середа, 30 січня, 2019, 15:33
Зимовий сад у Львові
23

Недалеко від центру Львова вже більш ніж сто років працює Ботанічний сад, що належить Львівському національному університету імені Івана Франка. Сюди не потрапиш будь-коли, а лише в День відкритих дверей... А нині, заходячи у сад з морозу зимової вулиці, відчуваєш літо: пальми, маленький оазис – басейн… І ніби солодке тепло огортає.

IA ZIK пропонує завдяки цьому репортажу віртуально навідатися у Ботанічний сад взимку – послухати про колекцію рослин, які народилися ще на початку XX століття...
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Стародавній сад

Понад сто років тому у довоєнному Львові, в 1911 році, белзький воєвода Ігнатій Цетнер заснував декоративний сад Цетнерівка (нинішня вулиця Черемшини, – ред.), на основі якого в подальшому створили нову частину ботанічного саду Львівського національного університету імені Івана Франка.

За архівними документами, впродовж 1923-1939 року колекція ботанічного саду зростала: число сортів та різновидів рослин сягало понад 850 видів. Та під час Другої світової війни загинула левова частина колекції.

У 1945 році, коли закінчилася війна, влада розпочала роботу з відновлення саду. Усе почалося з розширення території через націоналізовані ділянки, що раніше належали львівському вірмено-католицькому єпископу Богдановичу – тільки уявити: вся тамтешня територія – це були піщані схили, вкриті травами та чагарниками і природним лісом з бука та грабу. Та, водночас, з цим «освоєнням» території прийшли в занепад мальовничі ставки, яких тут було декілька, а вже у 1970-х роках на місці усієї флори збудували оранжерею.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Нині, коли гуляєш величезною оранжереєю, відчуваєш певний «фен-шуй»: заходячи всередину пластмасової будівлі, бачиш декілька секцій – субтропічна та тропічна перші видніються на горизонті, а ще далі видно колосальну колекцію сукулентів, якими пишається сад.

Дорогою до жаданих сукулентів ми зустрічаємо пані Надію, яка обіймає посаду завідувача оранжереї. Уже з перших хвилин знайомства видно, що перед нами справжній ботанік: охайно вбрана жінка, тримаючи в руках багаторазові рукавички, уже почорнілі від роботи із землею, акуратно переступає з ноги на ногу, наче незабаром пробуватиме вальсувати.

Пані Надія. Фото: Микола Тис/ZIK
Пані Надія. Фото: Микола Тис/ZIK

Питаючи у пані Надії, як вона розпочала свою «ботанічну кар’єру», жінка відповідає, що «усе життя працює у ботанічних садах. Правда, у львівському відносно недавно – більш ніж 20 років».

Субтропічна оранжерея

За словами пані Надії, саговик равликоподібний – це релікти мезозойської ери, які занесені до Міжнародної Червоної книги. Зважаючи на їхню рідкісність, кожен ботанік-любитель бажає добавити їх до своєї колекції: у нашому поясі не побачиш саговика просто неба, бо їм не до душі тутешній клімат, а в субтропічних регіонах Землі ці рослинки можуть вільно рости.

Саговик равликоподібний. Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Саговик належать до родини хвойних – вони ж родичі сосен та ялин. На них шишок не побачиш – на стовбурах ростуть генеративні органи – стробіли, які поділяються за статями (мегастробіла – жіноча, а мікростробіла – чоловіча), а ще – рослина може бути різностатева, тобто мати шишечки двох статей на своєму стовбурі.

Саговику, що живе у цьому ботанічному саду, вже понад сто років. Та попри його зрілий вік, він ще жодного разу не зацвів. Точної причини не знає ніхто, та є здогадки, що це через погане світло, якого бракує не тільки йому.

Цей ботанічний сад обмежується не лише саговиком равликоподібним, над басейном злегка колишеться від протягу цератозамія. Вона посаджена у діжку, аби вельми не розросталася.

Фото: Микола Тис/ZIK
Басейн з рибками. Фото: Микола Тис/ZIK

У цератозамії теж є чоловічі та жіночі генеративні органи. У неї шишечка незвичної форми – вона на вигляд, наче розгорнутий листочок, де на кожній долі розміщено по два насінних зачатки (це чоловіча шишечка, – ред.). Але вона теж не дає насіння, хоча квітнула кілька разів.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Щоб утворився плід, має бути чоловічий та жіночий екземпляр шишечки певного віку і в певній фазі розвитку, щоб чоловіча особина сформувала пилок, а жіноча була готовою його прийняти. У природі ці насіння переносяться природним способом – за допомогою вітру, тварин і комах. А в оранжереї так не вийде, тому тутешні ботаніки пробували штучно запліднити жіночу шишечку, навіть почався процес зав’язування, та потім вона обламалася, не доростаючи до кінця.

А ще далі, не так далеко від басейну, видніється інша цератозамія. Цікаво, що для цих рослин не існує обмежень по циклах – вони можуть рости, цвісти та зав’язувати насіння будь-коли, у них немає чіткої ритмічності у розвитку.

Серед цих «пальмочок» у субтропічній зоні видніється фінік канарський – він теж може бути різностатевим як цератозамія та саговик.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Потім, згадуючи колишній вигляд ботанічного саду – дуже холодного та маленького приміщення, пані Надія розказує, що давним-давно ботанічні сади України планували обмінюватися пилком, та не вийшло. На щастя, це не є великою катастрофою для саду університету, адже він отримує цільове фінансування, і, в разі потреби, можуть виділити кошти навіть на відрядження.

Слово за словом пані Надія з легким смутком на обличчі починає розповідати, що існують проблеми з кадровим персоналом: молоді спеціалісти, які мають вищу освіту та амбіції, на маленькій зарплаті довго не тримаються. Тому весь нинішній персонал – це ентузіасти або молоді науковці, які працюють з перспективою на те, що незабаром матимуть певний статус.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Зараз ніхто точно не скаже, скільки років цим рослинам-старожилам, адже людям вдалося врятувати рослини, але архіви – ні, а про те, звідки родом ці рослинки – таємниця для всіх. Наприклад, агатіс, який потрапив одним з перших до цієї колекції, мабуть, був подарований екіпажем науково-дослідницького судна, яке плавало в Австралію.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Тропічна зона

Далі після субтропічної зони пані Надія веде до тропічної, аби розповісти про «двоповерхову» кімнату, де на першому поверсі височезні пальми, а далі – на підступах видно сукуленти, яких налічується більш ніж 600 видів. А на секунду – колекція цього ботанічного саду налічує 1500 різновидів рослин.

 
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Коли заходиш в цю частину оранжереї, одразу привертає увагу колосальна пальма, що стоїть посередині зони, це є фінік канарський. На ній видно неозброєним оком нежиттєздатні плоди, оскільки не мають насіннєвого зачатка, бо немає пилку.

Щодо віку цього дерева – не відомо, та раніше у саду працював професор ботаніки Сергій Волгін, який з впевненістю стверджував, що фініку не більш ніж 100 років. Та пані Надія припускає, що може й більше, зважаючи на потужний стовбур пальми.

Цей фінік є дуже агресивним, адже практично завоював все світло оранжереї. Розповідають, що його привезли на гігантському причепі до оранжереї пізно вночі, аби не створити великі затори на дорогах вдень. Насправді ця пальма є однією з найбільших рослин, її висота сягає понад 17 метрів. А якщо вона і справді буде рости далі, то пані Надія бідкається, що, можливо, доведеться зрізати чи що гірше – позбутися.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Слухаючи історію пальмочки, я водночас весь час спостерігала за чудернацькими кактусами (це ті ж сукуленти, – ред.), форми яких нагадували і двогорбих верблюдів, і тоненьку пальму, і навіть – квіточку, але якщо дивитися здалеку. Коли я підійшла ближче, мене здивувало, що навіть не всі з них мають гострі голки.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Пані Надя почала розказувати спершу про американські цереуси, які такі ж старожили, як саговики та цератозамії. Один з церусів настільки виріс, що від нього відламався стовбур. Зараз його прибрали, аби не створював дискомфорт іншим представникам флори.

Згодом розповідаючи, що кактуси є вельми витривалі, ботанік акцентує увагу на те, що все ж їх можна вбити, якщо забагато підливати. Тобто ворог кактусів та загалом всіх рослин на планеті – це надмірне поливання. Роздумуєте, підливати чи ні? Краще не варто – рослинка проживе спокійно один день без води.

О, диво! Раптом побачила цвіт алое! Як пощастило, що ми його застали, адже воно цвіте тільки один раз в рік – зимою. Ці рослинки (алое, – ред.) називають столітниками, бо ростуть сто років та квітнуть стільки ж, але в домашніх умовах не досягнути квітнення – неможливо їм надати потрібний комплекс умов.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Більше – алое дуже шануються в Африці: на батьківщині вона вважаються символом витривалості – їх можна побачити навіть на дахах будинків, що нібито захищає мешканців від темних сил.

Також до колекції 600 сукулентів належать 40 агав, які родом з Мексики. Цю колекцію агав вважають однією з найкращих в Україні.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Рослини-старожили з помірного поясу Північної півкулі

Покидаємо жарку зону кактусів і прямуємо у прохолоду помірного клімату. Ця зона є найменшою. Мабуть, через те, що тутешні рослинки не є такими масштабними, як фінік канарський чи, візьмімо трохи менше, – саговик.

На підставці, де незліченна кількість вазонків, видно азалії, які мали б вже цвісти, та через часту холоднечу, яка вирує у саду, не захотіли. По ідеї, цвітіння ще буде, але коли – не відомо.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

«Цінність цих рослинок у їхньому цвітінні зимою, адже таких представників флори можна перерахувати на пальцях», – пояснює пані Надія.

Також на цьому «підносі» росте чимало рослин, які є дуже вибагливими, що може в подальшому змінювати ритмічність їхнього цвітіння. Наприклад, азалії не люблять львівську мінералізовану воду та сухе повітря. І щоб зробити їхнє життя більш комфортним, працівники саду виносять їх на літо надвір, щоб відчували смак повітря, а не сиділи весь час у чотирьох стінах.

Також неподалік від азалій росте молочай-колючка, який повністю вкритий шипами.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Слухаючи розповідь про квіти та «колючку», зауважила, що дах в оранжереї новий та досі проводиться ремонт у цій частині саду. Ходять туди-сюди будівельники, які час від часу перешіптуються з ботаніками – цікаво про що. Та незважаючи на їхні розмови, у саду панує цілковита тиша, яка лише зрідка порушується скрипінням вхідних дверей.

***

Дізнавшись багато про рослин-старожилів, цікавлюся: «Чи часто впускають людей в оранжерею?». Пані Надія із жалем відповіла: «Небагато. Наразі головне наше завдання – збереження колекції, а не експозиційна робота».

Завідувачка оранжереї зазначила, що нині дуже багато людей цікавляться рослинами: у Дні відкритих дверей тут й тисячу відвідувачів можна рахувати.

Дехто з відвідувачів, осягнувши красу ботанічного саду, передає свої «роботи» сюди, аби хоч якось посприяти розвитку цього саду. Але деякі на виході говорять, що це все забавки, на які не варто витрачати гроші. Та все ж, що б хто не говорив, коли потрапляєш сюди, почуваєшся, наче у короткотривалому раю з пальмами, кактусами та самотнім басейном, який додає нотку казки.

Катерина Клименко,
IA ZIK

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Top
2019-02-18 10:21 :25