Новини » Львів 16 січня, 2019, 17:12
«Незламні кіборги»: Мусимо довести справу до кінця, щоб дітям не довелось воювати
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK
  • Фотопроект «Незламні кіборги». Фото:ZIK

Близько 20 захисників Донецького аеропорту у Львові зголосилися взяти участь у фотопроекті «Незламні кіборги». Багатьом із них все ще важко згадувати і розповідати про ті події, але вони кажуть, що готові були б це повторити, і якщо знову буде мобілізація – знову підуть захищати державу.

16 січня у львівському Музеї визвольної боротьби України відбулася фотосесія за участі захисників ДАПу. Ініціатори цього проекту обрали місце невипадково – воно символічне. «Це є продовження нашої історії. Думаю, що найбільша перемога ще за нами», – зазначила директор департаменту соціального захисту Львівської ОДА Наталія Кузяк.

Роздруковані фотографії «кіборгів» планують представити на виставці, а згодом передати або в Будинок воїна на вул. Короленка, або в Музей історії релігії. Якщо ж воїни захочуть забрати ці фото собі, вони зможуть це зробити.

За даними обласної адміністрації, на Львівщині зараз проживає 51 воїн, який захищав Донецький аеропорт. Але насправді їх є набагато більше, тому що не кожен афішує це і не кожен готовий говорити про ці події.

«Ми хочемо показати очі наших хлопців, очі нашої перемоги, яка буде за нами. Це люди, які зробили надзвичайні вчинки. Вони дивилися смерті в очі і на сьогодні є нашою надією на майбутнє. Таким проектом, я думаю, ми будемо стимулювати наших героїв більше відкритися і більше говорити, тому що ця сторінка нашої історії заслуговує на значну увагу. Ми знаємо, що не витримав бетон, але витримали наші хлопці», – додала Наталія Кузяк.

Деякі «кіборги», які зголосилися на участь у такому фотопроекті, поділилися своїми спогадами й емоціями.

«Там зустрів справжніх друзів»

Микола Озеров служить зараз у військовій частині у Стрию. У 2014-2015 роках їздив на ротації у зведеному загоні «Дика качка». Розповідає, що вони з побратимами по аеропорту для себе більш пам’ятною датою вважають 22 січня. «Нас тоді взяли в кільце і майже 1,5 доби ми відбивалися. Це закінчилося нашою перемогою. Кільце розтиснули. За офіційною версією, знищили близько ста бойовиків-сепаратистів, 16 одиниць броньованої техніки. Неофіційно, наскільки я знаю, – більше», – каже боєць.

Раніше він був переконаним атеїстом, але при захисті аеропорту сталось три випадки, коли він дійсно повірив у Бога: «Того ж 22 січня було два моменти. От ніби не мав вискочити, але вискочив».

«Якщо би сказали ще раз пройти той шлях, пішов би. Там зустрів справжніх друзів, навіть більше, ніж друзів, – братів. Там ніхто не шкодував ні сил, ні здоров’я, ні життя. Були такі моменти, що аж до сліз… Це коли людина, з якою знайомий другий день, прикриває тебе, знаючи, що жити лишилось недовго…».

«Армія має бути поза політикою»

Олег Височанський, командир 9-ї роти 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ також згадує тих, з ким воював пліч-о-пліч: «Наш третій батальйон – це були на 100% мобілізовані люди. У нас не було жодного кадрового солдата. Вік у моїй роті був від 19 до 58 років, і кожен знаходив собі застосування. Це були люди, які вважали, що треба захищати свою державу. Питань щодо патріотизму в нас взагалі не стояло. Хто як справлявся зі своїми слабкостями, в кого які сильні і слабкі сторони – це вже показала війна… Ми були підготовлені – і вогнева підготовка, і тактична, і моральна. Ще треба було бути готовим пережити страх, навчитися його опановувати. А це ні в якій академії не викладають, це потрібно скуштувати».

Також боєць додає, що рани в душі ті події, звичайно, залишили. І найважче – це бачити біль сімей загиблих побратимів: «У суботу-неділю ми поїдемо відвідати могили наших хлопців. І там завжди звучить питання від батьків: «Чому нема мого сина? Чому ти живий?». Думаю, якщо нас Бог лишив живими, то значить, це для того, щоб ми щось робили».

Олег Височанський погодився взяти участь у цьому проекті, бо вважає, що про ті події мають розповідати їхні безпосередні учасники. Інакше це робитимуть інші – і не завжди правдиво або ж щоб використати їх у різних цілях.

«Тому я наполягаю на тому, щоб в цьому не було жодної політики, адже військові не повинні втручатися в політику. Армія має бути поза політикою, її завдання – захищати державу. Також думаю, що такі проекти дуже важливі для майбутнього. Чому у нас проблеми, що ми не можемо набрати людей на строкову службу? Тому що раніше все робилось для того, аби служити в армію йшли ті, хто в житті є невдахами. Це треба міняти. Тому перше завдання – це виховувати молоде покоління», – вважає він.

«Горджуся, що воював з такими хлопцями»

Віталій Смілка, голова спілки ветеранів АТО Городоцького району, проходив службу у добровольчому батальйоні, воював у Пісках і ДАПі. Він так пояснює свою мотивацію:

«Чому я поїхав на фронт? Відповідь дуже проста: я мав бойовий досвід з миротворчої місії в Іраку. І знаючи, що там, на Донбасі, є хлопці 18-річні, які зброю бачили тільки у комп’ютерній грі, сидіти вдома я не міг.

Радий, що мені довелося служити з такими людьми. Вони були наскільки різними – і професора були, і з Криму, і з Росії були, і з Ічкерії, і зі всієї України. Навіть з окупованого Донецька і Луганська. Я горджуся, що з ними мені довелося весь 2014 рік плече в плече воювати. Це люди, яких зараз важко знайти».

Також він додає, що сучасні воїни продовжують боротьбу тих українців, які воювали за незалежність у ХХ столітті: «Сто років тому вони воювали, щоб нам не доводилося воювати. Але так склались обставини – вони не мали стільки сил і потужностей, щоб закінчити це раз і назавжди. Тому наша справа зараз – довести цю боротьбу до кінця, щоб ні нашим дітям, ні внукам, ні правнукам не довелося воювати з тим же самим одвічним ворогом, покінчити остаточно і примусити себе поважати».

Нагадаємо, сьогодні, 16 січня, – Всеукраїнський день пам’яті «кіборгів». Україна вшановує захисників Донецького аеропорту, які героїчно захищали стратегічний об’єкт 242 дні. 20 січня 2015 року терористи підірвали новий термінал з українськими захисниками.

Бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 22 січня 2015 року і стали одними з найзапекліших у війні на сході України. 20 січня 2015 року терористи підірвали новий термінал, бетонні перекриття та стеля в багатьох секціях завалилася, поховавши під собою українських захисників. 22 січня 2015 року вцілілі захисники вийшли з терміналу, проте багато поранених і контужених українських бійців потрапили в полон. Оборона терміналів аеропорту тривала 242 дні.

Бої за Донецький аеропорт стали символом бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько – «кіборги».

Підготувала Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-23 21:12 :38