Лакмусовий папірець для виборця
Галина Пагутяк
українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури

Ми часто плутаємо скромне маленьке «я», що намагається публічно розмовляти зі світом, з людьми, які працюють за, не сказала б, що методичками, але за певними схемами, щоб витягувати з інших сили. Мудрий не сперечається, хіба ні? Минулого тижня я натрапила у Фейсбуці на двох жінок, чиї дописи і коментарі викликали в мене спершу гнів, бо мені здавалось, крапка у мовному питанні вже давно поставлена.

Всебічний захист і наступальність української мови в Україні у всіх сферах життя – це не обговорюється. Влада повинна прийняти це, або піти. Ага. Добросерда українка на ім’я Оксана, я не дуже вірю, що це реальна особа, закликає нас любити ворогів, і не використовувати мову ненависті. Бо це не шляхетно. Хто терпен, той спасен. Невідомо, куди нас заведе мова ненависті, але куди завела нас інфантильність і непротивлення агресії, хай розкажуть ті, хто в гробах, їх матері, вдови та діти. Люди по різному сприймають слова: когось бісить вислів «солов’їна мова», хтось вважає слово «націоналізм» брутальною лайкою, когось дратує епітет «велика» стосовно до російської культури. Уже навіть поза контекстом. Так і ця пані ототожнює мову спротиву з мовою ненависті. Мета – здатись ворогові. А для когось вони просто слова.

Інша пані, російськомовна громадянка України, трясе старим лахміттям, захищаючи свій посттравматичний синдром – «родной язик». Може, її прадіди померли від Голодомору, а може зачищали бандерівців у Карпатах. Одне з двох. Це вже просто смішно – нав’язувати швейцарську чи канадську модель країні, яка століттями була під окупацією. А чому не Чехія, яка відновила чеську мову фактично з нуля? Від неї я почула, що в Ізраїлі аж п’ять державних мов. Це вже – дезінформація. Я тричі була в Ізраїлі. Де юре там арабська мова та іврит, а де факто – це просто два світи, які існують паралельно. Без знання івриту не отримаєш роботи, а турист може обійтися англійською, хоча всі вивіски івритом і всі вказівники. Мета коментарів другої пані – закріпити навічно «русский мир» в Україні.

Власне, й політиків шельма мітить так само. Всі спалюються на мовному питанні. Це лакмусовий папірець для виборця. Раз – і ложка дьогтю потрапляє у діжку меду. Але це для тих, хто бачить різницю. Не витрачайте даремно сили на суперечки з тими, хто готується здатися, і тими, хто наполягає на мовній окупації. У них спільна мета – знищити Україну. І твердолобість, яка свідчить про відсутність інтелекту і політичну короткозорість.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-23 08:47 :08