Новини » Суспільство 18 січня, 2019, 15:21
Голодна кутя: І знов зібралась вся родина…
Християни святкують Святий вечір. Фото УНІАН
Християни святкують Святий вечір. Фото УНІАН

Другий Святий вечір одне із завершальних свят зимового циклу, тому, з одного боку, сумно прощатись посиденьками в родичів та друзів на Романа, Марії, Степана, Василя, але з іншого – це хороша нагода знову зібрати родину докупки – уже востаннє перед наступним великим святом – Пасхою.

Напевно, після першого Святого вечора вже не так захоплено готуємо кутю та пампухи, адже ще й двох тижнів не пройшло, як ми знову йдемо за тим же сценарієм. Проте, це вже зараз наші традиції зійшли до найголовніших і, відповідно, збідніли. Чи то через брак часу в сучасних зайнятих людей, чи то через нестачу інтересу…

Словом, мало чим для нас відрізняється вечеря 6 січня від вечері 18 січня: ми так само весь день постимо, відвідуємо померлих і запалюємо свічки на їх могилах, готуємо пісні страви, сідаємо вечеряти з першою зіркою, а потім замість коляди – щедруємо. Проте, як святкували Голодну кутю наші предки?

У різдвяний Святвечір кутю називали «Багатою», а ось 18 січня – «Голодною», оскільки увесь день, окрім ввечері, і до наступного дня, доки не освятять воду, люди нічого не їли. Спочатку у храмах освячували воду, і наші предки вважали, що вода, освячена в надвечір’я Богоявлення, ще святіша, ніж з Водохреща, вона не псується і може побороти всяке лихо. Господар дому окропляв свяченою водою всіх в оселі, при цьому примовляв: «Дай нам Боже, і на той рік діждати!».

Далі він так само окропляв усе, що в домі й навколо нього. Наймолодший син або донька мали свої обов’язки цього дня: вони повинні були узяти три пироги й, ідучи за батьком, надкусити один із пирогів у передпокої, другий – у коморі, а третій – надворі.

З Голодною кутею пов’язані обряди «закликання морозу», адже вважали, що йорданські морози є найлютішими. Перед тим, як сісти за вечерю, господар брав ложку куті, підходив до вікна і тричі казав: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!». Після паузи знову звертався: «Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю! Не морозь ні нас, ні наших коней, не морозь ні худобу, ні птицю!». Особливо цікаво було закликати мороз дітворі: вона припадала до вікон і на весь голос запрошувала його до вечері.

Після вечері діти здійснювали обряд проганяння куті, який полягав в тому, що малеча вибігала надвір і палками била в кут хати, примовляючи: «Тікай, кутя, із покуття, а узвар – іди на базар, паляниці, лишайтеся на полиці, а дідух – на теплий дух, щоб покинути кожух».

Наприкінці сім’я виносила з дому дідуха і спалювала його на подвір’ї – «пускала на теплий дух», що символізувало прощання із зимою і закликання весни. Попіл із дідуха розкидали по всьому городу, щоб добре родив урожай.

Дівчатам можна було в цей вечір ворожити, а дітям – щедрувати. Щедрувальники носили із собою оберемок ліщини, щоб на знак подяки господарю вручити гілочку. У деяких регіонах України хлопці щедрували виключно під вікнами дівчат на видання, якщо ж домівку з незаміжньою дівчиною обминули, це натяк на те, що їй ще зарано дівувати, вона ще мала.

Також було вірування, що на це свято тварини говорять людською мовою, але підслуховувати ці розмови не можна, бо за таке Бог може покарати.

Як бачимо, веселі були наші предки, і завжди вплітали у релігійні святкування, щось своє, навіть якщо це зовсім не можна було пов’язувати (ворожіння, віра у містичні властивості ритуалів чи можливості звірів).

Проте, робили вони все це тільки з хорошими намірами, з вірою що воно їм допоможе, що так буде тільки краще. Та й якщо узяти загалом, щоб у нас було якби не традиції наших прабатьків? Кожен народ тим і унікальний, що має свою духовну спадщину, яка передається з покоління в покоління.

Підготувала Олена Водвуд,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-19 10:50 :31