Новини » Суспільство 16 січня, 2019, 16:15
Багатогранний військовий: Нині відзначається 100-річчя отаманування Петлюри
Симон Петлюра. Фото з відкритих джерел
Симон Петлюра. Фото з відкритих джерел

Сьогодні, 16 січня, відзначається 100-річчя від дня обрання його отаманом, що змінило хід української історії. І з цієї нагоди IA ZIK пропонує дізнатися маловідомі факти з біографії відомого українця.

Еволюція бунтівливого студента з Полтави у культурного менеджера

Симон Петлюра народився в 1879 році у родині візника, який мав козацьке походження. Коли йому минав тринадцятий, пішов навчатися до церковнопарафіяльної школи, а в 1895 році Симон вступає до Полтавської духовної семінарії, яку не вдалося закінчити.

У 1900 році відбулася доленосна зустріч Симона Петлюри та Микола Міхновського. На черговому святкуванні річниці з дня народження українського кобзаря Тараса Шевченка, студент вперше почув наживо виступ лідера «Революційної Української Партії». Будучи зарядженим революційним настроєм, Петлюра сам вступає до лав партії.

Минають дні за днями і Симон розуміє, що не політикою єдиною, адже крім революційного життя потрібно розвивати і культурне середовище Полтави. Організовуючи цілу низку музичних та поетичних вечорів, у нього виникла ідея – організувати концерт видатного українського композитора Миколи Лисенка в стінах семінарії.

Усе починалося гарно: вдалося домовитися з композитором, знайти зал, де можна було б провести захід, та навіть – розповсюдити серед колег-студентів новину про прийдешній концерт. Та коли Отець Іоанн Христофорович Пічета дізнався, що у стінах навчального закладу виступатиме Лисенко із забороненою композицію «Б’ють пороги», він вривається у зал посеред генеральної репетиції та проганяє музиканта, звинувачуючи його у «мазепинстві» (так називали прихильників української мови та культури тоді, – ред.). Симон Петлюра, будучи свідком такого інциденту, починає захищати честь та гідність Миколи Лисенка. Після цього «побиття глечиків» отець Іоанн пропонував Петлюрі отямитися та забути про всі ці революційні настрої, та Петлюра твердо відмовив, кажучи, що ідеї дорожчі за навчання та пішов.

Після цієї одіозної події Симон Петлюра покинув семінарію. Але контакти зі студентами-революціонерами не ослабли – проводилися регулярні таємні зустрічі з Симоном Петлюрою у стінах навчального закладу, які потім створили «революцію».

Весною 1902 року Симон Петлюра став одним із організаторів виступу семінаристів. Основними вимогами цього протесту було скасування системи шпигунства, звільнення наглядачів та запровадження навчання українською мовою, згодом на основі цих тез студенти написали «петицію», яка зібрала понад 200 підписів. Варто тільки уявити, що виховники семінарії настільки «ввійшли у смак», що трощили меблі, били вікна та знущалися над суворими викладачами. Усі вважали, що цей рух був стихійним, та ні – це все ретельно було сплановано Петлюрою.

Журналіст-агітатор, який писав листівки у чайні

Згодом, будучи в бігах через революційну «кар’єру», Симон Петлюра переїжджає до міста Катеринодар. Там він зосереджується на роботі у РУП – «Чорноморської вільної громади», працюючи журналістом.

Якраз у ті часи російська влада вельми активізувала боротьбу з алкоголізмом: у кожному місті відкривали чайні, де замість звичної горілки чоловіки пили чайок, заїдаючи бубликами. І в підвалі одного з таких закладів, Симон Петлюра друкував агітаційні листівки РУП, популяризуючи українськість.

Усе ішло звично: робота над листівками, розповсюдження, та одного разу Симон вдався до крайньої необережності. Йдучи по вулиці, тримав агітаційні листівки під плащем, зав’язані шнуром, який раптом розв’язався. Усі листівки посипалися на землю. Це побачив міліціонер, і Симона схопила. Тоді ж батько заплатив заставу та Петлюру відпустили.

Восени 1904 році Симон Петлюра змінив своє ім’я та прізвище – відтепер став Святославом Таґоном. Переїжджає до Львова, де тоді був закордонний комітет РУП. Із березня по жовтень 1905 року редагував партійний часопис «Селянин», співпрацював у «Літературно-науковому віснику», «Записках наукового товариства Шевченка», «Волі».

Зимою 1904 року на конференції РУП у Львові виступив проти об’єднання з Російською соціал-демократичною робітничою партією (РСДРП). Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства, де налагодив контакти з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком та провідниками місцевих українських партій.

А у січні 1906 року Петлюра разом із Миколою Поршем та Прокопом Понятенком виїхав до Санкт-Петербурга редагувати центральний орган партії щомісячник «Вільна Україна». Після випуску шести чисел видання припинилося, а Симон влітку 1906 року повернувся до Києва.

З липня 1906 року – секретар київського щоденника «Рада», від літа 1907 до 1908 року – співредактор легального соціал-демократичного часопису «Слово».

Військові подвиги Петлюри

Симон Петлюра у період Першої світової війни починає службу у Всеросiйському союзі земств. Завданням якої було налагодження постачання продовольства та медикаментів на фронт. Та Петлюра не зупиняється на досягнутому: на базі російської царської армії йому вдалося організувати українськi вiйськовi ради, він поступово завойовує авторитет і повагу серед солдатів.

Згодом у квiтнi 1917 року вiн виступив iнiцiатором та органiзатором проведення в Мiнську українського з’їзду Заxiдного фронту. З’їзд створив Українську фронтову раду i обрав Петлюру її керівником.

Коли російський цар відрікся від престолу, а у Києві утворився проукраїнський орган влади ― Українська Центральна Рада, Петлюра увійшов до першого українського уряду тих часів, що мав назву Генеральний секретаріат. Та продовжив далі творити історію…

Матеріали, які використані у статті, взяті з відкритих джерел

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-02-23 21:12 :51