Хороші люди не можуть вибирати погану владу – це двосторонній відповідальний рух
Зоя Казанжи
журналістка, письменниця, радник із комунікацій в агенції E'COMM

Немає сенсу працювати під час виборів з усіма. Треба зрозуміти свої аудиторії і віднайти тих, хто на ці аудиторії має вплив. Наприклад, молодь молиться на Вакарчука, а жінки середнього віку – на Винника. Бізнесмени і бізнесвумен слухають Фукуяму, а аграрії – голову своєї асоціації. На виборах немає сенсу працювати з усіма. Це дорого і неефективно.

Звісно, розвішати борди і зайти на телебачення – це ок, обличчя і набір популістських лозунгів мають бути неодмінно. Бо телевізор все ще рулить у масовій свідомості. Але важливо вичленити лідерів громадської думки, стейкхолдерів – і активно працювати з ними. Ці люди, як правило, мають соціальний капітал, користуються довірою серед своїх аудиторій і, що важливо, вони переконливі речники.

Так от, я хочу поговорити про ЛОМі (рос. – лидеры общественного мнения), які впливають на аудиторії.

Раніше, коли я резонно, як мені здавалось, комусь в коментарях заявляла, що моя сторінка в FB – моя справа, тому що хочу, те і пишу, – один френд ще більш резонно мені сказав, що це не зовсім так. І пояснив: якщо ти маєш хоча б кілька тисяч підписників, ти маєш певний вплив. Тому ти повинна відповідально ставитися до того, що ти продукуєш – пишеш, кажеш, озвучуєш. Тому що слово – це справді зброя. Тому що потрібно бути відповідальною.

Звісно, що є люди в FB, які роками плекали свої аудиторії, намагалися їх не розчарувати, мотивували себе читати і, найголовніше, вірити собі. У мене тут теж є пул людей, яких я могла лайкати, не читаючи. До недавніх пір. Зараз я боюсь таке робити, тому завжди дочитую до кінця.

Матриця Facebook змінилась у зв’язку з виборами.

Що стосується мене самої, то я намагаюсь озвучувати те, що мене хвилює, писати про те, що вважаю важливим. І так, зізнаюсь, що мені часто буває некомфортно, коли я отримую на горіхи через свої дописи, тому що вони не всім подобаються. Це – нормально. Особливо перед виборами.

Але у мене є робота, і вона точно не залежить від кількості лайків під моїми постами. І від кількості прокльонів. Тому мені важливіше писати те, про що я думаю, а не про те, що має сподобатися моїм роботодавцям чи читачам.

Але є одне, про що варто сказати. Про страшенну нетерпимість до ІНШОЇ точки зору. Зрозуміло, що ідеологія – це переконання. З переконаннями боротися важко і не завжди ефективно. Але ж вислухати інші аргументи – хіба це не важливо?

З приводу виборів. Мова піде не про кандидатів, а про тих, хто активно їх підтримує.

Ті, хто підтримують Петра Порошенка (а FB – це саме поле електорату Петра Олексійовича) відрізняються майстерністю паніки, активно маніпулюють і шантажують. Часто без аргументів. Часто таким чином: ви знищуєте вже 100 років нашу державність; ви не розумієте, як з нуля ми створювали армію; ви хочете косатій дати знищити нашу незалежність?..

У такому випадку мені хочеться зіщулитися і пригнутися, щоб пролетіло над головою.

Ті, хто підтримують Юлію Тимошенко відрізняються фанатичною вірою в лідерку, якій всі заважали і заважають. Тому посадили до в’язниці, не дали працювати, та і скільки вона була на тих посадах? А ще вона гарна і добре виглядає. Суцільна емоція і мантри про «прекрасну Юлію», яка «єдиний чоловік в українські політиці», а тепер ще й «політичний кіборг», як виявилось вчора.

Ті, хто підтримують Гриценка. Їм мулько від необхідності придумувати відповіді на питання, де був бувший міністр оборони України, коли в країні почалась війна. Але вони артикулюють, що він інший, чесний і справжній чоловік. Ну і Юля. Тут погоджуюсь: найкраще, що є у Анатолія Степановича, – це його дружина Юлія Володимирівна. Ото краще б вона і балотувалась.

Ті, хто підтримують Садового. Аргументують гарним кейсом – місто Львів. Створив інший простір, опікується гуманітарними проектами, віруючий і совісний, недаремно знищували його репутацію сміттєвою кризою, бо серйозний політик.

Ті, хто підтримують Ляшка. Вони чітко розуміють, що бідним людям в країні варто остаточно засрати мозок, щоб вони повірили в месію з вилами і не стали задавати питання з приводу статків «простого політика з народу». Вони розуміють, що президентом Ляшку не стати, тому обіцяють фантастичні речі – від «відібрати майно у багатих і розділити між усіма» до «створення партизанських загонів, щоб обороняти країну».

Ті, хто підтримують Зеленського. Вони активно нав’язують образ Василя Голобородька із серіалу «Слуга народу», роблять вигляд, що не розуміють, що тізери фільму і політична реклама – це різні жанри. Людина з шоу-бізнесовою популярністю і високим рівнем впізнаваності, яка озвучує устами свого героя досить сміливі меседжі про розстріли політиків, про нових у владі – подається як той, хто прийде і наведе порядок. Переформатує українську політику. Заведе всіх нас у владу. У крайньому випадку, посадить або перестріляє.

З приводу Бойків-Вілкулів, писати лінь. Чесно. Добре, що до влади вони не повернуться.

Звісно, усі точки зору мають право на життя. І це добре, що ми активно обговорюємо вибори. Від того, як вони прийдуть і хто стане президентом, залежить дуже багато. Включно до курсу країни.

Мені не подобається в наших обговореннях, що кожна дискусія – це боротьба не на життя, а на смерть. Мені не подобається, коли маніпулюють і пишуть неправду. Закривають рот і вчать життю. Совістять, що хтось думає «не правильно» і треба думати «по-іншому». Стібуться і висміюють.

І ще одне, досить важливе, як на мене.

Ми геніально навчились знецінювати одне одного. Знецінювати слова, дії, досвід, думку. Знецінювати прожите, вивчене, опановане.

Я завжди ходжу на вибори. Не ігнорую. Не розповідаю, що «немає за кого голосувати, і всі вони одинакові». Я досконало розбираюсь з кандидатами. Я читаю їхні програми і шукаю ту інфу, яка мене цікавить. Я дивлюсь рекламу і читаю їхні інтерв’ю. Я знайомлюсь з результатами соціологічних досліджень. Для мене важливі всі деталі. Тому що я завжди роблю УСВІДОМЛЕНИЙ вибір.

Я – хороша представниця електорату. Тому що вибори – це і моя відповідальність. Тому я не буду ніколи писати те, що не відчуваю і не розділяю. Тому мені ніколи не буде соромно сказати, за кого я голосувала.

Хороші люди не можуть вибирати погану владу. Це – двосторонній відповідальний рух. Можемо почати вже 31 березня. Але треба готуватися. І перестати зачаровуватися персонами.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-17 13:43 :47