Нав’язлива пантера-продавець, або Як відлякати потенційних клієнтів

Заходжу в крамницю взуття відомої американської марки. Насправді якось безцільно зайшла, як зомбі в комп’ютерній грі, просто подивитися. Підходячи до перших стелажів, боковим зором бачу, що до мене, наче голодна пантера, повільно, але впевнено підкрадається продавчиня. Я не знаю чому, але подумала, що «треба втікати». Але не втекла. Стою і дивлюся на взуття, наче на вази і горщики в музею. Ти їх розглядаєш, але взяти собі – тобі в голову не приходить.

Підходить пантера-консультант і питає: «Яке саме взуття вас цікавить?». Ну, з якого дива я буду розказувати їй це? Я в цьому магазині не збираюся нічого купувати. Кажу щиро і точно: «Я не маю потреби вам це розказувати». На що вона здивовано відповідає: «Дивно».

Що дивно? Що чужа їй людина не хоче вести з нею порожні діалоги? Хм... Я просто пішла звідти. Хоча не виключаю, що як би мені ніхто не заважав нав’язливими і непотрібними розмовами, то мені б впала в око і душу якась пара черевиків. Імпульсивні покупки ніхто ж не скасовував.

Пригадую – якось заходжу у магазин білизни імені моєї далекої американської тезки, я лиш підійшла до стійки з трусами, ще мозок мій навіть не встиг відсканувати труси: якого вони стилю, кольору... аж тут консультант мені, як битою по голові: «Доброго дня! Який розмір трусиків ви носите?». Блін! По-перше, трусики носять діти. Дорослі носять труси! По-друге, я не маю потреби казати цій невідомій мені жінці розмір своєї дупи. Я відповіла, що ще не знаю, чи мені підходять їхні труси, щоб казати їхній розмір. Вона посміялася. То вже непогано.

Наступного разу вже в іншому магазині білизни (італійська відома марка). Я відповіла на нав’язливе питання: «Що вас цікавить» – «Я поки що не потребую вашої допомоги». Мені здається, що то було ввічливо і доброзичливо сказано. Але, мабуть, ні. Бо продавець із нотками образи відповіла: «Це моя робота вам допомагати». І продовжила пасти мене, як поліцейська «наружка» бандита... Ну, ок. А от що вона хоче мені допомагати? Дивитися на товар? Будемо разом втикати у чотири ока? Щупати його? Чотирма руками, як прибулець з кінофантастики. Допоможе згадувати, скільки в мене грошей на картці залишилося? І скільки в мене майок? Чи треба мені ще одна? От що допомагати? Капець! Але я не виходила, мацала майки і гольфи. І з того всього намацала гольф такий самий, як був надітий на мені. Консультантка миттєво сказала: «Тут дуже добрий склад, того-то стільки, а того-то стільки...». Курва мать! Я в такому ж гольфі. Я знаю склад. Хто тебе питав? Навіщо мені та вся інформація?! Тут я вже не витримала і вийшла зла, як чорт.

Що це за нав’язлива маркетингова тактика і стратегія? Це дуже поширене явище. Я стільки речей за своє життя не купила через нав’язливий сервіс! Можливо, добре.

Я пригадую: вісім років тому купувала шапочку Івасику, поміряла на голівку, а продавець каже: «Вона так його освіжає»... Освіжає! 6-місячну дитину! Це дитина освіжає ту шапку!

Ех, липкий і нудний сервіс, як нуга з батончика снікерс... До речі, були крамниці, з яких я втікала. Ну, не бігла, але темп був такий, що можна назвати це втечею. І це було виправдано, бо за мною гнався вовк з голодною пащею, з якої стікала слина, замаскований під привітного продавця, готового примчати на примусову допомогу.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-04-23 05:29 :19