Новини » Львів 4 лютого, 2019, 17:39 блоги
Про ромашки, амфетаміни, циганчат та всяких людей, які щось просять у нас
Юрій Мартинович
репортер, оператор, письменник

Було у мене декілька ромашок у кишені. Не квітів, а солодких таких цукерок. Купив я їх спеціально, щоб роздати. Інколи, мені хочеться мати у кишені цукерки, якими я можу ділитися.

Так от, перший цукерок зник у маршрутці. Це було в останній день січня. Забіг маленький циганятко і давай грошей випрошувати своїм, делікатно кажучи, не оперним голосом. Він колядував, принаймні, намагався. Чи то люди трапилися щедрі, чи то магнітні бурі, але маршрутний народ гривнями й двома задовольняв його робочий кульок. Він тішився і наближався до мене, а я був у кінці жовтої красуні. Вирішив, що треба бути оригінальним і дати йому одну із тих благодійних ромашок. Я, звісно, запитав чи любить той такі цукерки? Бо коли не любить, тоді пропала моя благодійна акція у смітнику. На щастя, все обійшлося, бо замурзане циганчатко обожнювало ромашки! Тому хлопчик радісно схопив цукерок і, що важливо, гарно подякував. Він сказав дякую три рази! Я аж запишався, бо за гривні він дякував лише раз.

Інші ромашки зникли на роботі. Одну болящій дав, також одному завжди позитивно голодному дав, ще знайомій дав, і залишилася остання ромашка. Її доля найцікавіша і повчальна.

Йду я ввечері вулицею Городоцькою після спортзалу, а до мене підходить молодий чоловік тридцяти років. Довгий такий, мов верба. Підходить, ні, пристає і каже:

– Братику! Мені у Дрогобич треба, не вистачає 12 гривень, дай, щоб додому заїхать! – він витягує пару гривень, ніби показуючи, що має гроші, але бракує ще трішки для повного щастя і маршрутного екстазу.

Я його оцінив поглядом і зрозумів, що діло далеко не у бажанні попасти у Дрогобич, де «вся сіль». Діло у бажанні купити дозу «ліків». Цими ліками могли бути наркотики, бо виглядав той не як алкоголік, а як наркоман: від нього не пахнуло, зіниці розширені, слова чіткі і цілеспрямовані, бажання виманити гроші логічно продумане, майже шахрайське.

Після секунди роздумів я згадав, що маю останню ромашку у кишені! Тож запропонував йому, але переплутав фірму виробництва, тому сказав:

– А хочеш рошенку?

Він підозріло глянув на мене.

– Яку рошенку? – здивувався він і я зрозумів, що чоловік подумав, ніби я пропоную йому якийсь досі невідомий амфетамін, кодова назва якого «рошенка».

Тоді вже була черга мого іншого прозріння, бо згадав, що то не рошен, а світоч:

– Ні, не рошенка, то ромашка. Цукерка.

Я витягнув і простягнув йому. Він розчаровано дивився на мене, але все ж швидко і цупко взяв ту мою останню ромашку. Я усміхнувся, а він не подякував… Ех… До чого я це все? А-а, так, що, коли матимете вибір, кому дати останню цукерку у своїй кишені, то краще дайте малому циганчаті, бо ті дрогобицькі наркомани не вміють дякувати, а ті закарпатські шукачі пригод – а ж тричі це роблять!)

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-08-19 07:35 :52