Вона виривала трубки, що з’єднували з життям, а медсестри шепотіли: «Ще трішки»
Зоя Казанжи
журналістка, письменниця, радник із комунікацій в агенції E'COMM

І сиджу зараз, і якось солодко плачу. Знаєте, так буває, коли плачеш, тому що ситуація/текст/новина так тебе розчулили, що сльози очищають, роблять тебе іншою – кращою...

«Петер Йорги сказав, що це вже точно нульовий шанс, але призначив операцію якраз приблизно перед Днем святого Миколая. Під час операції в неї тріснуло серце… Але Петер дійшов до фіналу і помістив її в реанімацію. Там вона лежала й кричала від болю місяць – ще і її крихкі ребра поламалися, біль був нелюдський, Єва лежала на кількох матрацах, як принцеса на горошині, медсестри вкривалися червоними плямами, коли робили нещасній перев’язки під її крик і зойки, вона виривала трубки, що з’єднували її з життям, а медсестри всміхалися їй і шепотіли: «Ще трішки, мила, ще трішки…».

Цей текст, який написала Ольга Герасим’юк, я щойно прочитала. Ось за цим лінком на прекрасному сайті Opinion …

І сиджу зараз, і якось солодко плачу.

Вмієш ти, звісно, Олю. Так вивернути навиворіт читача, аж до нутрощів. Що я от сиджу, і чую, як гупає моє серце...

Ну і можна вже було б мати совість і написати, врешті, книжку про оце от все – про життя. Так, як вмієш лише ти, Олю.

А Єва є. Ось вона,Єва Кононова. Будь, Єво! Ти нам всім даєш надію.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-23 08:39 :40