Супрун, конспірологія та визначальний фактор піару
Сергій Костеж
мандрівник, історик

Минула доба від дивного рішення адмінсуду щодо повноважень Уляни Супрун, і вже зараз можна підбити певні підсумки процесу, що відбувається.

Видається дивним, що окремі представники Радикальної партії могли б провести складний процес та віднайти статтю, за якою по Уляні Супрун суд міг би прийняти рішення так швидко і в такі короткі строки.

Що ми маємо наразі? Якщо відсторонитися від емоцій, ми побачимо кілька знакових речей:

  • Ті, хто формував позов до суду проти Супрун, дуже вдало знайшли статтю, за якою суддя не зміг би прийняти іншого рішення – адже особа з іноземним громадянством дійсно не може довго обіймати відповідної посади.
  • На захист Супрун одразу стали перші особи держави – втім, поки що не видно механізму, як допомогти їй залишитися при виконанні обов’язків.
  • При цьому її впродовж кількох років вперто не призначали міністром, залишаючи в.о., на відміну, наприклад, від міністра фінансів Маркарової, яку призначили значно швидше.
  • Збіг або ні, але ситуація з Супрун співпала у часі з порушенням (нарешті!) кримінального провадження проти Віктора Медведчука. Втім, чи не є порушення справи піаром – покаже час, оскільки підозру Медведчуку так і не висунули. Принаймні, поки що.

Конспірологи, звичайно, можуть запідозрити, що ситуація з боротьбою «радикалів» проти Супрун може бути «багатоходовкою» Банкової з метою піару на захисті «одного з небагатьох реформаторів». І, звичайно, навряд чи матимуть рацію, бо якщо захистити Супрун не вдасться (а ймовірність цього висока), то цей провал Банковій на масовому рівні навряд чи пробачать.

Відставка Супрун навряд чи була інспірована кимось хоча б тому, що така комбінація в умовах абсолютно дірявої системи комунікацій і свояцтва в українській політиці одразу стала б секретом полішинеля. Та в той самий час, цей процес показує, наскільки слабкими є позиції реформаторів у боротьбі з кримінально-олігархічною системою управління державними процесами. Фактично, наразі вони є найслабшими за всі роки після революції. Від наявності кількох міністрів-реформаторів в уряді в 2014 році Україна прийшла до одного реформатора з вельми обмеженими повноваженнями, та й то не міністра, а в.о.

Але найголовніше не це.

А те, що через п’ять років після Революції Гідності політики спекулюють не на тому, скільки корупціонерів, хапуг та неофеодалів сидить за гратами, а скільки реформаторів ще не відсторонено.

Це вкрай показовий факт, який в будь-якому разі має бути врахований кожним українцем при голосуванні.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-04-25 05:48 :01