавитися ще сім років тому, як вчилася у школі. Тоді це було єдине захоплення, яке весь час мене вабило. Першу професійну фотокамеру мені подарував дідусь. Тут є цікава метафора – мій дідусь був сліпим… Згодом почала все більше цікавиться фотографією: шукала різноманітні курси та навіть «мучила» своїх подруг багаторазовими зйомками.

Після закінчення школи почала здобувати свого бакалавра, і знову мала поєднувати фотографію з навчанням, тому не могла повністю присвятити себе мистецтву. Коли закінчила університет, зрозуміла, що настав час змін. Останні три роки я професійно фотографую.

Робота фотографа-портретиста Марти Сирко
Робота фотографа-портретиста Марти Сирко

Коли я запитую себе, чому саме портретна зйомка, то думаю… що тут присутній гендерний вплив. Чисто з точки зору фізичної підготовки чоловікам легше займатися репортажною чи пейзажною видами зйомок. Бо, наприклад, я не змогла б ходити цілий день по засніжених горах у пошуках гарного кадру, хоча гори вельми люблю. До того ж, так склалися обставини, що почала займатися фотографією, як була дитиною, через що батьки мене не відпускали далеко від дому. І фотографувала все, що під рукою. Частенько клацала свої друзів. Саме тому нині почуваюся затишно, працюючи з людьми.

Зараз мені комфортно працювати як з жінками, так і чоловіками. Просто для останніх зазвичай потрібно більше часу для «розвантаження» – коли людина, яку я знімаю, почувається відкритою в емоціях і природною. Жінок фотографувати легше, бо для них фотографія – мистецтво, за допомогою якого вони вчаться насолоджуватися собою. Часто дівчата та жінки, які замовляють у мене зйомки, уже наперед знають, в якому амплуа хочуть себе бачити. Інколи це полегшує роботу, а ще деколи – ускладнює, бо фотографую їх не так, як вони себе бачать. Чоловіки ж переважно замовляють зйомку з більш клопіткої точки зору: якщо це модель, він хоче поповнити своє портфоліо та знайти нові замовлення; якщо шукають роботу у престижній компанії, то мати гарне фото на резюме.

Робота фотографа-портретиста Марти Сирко
Робота фотографа-портретиста Марти Сирко

У мене немає універсального рецепту розвантаження людей, тут варто зазначити, що для того, аби модель почувалася комфортно, потрібно забезпечити спокій і собі – фотографу, бо твій неспокій заразить модель. У портретних зйомках я завше стараюся залишитися тет-а-тет з людиною, така атмосфера допоможе їй розкритися, що надасть природності фотографіям. Ще одне з найважливішого – це розмови, хоча я інтроверт, але завжди дискутую з людьми, вислуховую їх. Так ми зближуємося і стаємо «рідними». Підсумовуючи усе, потрібно знайти підхід до кожного, а він – індивідуальний.

Щодо амплуа, про яке я раніше згадувала, то це вельми абстрактно. Якщо ми говоримо про портретну зйомку, не потрібно придумувати якихось феєричних образів, адже портрет – це фотографія людини з її природністю, емоціями та щонайголовніше – поглядом. Звісно, природність можна прикрасити відповідним одягом та макіяжем, та вона (природність, – ред.) у знімках є основною.

Робота фотографа-портретиста Марти Сирко
Робота фотографа-портретиста Марти Сирко

Ловлю себе на думці, що здебільшого я знімаю людей віком від 20 до 35. Хоча все більше мене ваблять харизматичні чоловіки та жінки, яким від 45 років. У нас починає формуватися європейська традиція, коли старші люди у свій вік виглядають надзвичайно: мають густе нефарбоване волосся, красиве обличчя, де видніються легкі зморшки, а очі…дивлячись у них, ти відчуваєш весь життєвий досвід, який набула людина.

Щодо дітисьок, то поки це трохи важко. Тут можна провести цікаву аналогію із зніманням закоханих – раніше я не могла красиво та романтично подати їхню історію, бо не розуміла, що таке стосунки. А зараз, коли я заміжня і зрозуміла, які стосунки на смак, я знаю, як поводитися з парочками та як їх «ставити» у кадрі. Думаю, що те саме буде і з дітками, доки не буду мати власних, доти не зможу їх правильно фотографувати. Адже щоб фотографувати гарно та природно, потрібно пережити відповідні етапи життя.

Робота фотографа-портретиста Марти Сирко
Робота фотографа-портретиста Марти Сирко

Якщо говорити про особливості портретної зйомки, то найважливіше у ній – природність. А також – замороження теперішнього стану людини. Бо потім мине час і людина гляне на це фото та скаже: «Ох, якою гарною тоді була». Мені завжди подобалося у портретній зйомці, що кількість видів фотографій є десятки, сотні й тисяч – адже на світі живе понад шість мільярдів людей, то таке ж число жанрів портретів можна створити.

Найцікавіші зйомки ті, де було найбільше адреналіну: коли усі плани летять шкереберть, а ти маєш оперативно все вирішувати. Наприклад, перша зйомка, яка спадає мені на думку – це фотосесія зі Сашею Унісекс, відомим тату-майстром. До цієї зйомки ми вже зналися більш ніж сім років, та не бачилися – це додавало тільки «перчинки» та цікавості. Під час цієї фотозйомки усе йшло коту під хвіст: машина, яку замовила, приїхала не в той час; фон з локації нашої зйомки вкрали. Та мала дуже швидко зрозуміти, що та як поправити. Пам’ятаю, після цієї фотосесії у мене був легкий мандраж, що нічого не вийшло, але згодом – усе було навіть краще, ніж очікувала.

Робота фотографа-портретиста Марти Сирко
Робота фотографа-портретиста Марти Сирко

Я ще ніколи не працювала над довготривалим фотопроектом. Наразі мої проекти – це творчі зйомки, це реалізації моїх ідей, бо я художник, який не вміє малювати, але має фотоапарат. У майбутньому планую зайнятися соціальними проектами, де хочу дослідити життя сліпих людей – як вони гуляють, їдять та живуть. Ця тема тріпоче мою душу. Та спочатку маю поставити крапку в арт-зйомках, тобто красиво піти, знаючи, що все, що уявляла, вже зробила.

У соціальних фотопроектах, що мене тривожить, треба перебороти у собі моменти людських факторів. До прикладу, я часто знімала собак з притулку і вельми довго до цього звикала, бо, наслухавшись сумних історій, я поверталася додому і плакала. І з людьми може бути те саме, тому я маю емоційно підготуватися до такої роботи.

Саша Бистріков: Фотографія – це спосіб побути наодинці зі своїми думками

Фотограф-пейзажист зі Львова, який відточує своє вміння більш ніж десять років, розказав про те, як правильно «помедитувати» на природі, що варто враховувати у фототурі та чому потрібно дослухатися до свого шостого чуття.

Фотограф-пейзажист Олександр Бистріков
Фотограф-пейзажист Олександр Бистріков

Я почав захоплюватися фотографією понад десять років тому. Як і всі, спочатку не знав, куди податися – знимкував портрети, навіть траплялися натюрморти, та раптом… поїхав у Крим з позиченим фотоапаратом.

Коли побачив неземну красу Карпат, я почав її «ловити», щоб згодом показати своїм друзям. На перших поїздках з фотоапаратом я був присутнім на фото, але далі все рідше з’являвся на них, аби зробити більший акцент не на тому, що я був там, а на тамтешній природі.

Один з переломних моментів, коли усвідомив, що фотографія – моє, як пішов у черговий похід, та на цей раз без свого фотоапарата. Гуляючи в нетрях буремного лісу, я зрозумів, що відтепер похід куди-небудь без фотоапарату – не моє.

Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова
Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова

Пейзажна фотографія – це палка з двома кінцями: ти хочеш показати навколишню красу людям, які цього ще не бачили, і кожне фото пропускаєш через себе, через свій світогляд. Саме тому, коли я їду з компанією фотографів у гори, ні в кого з нас немає однакових фотографій, бо це практично неможливо.

Більше – за допомогою «пейзажки» ти можеш показати свій внутрішній настрій. Буває, що ти налаштований на позитив, сяєш і виходять такі ж сонячні фотокартини, а коли маєш меланхолію в душі, окутуєш себе у холод – шукаєш засніжені схили гір чи туман, який би додав ефекту драматичності.

Зазвичай я фотографую зранку, ввечері та вночі. Якщо ти пейзажний фотограф, єдиний час для спання – день, коли світло надмірне і нецікаве. Чому цікавіше фотографувати не вдень? Тому що незвично фіксувати будь-які зміни у природі – це той же захід сонця, схід чи навіть – вечірні зорі, які при довгій витримці ніби рухаються.

Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова
Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова

У кожного своя філософія пейзажної фотографії, у ній же я знаходжу свій затишок: за допомогою фото можу переключитися з швидкоплинного темпу міста у спокій природи, тобто помедитувати.

Моє улюблене правило зйомки – це слухати своє відчуття гармонії. Звичайно, є загальні принципи побудови композиції для всіх видів фотографії, та якщо ти інтуїтивно відчуваєш, що це дерево хоче бути посередині кадру, а не на золотому перетині, то фотографуй так. Потрібно слідувати не правилам, а внутрішньому відчуттю.

Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова
Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова

Насправді я ніколи не брав участі у довготривалих фотопроектах. Адже робота у них вимагає постійності, тобто обов’язкової щоденної клопіткої праці, та найголовніше – впродовж всього проекту має бути присутня одна емоція. Більше, у мене завше триває пошук себе, тому не беруся за фотопроекти, щоб не зациклюватися на одній горі, як є чимала кількість інших, які вартувало б теж сфотографувати.

Також, на мою думку, пейзажна зйомка не повинна бути зафотошоплена, хоча щодо цього зароджуються періодичні дискусії. Це ніхто не забороняє, але не потрібно переступати межу природності, створюючи гарну комп’ютерну картинку на фоні гір.

І останнім, але не менш важливим, правилом є вміння не проспати ранок, адже саме світанкове сонце надихає на подальшу роботу. А як виникають труднощі, то завжди питаю у себе – «Навіщо я сюди приїхав?». Після цього бажання не вставати, як рукою знімає.

Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова
Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова

Є різниця між фототуром по горах і простим трекінгом у місці для ночівл. Коли ти фотографуєш, шукаєш найкращі місця, звідки можна зняти світанок чи зірочки. Тому ми розплановуємо маршрут так, щоб вночі бути на потрібній відстані від гір, і зранку зі сходом сонця встати й на спокійну голову фотографувати. Ті ж люди, які просто гуляють по горах більше орієнтується на місця для нічлігу біля водойм, щоб було комфортно.

Коли складаєш маршрут, важко врахувати все онлайн. Спершу ти починаєш за допомогою Google Maps прогнозувати, який там ландшафт місцевості, скільки часу потрібно, щоб подолати ту чи іншу відстань. Також є космічна кількість авторських фотографій, які дадуть тобі приблизне уявлення, що там та як виглядає. І, нарешті, куди без друзів? Можна спитати у них, що доброго можна побачити у цій місцевості.

Звісно, ти готуєшся, але не вгадаєш всього, наприклад: ти не екстрасенс, щоб передбачати, яка погода буде під час твоїх зйомок, тому трапляються труднощі зі світлом, а буває, що камері немає, як вчепитися – дивишся, всюди неймовірна краса і в цьому навколишньому середовищі воно виглядає динамічно, а на фото – ні, бо втрачається цей «рух», який присутній вживу.

Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова
Робота фотографа-пейзажиста Олександра Бистрікова

Найкраща підготовка до фотопоходу – це взяти фотокамеру та продумано розпланувати маршрут і старатися врахувати прогноз погоди, щоб максимально підготуватися і ще – не забути взяти запасні батарейки з Power-bank. А всі решта моментів можна вирішити з друзями.

У майбутньому я не можу точно сказати, що буду фотографувати, та хочу більш глибоко дослідити Карпати, бо я впевнений, що не всі закутки нашої Батьківщині є досліджені.

Катерина Клименко,
IA ZIK

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Top
2019-03-22 00:24 :49