Новини » Світ 11 лютого, 2019, 11:35
Себастьян Курц та доля Європи
Канцлер Австрії Себастьян Курц. Фото: EPA-EFE/FLORIAN WIESER
Канцлер Австрії Себастьян Курц. Фото: EPA-EFE/FLORIAN WIESER

Слабкість як Макрона, так і Меркель відкрила двері для іншого гравця: канцлера Австрії Себастьяна Курца.

Протягом багатьох років питання про те, хто буде неформальним «лідером Європи», було відкритим. Протягом останніх кількох років передбачалося, що ним може були лише Ангела Меркель або Еммануель Макрон. Проте, видання The American Interest дотримується інших поглядів, які висвітлює у своїй статті.

Європейський проект знову опинився під загрозою. Ангела Меркель втратила значну підтримку, а її наступниця Аннегрет Крамп-Карренбауер має ще заручитися нею. Тим часом, підтримка Макрона впала, а Париж палає вогнем: так безлідерний натовп демонструє своє розчарування своїм президентом та його політикою.

Динаміка на континенті завжди визначалася відносинами між Німеччиною та Францією, і сьогодні нічого не змінилося. Європейський Союз, і особливо Єврозона, стикаються з великими економічними викликами. У той час, як більша частина правлячої ХДС Німеччини та її баварська сестринська партія ХСС все ще наполягають на фінансовій стабільності та не надто регульованому ринку, Франція, яка слідує економічній традиції, закріпленій у її підсвідомості ще Кольбером, хоче йти іншим шляхом.

Підхід Франції тривалий час давав можливість підтримувати конкурентоспроможність її промисловості, шляхом девальвації валюти. Відтоді, як німецька марка вийшла на ринки у 1948 році, французький франк втратив більшу частину своєї вартості відносно німецької валюти. Стало очевидно, що претензії Франції на економічну рівноправність з Німеччиною є беззмістовними. Президент Франції Франсуа Міттеран, який наполегливо прагнув запровадити євро, робив це з розрахунком того, що німці ніколи не поставлять під загрозу нову спільну валюту і що вони, у разі чогось, завжди поручаться за борги інших. Досі французька азартність окупалася.

Проте, минуле не завжди є надійним путівником у майбутнє. Озираючись назад, можна з впевненістю сказати, що це було лише питанням часу, коли терплячість німецьких виборців до перерозподілу вичерпається. Цей момент ще не настав, проте ознаки його наближення очевидні. Відкрито євроскептична партія, Альтернатива для Німеччини, яка не лише потрапила до парламенту, але зараз є найбільшою опозиційною партією у німецькому Бундестазі, є одним з передвісників цього. Все важче стає переконати німців рятувати інших, коли дехто з них є багатшими, ніж вони самі. Це видається дивним з огляду на те, що зарплати у Німеччині є одними з найвищих у Європі. Проте, коли справа доходить до середнього рівня багатства домогосподарства, картина виглядає зовсім іншою. Частка володіння нерухомістю у Німеччині значно нижча, ніж у Франції, Італії або навіть у Греції. Крім того, середньостатистичний італійський пенсіонер виходить на пенсію раніше, ніж середньостатистичний німець.

Підхід Макрона до Європейського лідерства певною мірою є продовженням гри Міттерана: він говорить про більш тісний союз за рахунок обіцянок провести серйозні внутрішні реформи у Франції. Нещодавні насильницькі протести поставили під сумнів його здатність виконати ці обіцянки і, можливо, завдали смертельної шкоди його авторитету, тому важко тепер уявляти європейський проект під проводом Макрона. Зі свого боку, авторитет Меркель також зазнав нищівної шкоди тоді, коли вона прийняла доленосне рішення прийняти мігрантів. Можливо, її наступниця і не буде заплямована поразкою своєї попередниці, проте вона буде досить обмежена щодо європейського питання з тих самих причин, що були викладені вище: середньостатистичний німець не в змозі взяти на себе борги інших.

Слабкість як Макрона, так і Меркель, як Франції, так і Німеччини, відкриває шлях для іншого гравця: канцлера Австрії Себастьяна Курца.

На перший погляд здається безглуздим твердження про те, що федеральний канцлер країни з населенням менш як 9 млн може стати ключовим європейським лідером. Проте, Курц довів, що має ширше бачення майбутнього Європи та її політики, ніж будь-хто з його колег.

Щодо ключового питання міграції, Курц вже позиціонував себе як людина, яка може вирішити усі питання у той час, як провладні західні ЗМІ захоплюватимуться «хоробрістю» та бездіяльністю Ангели Меркель. «Я казав, що це велика помилка», – нагадав нещодавно 32-річний канцлер виданню Financial Times. «Якщо повернутися до 2015 року та позиції Європейського Союзу у ті часи, я б сказав, що відбулася драматична зміна позиції». І він має рацію.

У лютому 2016 року Курц, тоді ще міністр закордонних справ Австрії, запросив своїх колег із Західних Балкан до Відня, щоб домовитися про закриття «коридору» для мігрантів, що веде до Угорщини, Австрії та Німеччини. Він зробив це наперекір гучних протестів голови Європейської комісії Жана-Клода Юнкера та самої Меркель. Мов би навмисне для того, щоб продемонструвати розбіжності у поглядах, ніхто з Європейської комісії та Німеччини не був запрошений на зустріч.

Хоча криза євро була переважно проблемою північ-південь, криза мігрантів виявила новий поділ у Європі на схід-захід. Найбільш яскраво це проявилося під час заснування так званої Вишеградської групи – зближенні Угорщини, Польщі, Чехії та Словаччини, котрі дотримувалися кардинально протилежного підходу до міграції. І не лише щодо міграції! Ці країни не вельми бажали більш тісного союзу у Європі. Навпаки, всі ці держави були частиною Варшавського договору, у якому домінувала Москва, та справедливо чи ні, не вельми охоче дослухаються порад чи лекцій Брюсселю.

Австрія не є формальним членом цієї групи, проте вона високо цінується серед них, та, під керівництвом Курца, успішно відіграє роль посередника між Сходом та Заходом. Частково причина криється в її історії. Всі члени Вишеградської групи були або частиною Австро-Угорської імперії, або підтримували історично тісні зв’язки з Віднем. До Першої світової війни Австрія була домінуючою західною державою на Балканах і, як наслідок, має глибоке розуміння культури, історії та мов цього регіону. А під час Холодної війни Австрія, завдяки нейтралітету, підтримувала особливі відносини з усіма цими державами.

Що стосується міграції, Курц робить усе можливе для того, щоб Європа підтримала позицію країн Вишеградської групи. Неофіційна зустріч на рівні міністрів, що відбулася у Зальцбурзі у вересні минулого року, є гарним прикладом цього. Учасники зустрічі уважно стежили за тим, як поведе себе Тереза Мей. І справді, у той час вона була лузером, якого європейці засуджували за її пропозиції щодо Брекзіту. Згодом, однак, з’явилася угода про Брекзіт (і створила ще більші проблеми для Мей), і зальцбурзька зустріч стерлася із пам’яті.

Проте, ця зустріч також ознаменувала розкол у поглядах між Ангелою Меркель та Жан-Клодом Юнкером щодо міграції. Юнкер дав наступне інтерв’ю австрійським ЗМІ: «Я зробив пропозицію, яка й мені не дуже до вподоби: країни, які не приймають біженців, повинні більше брати участь у інших сферах, таких як фінансування захисту кордону. Ті, хто не приймає біженців, повинні, принаймні, надати притулок неповнолітнім без супроводу. Я не вірю, що це може призвести до протестів на вулицях Угорщини чи Польщі». Можливо, йому це й не подобалося, проте, це стало поворотним моментом до «гнучкої солідарності», яку так прагнула Вишеградська четвірка та, яку Курц так наполегливо проштовхував у Зальцбурзі. Таке рішення президента Європейської комісії не лише приголомшило як Меркель, так і Макрона, але й ізолювало їх.

Відтоді Курц не здавав позицій. У жовтні він приєднався до Угорщини, публічно відмовившись підписати пакт ООН про міграцію. Пакт був необов’язковою, символічною мірою, відмова від підписання якого, у кінцевому підсумку, мала важливе символічне значення. Позиція Курца дала можливість іншим європейським країнам піти в опозицію. Під час заключного голосування в ООН у грудні, Угорщина, Чеська Республіка та Польща висловили певні сумніви щодо нього, а Австрія, Болгарія, Італія, Латвія, Румунія та Словаччина утрималися від голосування. Бельгія проголосувала за пакт, проте її уряд не підтримав його.

Поява так званого «Нового Ганзейського союзу», групи з восьми північних та прибалтійських держав у рамках ЄС, є ще одним яскравим прикладом того, що Меркель втрачає у Європі свої позиції. З Британією, яка має намір вийти з ЄС, ці держави згуртувалися разом, щоб вберегтися від франко-німецького придушення. Замість більшої політичної інтеграції у французькому стилі, вони об’єдналися за національну відповідальність. У минулому Німеччина виступала від імені цих держав, а потім шукала компроміси з Францією. Проте, на останньому саміті європейських міністрів фінансів саме голландці критикували ідеї Макрона щодо європейського бюджету, тоді як Німеччина зберігала мовчання.

Якщо Курц зможе налагодити певний альянс між «Ганзейським союзом» та Вишеградськими державами, то це змінить політичну динаміку на континенті. У такому разі Німеччина опиниться у дуже незручному становищі: сидячи на трьох стільцях.

Фрідріх Великий одного разу сказав, що найважливішою передумовою будь-якої хорошої зовнішньої політики є хороша внутрішня політика, оскільки «ніхто не заслужить поваги інших, якщо буде слабким вдома». Курц, напевно, добре це знає.

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-22 01:29 :28