Новини » Суспільство 4 лютого, 2019, 12:21
Від розправи у 1937 році Івана Багряного врятував ГУЛАГ, – експерт
ZIK
ZIK

Біографія письменника Івана Багряного могла б стати сценарієм для голлівудського блокбастера. Він започаткував український самвидав та вислизував із рук радянських спецслужб, коли здавалося, що кінець близько. Однак, у той час, коли у світі його твори видавали мільйонними накладами, на батьківщині про нього воліли не згадувати.

Про це йдеться у фільмі «Іван Багряний» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

Маленька «книжечка» зробила величезну справу

У післявоєнному 1946 році в Німеччині та Австрії перебували сотні тисяч українців – полонених, остарбайтерів, емігрантів. Ті, хто були громадянами Радянського союзу, підлягали репатріації. Однак люди масово змінювали свої прізвища та біографії, адже добре знали, що в СРСР на них чекає розстріл або ж ГУЛАГ.

В атмосфері загального страху перебував і письменник Іван Лозов’яга, більш відомий як Іван Багряний. Він наважився розповісти, чому швидше готовий вмерти на чужині, ніж повернутися на «родіну», пишучи сміливий памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?». Це одразу спричинило розголос серед української еміграції, твір переклали кількома мовами і він докорінно змінив ставлення Заходу до «переміщених осіб».

«Книжечка невеличка, але справу зробила величезну. Після того, як переклали цю книжку, Британія і США зрозуміли, чому наші люди, які перебували в Європі, не хотіли повертатись. Тому що це були репатріації і саме ця робота Багряного зробила величезну справу – вона врятувала тисячі людей, і не лише українців», – переконаний літературознавець та публіцист Сергій Козак.

Жорстка цензура

Багряний ще з дитинства пізнав усі переваги радянського режиму.                                                                                                              Він стає свідком червоного терору – звірячої розправи червоноармійців над родичами та односельчанами.

«Того вечора вони знищили усіх статечних господарів і замордували священика. Вони розмовляли чужою мовою, гидко лаялися і реготали. Той випадок та кров назавжди залишилися у свідомості ще малого тоді хлопця», – наголошує доктор філологічних наук Валерій Корнійчук.

Втім пережите лише загартовувало хлопця – із 16 років він сам заробляв собі на життя, а у 18 опублікував перший вірш.

Цікаво, що, попри «революційний» псевдонім та друк творів у радянських виданнях, пролетарським письменником Івана Багряного не вважають. Він написав цілу низку творів, де з’являлось дистанціювання від радянської дійсності, де інтереси України не будуть враховані.

«За Багряним уже почало стежити ОГПУ. Інші його поетичні твори усі були написані з таким підтекстом, який видавався дуже підозрілим радянським цензорам», – розповідає Валерій Корнійчук.

Зародження самвидаву

Твори Багряного все частіше проходять через цензуру і їх не допускають до друку. Тоді письменник наважується на справжню авантюру. У 1929 році він підкупив видавців горілкою та видав окремою книжкою поему «Ave Maria». За одну ніч видали 1200 примірників. У книзі навмисне не вказували місця видання та зазначали назву неіснуючого видавництва «Сам». Так Іван Багряний, фактично, започатковує український самвидав.

«Багряний за допомогою друзів розіслав її в різні книгарні. Тоді раптом опричники ОГПУ прокинулися, побачивши там багато підозрілого. Книжку цю конфіскували і заборонили до продажу, однак 200-300 примірників встигли розійтися», – зазначає Корнійчук.

Вже наступного року вийшов історичний роман Багряного у віршах «Скелька», після чого письменника взагалі звинуватили у куркульстві.

«На перший погляд могло б здаватися, що от радянський письменник Багряний пише такий антирелігійний твір, де бореться з попами. Але уже критики того часу побачили іншу інтенцію в цьому творі. Був такий Правдюк, який написав розгромну статтю. Він побачив у Багряному співця куркульської ідеології, що основні причини конфлікту той бачить не в соціальній, а в національній площині», – наголошує кандидат філологічних наук Богдан Тихолоз.

Відтак «Скельку» конфісковують, а решту творів Багряного вилучають із бібліотек та книгарень. Через політичну неблагонадійність його не допускають до захисту диплома у Київському художньому інституті. Тож пригнічений письменник перебирається до Харкова. Там він мешкав у товариша в будинку «Слово».

Зухвалість рятує

У квітня 1932-го Івана Багряного заарештовують, звинувативши у контрреволюційній агітації. Під час слідства письменник поводився вкрай зухвало та вимагав українськомовного слідчого.

«На слідстві він поводився дуже цікаво. З одного боку, визнавав свої помилки, казав, що був десь в опозиції до комуністичного режиму. Та коли йшлося про якісь серйозні обставини, він категорично це заперечував. Зокрема, відмітав приналежність до контрреволюційної організації», – зауважує доктор філологічних наук Микола Жулинський.

У спілкуванні з прокурором Багряний навіть пропонував його розстріляти. Мовляв, після тюрми справді вийде запеклим контрреволюціонером. Кажуть, така зухвала поведінка сподобалась слідчому та прокуророві, тож письменнику дали відносно легкий вирок – три роки заслання на Далекому Сході. Та вже через кілька років письменник намагається втекти назад, в Україну.

«Сів до поїзда, але у Томську його зупинила залізнична служба НКВД. Відтоді знову починаються його тяжкі поневіряння», – розповідає Тихолоз.

Відтак, Багряний потрапляє у пекло ГУЛАГУ – Байкало-Амурський виправно-трудовий табір.

«Можливо, те що він перебував саме тоді, і зберегло його від цієї хвилі репресій, яка прокотилася в 1937 році, коли була знищена величезна група українських митців», – припускає Корнійчук.

Нове затримання

У 1937-му Іван Багряний повертається в Україну, однак на нього чекає новий арешт. Цього разу йому «шили» участь у націоналістичній контрреволюційній організації.

«Використовувались найнеймовірніші форми психологічного і фізичного тиску. Поза всяким сумнівом, застосовувались тортури. Там, у слідчих ізоляторах і в’язницях, він залишив своє здоров’я, саме звідти походить його туберкульоз», – переконаний Богдан Тихолоз.

Та саме в цей час у Радянському Союзі із приходом до влади в НКВС Лаврентія Берії змінюються масштаби репресій. Тож за відсутності доказів, 1940-го хворого та знесиленого Івана Багряного відпускають.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-19 08:20 :17