Гасло «Українська – це модно» – невдале. Поясню – чому
Оксана Думанська
письменниця, перекладач

Нинішня молодь, народжена на зламі століть, часом повторює формальну фразу: радянська влада забороняла українську мову.

Та ні, заборони офіційної не було, навпаки – всіляко наголошувалося на розквіті і мови, і культури, бо ж вони взаємопов’язані. І була чисто ритуальна увага до першорядних українських письменників. Як зараз пам’ятаю жалобну шпальту «Литературной газеты», присвячену «Максиму Фаддеевичу Рыльскому». А «Таврию» та «Перекоп» Олеся Гончара я вперше прочитала російською, в роман-газеті… І на початку 70-х у Москві з успіхом пройшла вистава «Наталка Полтавка» Полтавського музично-драматичного театру: казали, що Козловський у захваті підняв на руки Віру Волкову, виконавицю головної ролі.

Чому ж тоді маса українців вважала, що їм «какось льогчє» розмовляти російською? І мовна шизофренія, яку з гіркотою констатував Юрій Шевчук, розвинулася до таких масштабів, що виникло несполучуване словосполучення, оксюморон – «російськомовний українець»?!

Було кілька чинників. Наприклад, заретушована промоція двомовності. Люди мого віку ще пам’ятають Тарапуньку і Штепселя, чи не найпопулярніших артистів 50-60-х років, з жартівливих інтермедій яких українці реготали до сліз. А з чого було реготати? На сцену виходило два чоловіки: низькорослий і довготелесий. Один розмовляв літературною російською, другий – неохайним суржиком (не вишуканим, як нині пише свої розвідки доктор Падлюччо – Михайло Бриних). Довготелесий вдавав пришелепкуватого красеня, який читав такі свої «поезії» – «Родився я на хуторі Козюльки три года раньше від сестри Акульки… І як не став, і як не тич, виходить я – Кузьма Кузьмич». Зал просто вмирав зо сміху. І той сміх уривав завжди мудрий знавець усього й про все – Штепсель, який з перевагою своєї інтелігентності «ставив» у кут напарника. Штепселя й Тарапуньку знали в кожному селі, а фільм «Штепсель женить Тарапуньку» – то був хіт для кінопересувок. (Хто тепер оповість, що в клуби приїздив кіномеханік з бобінами плівок?!). Напотішавшись з невдатного Тарапуньки, середньоарифметичний українець, коли потрапляв до міста, ставав на позицію Штепселя, бо той виглядав культурним мешканцем, а не непозбувним селюком. Пристосуватися до обставин, щоб чутися комфортніше. Це, так би мовити, культурний вплив на формування російськомовного українця.

Ще був вплив армійський: там командували російською. На якийсь час хлопці виявлялися заручниками ситуації. Ба більше, після армії вони поверталися з документами, в яких їхні українські прізвища зросійщувалися, і П’яній уже писався П’янов, Бобро – Бобров, Яресько – Яреськов і навіть Вареник – Варєнніковим (пригадуєте такого генерала?)

І, звичайно, викладання в школі російської мови й літератури часто – густо велося на порядок якісніше за викладання української: на початку 90-х випускники з Івано-Франківської області воліли складати іспит до вишу (тоді можна було вибирати) з диктанту чи твору – російською.

Повзуче зросійщення – це тиха агресія (ще один оксюморон), яку українськомовці таки зупинили. В різний спосіб, але насамперед виданням книжок (цю тему не розвиватиму – то вже інший сюжет). Українська повертається в державний обіг, хоч і чути зубовне скреготання чиновництва, у сферу обслуговування та ін., проте сучасний «агітпроп», як на мене, не настільки знає українську, щоб залучати до відновлення мови чи її освоєння. Гасло «Українська – це модно» – невдале хоча б тому, що мода мінлива, а мова вічна. За моєї пам’яті спершу були модні новенькі джинси, потім потерті на гомілках і сідницях, згодом – зварені у відбілювачі, а зараз – з дірками на колінах. Колись натрапила на гасло, що розмовляти українською – це сексуально. Так і хотілося додати: певний час! Доки ви самі виглядаєте звабливо))).

Зараз українська мова відновлює свої права на підставі Конституції та з причини здорового глузду. Вона повертається через концертні програми співаків (уже й про Есмеральду співають українською), через успіх фольк-виконавців, через вистави, короткометражні та повнометражні фільми. І споживач цього культурного продукту той же російськомовний українець, який надто повільно виборсується з тенет «какойразніци». Але ж виборсується… Особливо коли з Московії надходять репліки на ФБ типу «Чого ж ви про себе пишете російською, якщо мешкаєте в Україні?». Вже мовчу про те, як в російську проникли українізми: «Ее надо вызволить», – каже одна із героїнь канадського серіалу.

Як поміркована оптимістка вважаю, що активізація українськомовності відбувається – і треба з цього радіти. Випробування розлукою з часткою свого люду мова витримала, витримає і люд.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-15 09:42 :42