Новини » Суспільство 20 січня, 2019, 10:33
У пошуках скарбів: Галицький Версаль Єжи-Станіслава Дідушицького
Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Не шукаючи – знаходиш. І це змушує замислитись: чому саме тобі це трапилося, а не комусь іншому. Містика, можливо. Крізь пласти історії пробиваються голоси забутих людей, щоб подарувати нові ідеї, як можна облаштувати світ. Для нас, з перерваною сталінським тоталітаризмом традицією, це дуже важливо. Люди минулого були ближчі до землі й знали більше про її можливості.

Отож, посеред зими і Свят я помандрувала у село Вербівці, що між Жидачевом і Стриєм. Перед тим довго шукала село Цуцулівці (місцеві кажуть – Цуцелівці), аж доки не знайшла у статті про поховання Єжи-Станіслава Дідушицького у Єзуїтському костелі у Львові, що тепер це Вербівці.

Зі свого мандрівного досвіду знаю, що не буває так, щоб нічого не було. Я не знайду ні парку, ні палацу Дідушицького, бо то був божевільний проект. Дуже дорогий і, на думку нащадків пана Єжи (прямих не було), безсенсовий. Королівське село Цуцулівці належало йому пожиттєво, а він задля того, щоб облаштувати свій «Версаль» продав навіть дві соляні жупи поблизу родинного містечка Соколіва. Діялось це на початку XVIII століття. Європейська еліта створювала у своїх маєтках сади і парки, змагаючись, хто крутіший. Визискувала трудящий люд, займаючись бздурами, як би сказали у нас ще донедавна. Насправді сприяла розвитку садівництва і квітникарства на науковій основі, і завдяки тому, що комусь сподобалась квіточка картоплі, Європа стала менше голодувати.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Пан Василь, голова сільради, не знав нічого про той Версаль і Дідушицьких,однак пригадав, де був колись якийсь палац. Уявіть, що сад там займав 100 моргів. Просто з траси мені показали засніжений ліс, ледь витоптану стежку і страшні хащі з поваленими деревами, й попросив зателефонувати, якщо що. Я відразу знайшла свідка, що бачив, як втілювався проект графа: велетенський дуб, на якому висіло повно клубків омели, майже всохлий. Поряд протікала річка Тейсарівка і видно було, що вода з неї колись наповнювала ставок. Потім я опинилась на велетенському прямокутнику із засохлим бадиллям оману. Тут міг стояти палац, травники з фонтанами і клумбами, статуями і альтанками, гротами і ставками. Дідушицький мріяв, що прийматиме тут короля, але не дочекався. Власне, така розкіш призначалася для високих гостей, прихильність яких допомагала вижити в тому шаленому світі. То зараз – сауна і дівчата, а тоді господар мав продемонструвати вишуканий смак. Сам Єжи-Станіслав з усього роду Дідушицьких, що походив від руських бояр, а потім сполонізувався, був, напевно, найосвіченішим. Він став доктором Сорбонни, мав прекрасну бібліотеку, дуже багато подорожував, займався дипломатією і був дуже побожним. Привіз від Папи Римського надзвичайно коштовну реліквію св.Бернарда і віддав її єзуїтам. Він написав чимало трактатів і подорожніх щоденників, але більшість рукописів втрачено. У палаці в Цуцулівцях було 140 полотен, здебільшого, італійських художників, а в одній з кімнат навіть стеля-акваріум, де плавали золоті рибки. Пан Єжи справді був дуже багатий. Щоб людність не втікала з маєтків, він написав універсал, де обіцяв звільнити мешканців Соколіва і прилеглих сіл від податків на кілька років з бонусами, і цим врятував маєток від руйнації. У XVII столітті Соколів двічі спалили – татари, а потім козаки Хмельницького, не рахуючи ще інших набігів. У 1708 році він як староста Жидачівський і великий конюший коронний домігся від Івана Мазепи захисного листа для всього Жидачівського повіту. Тобто ні мародерства, ні контрибуції. То був магнат старого гарту, який встигав усюди. Над садом він трусився, то була втіха його життя. Казали, що за зірвану квітку, він ладен був убити, і начебто відрубав руку якомусь недбалому садівнику. То був дійсно екзотичний сад, згодом польська магнатерія плекала парки і сади, які гармоніювали б з рідною природою. Сад Єжи Дідушицькго потребував надзвичайно великої уваги і коштів. Його біограф Маврицій Дідушицький писав, що статуї були не мармурові, а гіпсові, бракувало каменю на будівлі, але рослини, звичайно, були справжні й рідкісні.

За межею прямокутника, вкритого снігом, була дорога, обсаджена липами, звісно, не з тих часів, але дорога точно дуже давня. За нею виднілись кілька пагорбків, що виявились руїнами конюшень пізнішого часу.

Єжи Дідушицький знав дуже багато і мав повно ворогів. Помер він у Львові у віці 60 років через те, що аптекар дав йому помилково ліки, виписані для іншого хворого. Його дружина Маріанна Замойська ще 20 років утримувала маєток як могла, а після її смерті все занепало і розвалилось. Врешті щезло. Але якщо ми пам’ятаємо про сади Семіраміди, то чому б нам не віддати шану диву паркової архітектури нашого земляка, який довів, що на українських землях можна вирощувати найкрасивіші квіти і найвибагливіші плоди, без усілякої хімії, а його нащадок, останній власник Соколіва Станіслав Дідушицький зумів зробити убогі землі Стрийщини вельми прибутковими.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

Щодо містики, то на пеньку старого дуба в снігу я побачила зображення квітки, яке ніби намалювала людська рука, хоча крім заячих слідів не було більше ніяких. Таке собі послання від Саду, який перемістився у вічність. Це – тут, сказала мені квітка.

Фото Галини Пагутяк
Фото Галини Пагутяк

До Вербівців можна потрапити зі Стрия чи Жидачева. Постійно курсують автобуси Стрий-Жидачів-Новий Розділ. А ліс той, що за ним був парк, на виїзді з села в бік Стрия.

Галина Пагутяк,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-19 10:25 :37