середа, 9 січня, 2019, 10:43 Політика
Жодної копійки на армію: «Благодійник» Садовий зі своєї зарплати ніколи не допомагав війську
Мер Львова Андрій Садовий. Фото: Гонтар Володимир/УНІАН
Мер Львова Андрій Садовий. Фото: Гонтар Володимир/УНІАН

Невдовзі українці будуть робити вибір на користь нового президента. Але, голосуючи, слід пам’ятати, що ця людина також стане головнокомандуючим армії. Отож, якщо глянути на кандидатів з цієї точки зору, то з-поміж найбільш рейтингових претендентів: більшість –або типові «ботани», які уникають військової тематики, або відверто проросійські капітулянти. Але є й унікуми, які, водночас, ігнорують розмови про армію та свого часу закликали здатися на милість ворога.

У даному випадку йдеться про Андрія Садового. Саме він у 2014 році у зверненні до львів’ян наголошував на тому, що програти сильнішому супротивнику не гріх, впродовж передвиборчої агітації постійно уникає розмов про розбудову армії, а роблячи регулярні благодійні внески зі своєї зарплати – жодного разу не переказав їх на потреби армії.

Вся президентська рать

Та не він один настільки м’якотілий, що не бачить себе головнокомандуючим. Комік Зеленський – це не Притула. Він може командувати лише на сцені та на знімальному майданчику. Натомість, його ніколи не бачили на передовій та не чутно було про його фонди на підтримку армії. Ніхто не відкидає заслуги Коломойського на початковій стадії протистояння, але Зеленського він використовує для «палацових» розваг та «дотепної» критики, а не для допомоги у розбудові та піднятті морального духу у війську.

Не менше ігнорить участь у розбудові армії і Анатолій Гриценко. Здавалося б, колишній міністр оборони міг би зробити багато користі зараз. Та у штаб він не пішов, у РНБО його теж немає, у військових радниках чи мінській групі його теж не видно. Натомість у критиці та красномовстві йому не відмовиш. Тож слід просто пам’ятати про те, що, по-перше, він перший військовий міністр з числа цивільних, а, по-друге, він розпродував військове майно не менше, аніж відверто проросійські очільники Міноборони.

Ну і, звичайно ж, важко зі здоровим глуздом бажати бачити головнокомандуючим Тимошенко та Бойка – представників табору «мира любой ценой», що означає капітуляції на умовах ворога.

Та, на жаль, є і вовки у овечій шкірі – політики, які прагнуть керувати державою, але своїм кредо бачать уникнення відповідальності, перекладання її на чужі плечі, а при виникненні проблеми – ховають голову у пісок або біжить домовлятися, читай – капітулювати на умовах ворога.

Феномен Садового – туризм, релігія та образ жертви

Впродовж усіх років керівництва містом Андрій Садовий вкладав у нього сенси, які формували його зовнішню привабливість: Львів – відкритий для світу, туристично привабливий і цікавий. Відтак, ремонтувались вулиці, відновлювались старі кам’яниці, формувались мережі концептуальних закладів харчування, готельний бізнес. У останні роки цей «потьомкінський» фасад міста Андрій Садовий активно використовує для розкручування партійного бренду та особистого іміджу.

Натомість, усі інші галузі були монополізовані, нещадно обплітались павутиною бюрократичних процедур або віддавались на поталу нахабним гастролерам та нуворишам. Така ситуація склалась у контексті перешкоджання розвитку середнього бізнесу, хаотичної та агресивної забудови, нечесної конкуренції та вакханалії у транспортній галузі, приватизації привабливих об’єктів для «своїх та наближених».

Відсутність стратегічного бачення розвитку міста виливається у постійні надзвичайні ситуації: забудови без парковок, дитячих садочків, шкіл та доріг; наростаюча проблема транспорту, Грибовицька трагедія та сміттєва криза, вибух на Різдвяному ярмарку.

Таким чином життя у Львові стає все менш комфортним та безпечним для львів’ян. І це тоді, коли саме питання безпеки, особистої та національної, після 2014 року виходить на перший план.

Саме в площині особистої безпеки лежать згадані вище трагедії у Грибовичах та на Різдвяному ярмарку. І їх причиною стали чисельні зловживання та некомпетентність структур ЛМР. Від епідемій та хвороб, спричинених завалами сміття, врятувала Львівська ОДА, а від великої трагедії на ярмарку – лише випадковість. Так само місто безпорадне щодо періодичної навали агресивних злодюжок ромської національності, щодо незаконного атракціону – рух розважальних дитячих машинок біля Оперного театру. Створена для безпекових цілей Муніципальна варта донедавна демонструвала свою безпорадність навіть на рівні наведення порядку біля базарів, не кажучи вже про центральну частину міста. Найкраще їхню роботу можна побачити хіба у кризові для Андрія Садового моменти у стінах ЛМР, що наштовхує на висновки про їхню основну функцію.

Щодо питань держбезпеки, то тут слід розрізняти два аспекти: економічний та військовий. Та і тут фактично немає досягнень, які були на користь претендента у президенти та головнокомандувача – Андрія Садового.

Згадати хоча б гроші Львова на рахунку «Банку Москви», готовність без бою віддати «борги» ЛАЗу Чуркінам з Росії, «джазування» та постійні зустрічі з «гаманцем Путіна» Михайлом Фрідманом.

Щодо військової безпеки, то вона також не є серед пріоритетів роботи ЛМР. Військових немає у виконкомі ЛМР, немає у міській комісії ТЕБ і надзвичайних ситуацій, Садового не бачили на полігоні, у військових частинах Львова, на військових підприємствах (лише зрідка, формально, на заходах, які проводять військові).

Не виступив Львів, на чолі з Садовим, партнером жодному поруйнованому, пригніченому і зросійщеному місту у прифронтовій зоні. Перший, і наразі останній, візит Андрія Івановича у «зону АТО» відбувся у рамках його «передвиборчого турне» Urban talks, й то не для того, щоб допомогти, а з метою пропаганди та агітації.

Не відомо також про допомогу Андрія Садового українському війську чи конкретним військовим з особистих коштів. У відповіді на запит щодо зарплати мера, відрахувань з неї та благодійних внесків випливає, що мер щедро ділиться грішми з УКУ, Пластом, різними релігійними благодійними фондами, але – жодного разу кошти не були перераховані на військові потреби. Тобто він щиро може сказати, як і більшість обивателів – я плачу військовий збір та й досить того. До речі, саме на цьому аспекті наголосили у відповіді з ЛМР.

<nbsp;>
<nbsp;>

Слід згадати і про те, як зусиллями ЛМР у останнє десятиріччя було відчужено та продано чимало будівель військових у центральній частині міста. Коли ж, уже в період протистояння на Сході, військові звернулись до влади міста з проханням повернути споруди, їм було відмовлено або надано площі у вкрай занедбаному та не пристосованому для потреб ветеранів та інвалідів стані.

Таким чином, роблячи вибір під час голосування за президента та й на наступних парламентських виборах слід пам’ятати, що війна поки не закінчилась і треба вміло керувати державою та військом. Слід чітко зрозуміти, чи потрібно робити «бізнес на крові», блокуючи транспортне сполучення з Донбасом («Самопоміч» та БЮТ); чи потрібно приносити у приміщення Верховної Ради (Семен Семенченко) предмети військового призначення, щоб палити їх у туалеті та залі засідань; чи потрібно толерувати виступи проти введення воєнного стану (Оксана Сироїд) та проти надання українській церкві томосу (Альона Бабак) та, зрештою, чи потрібен нам такий лідер, який ще на початку військової кампанії визнає поразку та готовий здатися на милість переможця. Можна лише уявити, якою була б держава, якщо б вдалося реалізувати ініціативи членів «Самопомочі» та їх лідера.

 

Аналітична група ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-18 20:54 :30