Новини » Суспільство 27 січня, 2019, 10:10
У пошуках скарбів: Двір поетів в Дунаєві
Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Я відкрила для себе Дунаїв у Перемишлянському районі на Львівщині завдяки двом магічним словам «Двір поетів». Уявила, як вечорами збирається товариство і розважає себе бесідою не про вибори, не про ціни, а про високі матерії. Довкола напівдикий світ людей і природи, а вони цитують Платона і Вергілія. Ось такого товариства мені бракувало.

Історію не можна випалити вогнем,справжні скарби передають з долоні в долоню, від духовного батька до духовного сина. Саме такий скарб шукала я в Дунаєві пізньої весни, коли вже доквітав бузок. Неймовірної краси краєвид – хвилясті пагорби,озера, брили каміння, чисті ліси, де повно грибів і суниць, сині хати, зліплені з глини, дерева і каменю. За Чемеринцями автобус злітає на пагорб і вежа ренесансного костелу виглядає наче вікно у казку. Старий парк, два муровані стовпці брами, старезні комори, значно старші за палацик XVIII століття, старий сад і екзотичний білий у чорні паски метелик, який може жити лише в абсолютно чистому довкіллі. Але з боку Поморян вже наступає токсичний агрохолдинг і нема на нього Його екселенції Григорія із Сянока, щоб зібрав військо й тримати оборону Дунаєва.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

У нас звикли поминати всує іншого Григорія – Сковороду, зліпивши з нього кічовий бренд, але архієпископ львівський із далекого XV століття ближчий сучасним українцям, які хочуть змінити світ на краще. Впіймати його у свої сіті, а не ухилятися від нього. Григорій із Сянока так само зліпив себе сам з того, що мав, а стартові можливості у нього були вельми обмежені. У 12 років він утік від батька-садиста, завдяки чудовому голосу зробив кар’єру півчого, а тоді подався вчитися у Ягеллонський університет, де став бакалавром. Звідти поїхав до Риму, бо всі дороги того часу вели до Риму. До Кракова він привозить прекрасну бібліотеку античної літератури. А далі як поет, магістр і священик стає духовним наставником королівських дітей, зокрема юного польського короля Владислава, прозваного Варненчиком. Їде з ним на війну, і загибель вихованця справляє на нього таке гнітюче враження, що врешті Григорій їде до Львова, щоб зайняти місце архієпископа. Король Казимир зробив дуже вдалий вибір, бо інтелектуал Григорій виявився прекрасним менеджером. Він скуповує землі, відкриває парафії, рахує кожен гріш і приструнює ксьондзів, які пиячать по корчмах і псують імідж Церкви. А тоді починає облаштовувати резиденцію в Дунаєві, фактично перезасновує місто, запрошуючи туди працьовитих і порядних людей. Будує фортецю і захищає місто від татарів поряд з мешканцями міста. І татари відступають, бо в цього чоловіка в сутані є ще інженерний талант. Як бачимо, протилежність Григорію Сковороді, який обрав вузький шлях дисидента. Але наш Григорій теж був дисидентом, як усі гуманісти. Під потріпаною сутаною, бо він жив як аскет, билось серце, сповнене любові до людей. Він вважав жінок рівними чоловікам, наділяв тварин душею, не цурався інших конфесій і брав під свій захист тих, кого переслідував папський престол. Так в Дунаєві опинився поет Філіп Буонакорсі, прозваний Каллімахом зі своєю любкою, кельнеркою зі Львова Фаньолею, яка прикрасила своєю вродою і розумом товариство інтелектуалів. Вечори прикрашали також музика, ну і вино, звичайно. Може здатися, що цей перший острівець Ренесансу в Україні поглинула темрява. Але ні. Навіть через 500 років відчувається благодатний вплив гуманіста Григорія із Сянока, хоч усі матеріальні речі зникли. Люди Дунаєва надзвичайно привітні до чужинців, тут ніколи не було гострих етнічних чи міжконфесійних конфліктів, тут з повагою ставляться до творчих і самобутніх людей. Коли ми збираємось на Дунаївські зустрічі, читання, присвячені Ренесансу, то наче повертаємо собі на часину втрачений рай.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Кожного дня о першій годині Григорій ставав біля входу до костелу і приймав усіх бажаючих. До нього могли прийти діти й спитати,чому падає дощ, жінки, чоловіки, католики, православні, юдеї і він кожному приділяв увагу. Такі люди, як він, завжди є нашими найбажанішими сучасниками, але як же їх мало, особливо, альтруїстів. Ті, в золотих ризах, давно зігнили в пишних гробах, а усмішка цього скромного чоловіка досі живе на обличчях, які я бачу кожного разу, коли приїжджаю в Дунаїв. Вона навіть у моєї кицьки Фаньолі, яку я привезла звідти.

Григорій їздив у справах до Львова і залагодивши їх, полегшено зітхав: «Ну, побував я у Львові, а тепер час додому, в Дунаїв». Ось який наш Дунаїв. Де твоя душа, там і дім твій.

Їхати в Дунаїв треба з вулиці Личаківської автобусами, що прямують до сіл Біла чи Смереків. Десь півтори години. Там досить рейсів, як на село (тепер вже село). І неодмінно познайомтесь з Князем, паном Олегом, який облаштував у себе музей своєї персони. Якщо ви сприймете цю людину як унікальну творчу особистість, що здатна поставити догори дригом всі ваші стандарти, то маєте шанси приєднатись до Двору поетів.

Галина Пагутяк,
для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-14 20:55 :53