вівторок, 8 січня, 2019, 9:33 Суспільство
Диригент Роман Рибак: Українцям пощастило з голосом, тож маємо створити бренд свого хору
Диригент Роман Рибак. Фото: Микола Тис/ZIK
Диригент Роман Рибак. Фото: Микола Тис/ZIK

У мистецькому світі Львова повіває новий, свіжий струмінь повітря, який несуть молоді і креативні люди. Переконатися в цьому можна буде 11 січня, де в Будинку органної та камерної музики відбуватиметься хороперформанс – музика Дмитра Бортнянського у виконанні Українського молодого хору у супроводі хореографії, створеної Келлі Ротом (США) та Марією Бакало (Україна).

Це сміливе дійство обіцяє бути незвичайним. Більше про проект, а також про особливості диригентської професії в інтерв'ю для IA ZIK розповів 23-річний лідер і диригент Українського молодого хору Роман Рибак.
 

Романе, як у вас виникла ідея створення Українського молодого хору, взагалі, чому саме хору?

– Скільки себе пам’ятаю, завжди співав у хорі, – починаючи з церковного і закінчуючи професійними колективами. Після навчання у Данії звернувся до колег з ідеєю створення колективу, який буде представляти хорове мистецтво українців у світі. Мене підтримали, і так виник Український молодий хор. Вважаю, що Україна має великий культурний бекґраунд, який ще досі нами не вивчений і не опрацьований. В Данії мені потрапила до рук книжка, де зібрано близько 700 їхніх пісень – про красу природи, традиції тощо. Ця книжка у Данії вважається національною спадщиною і вони її бережуть як зіницю ока. В Данію я поїхав з 35 концертами Дмитра Бортнянського – великого українського композитора. Його музика складна, вона не для дилетантів. Я наївно думав, що таку музику можна буде представити в Данії, але цього не сталося, бо для концертів Дмитра Бортнянського має бути відповідна вокальна форма. А в Данії нема таких музичних шкіл, як у нас. Якою б допотопною ми не вважали музичну освіту в Україні, нехай вона буде, – на такому ж рівні або зростатиме, головне, щоб її рівень не падав. Данці ж займаються музикою для свого задоволення, а професійність вимагає копіткої праці, треба «одружитися на музичному інструменті». Голос у співака формується дуже довго. Ми в Україні маємо чудовий геном. Голос – це така річ, з якою українцям пощастило, в нас культура співу закладена дуже глибоко. Щоб ця традиція продовжувалася і розвивалася професійно, потрібно її плекати. Вважаю, що Україна в плані хорового мистецтва має стати країною на кшталт інструментальної Німеччини, де всі знають про оркестр, де з маленького віку грають на музичних інструментах. В Україні з хором такого наразі не сталося. Для цього потрібна велика державна програма, в рамках якої хор отримає підтримку. Ми мусимо створити бренд українського хору. Хор – це не просто вміти розкривати рот, окрім, звісно, таланту треба бути дуже сильним, – як мінімум, чотири години треба стояти, кожну секунду мислити під час співу, тримати під контролем кожну ноту, бути дуже зосередженим, щоб це справді стало мистецтвом.

Диригент Роман Рибак. Фото: Микола Тис/ZIK
Диригент Роман Рибак. Фото: Микола Тис/ZIK

– Наскільки складно молодому диригенту, працюючи з 15 дуже різними, – особистісно і професійно, – людьми, створити одне ціле, досягнути гармонії, зокрема, у виконанні складної музики Дмитра Бортнянського?

–Так, усвідомив кілька тижнів тому, що музика Бортнянського, тим більше вісім концертів, – це дуже великий об’єм. Але все залежить від лідера. Зараз у музичному світі мало володіти технікою виконання, знати правила. Світ дуже змінився, начальники своє віджили, треба по-іншому розмовляти з людьми, розуміти їх. Якісне мистецтво створюється лише в позитивному середовищі. Коли йдеться про те, щоб створити щось на перспективу без державного фінансування, то без філософії нічого не вдасться, – у мистецтві і музиці загалом, а особливо в музиці Дмитра Бортнянського, де все одразу видно, за принципом: «заспівай – і я тебе побачу», «задиригуй – і я тебе побачу». Одна з особливостей моєї професії – розуміти і відчувати людей, щоб могти зацікавити їх ідеєю. В хорі трапляються конфлікти, адже це колектив мистецьких людей, – у нашому випадку це дуже молоді люди, в яких є свої вікові комплекси. Спочатку ми вчимося дихати і співати. Для музики потрібно, щоб людина відкрилася – це не про звук, не про другу октаву, взагалі, не про звуки, – тут йде мова про енергію. Колись музику Бортнянського співала капела, яка складался з 60 осіб. – це було потужне звучання. Можливо, 15 людей для нашого хору – це мало. Багато хто каже, що виконання Бортнянського у такому складі – це смішно. Але варто зауважити, що об’єм голосу в кожного різний. Окрім того, молоде покоління, взагалі, є інакшим, його не залякаєш, вони не сприймають ультиматуми. Лідер має створювати команду за новими зразками, – мотивувати, допомагати відкривати в людині її таланти. Узагалі, через нашу українську закомлексованість ми не до кінця віримо у свої таланти, розуміємо їхню ціну. Тому диригент (чоловік чи жінка) повинен бути дуже мудрим, для того, щоб сформувати характер. На прикладі Оксани Линів, я сформував для себе висновок: диригентська професія – не гендерна, це професія сильних характерів. От і все. Йде мова лише про те, що відбувається у твоїй голові, і як ти можеш захопити людей ідеєю.

Диригент Роман Рибак. Фото: Микола Тис/ZIK
Диригент Роман Рибак. Фото: Микола Тис/ZIK

Цей ваш хороперформанс дуже інтригує, це має бути щось незвичне. В чому найбільша особливість цього проекту?

– Він буде відрізнятися від традиційного, сформованого формату хору, який ми знаємо, коли люди стоять у кілька рядів з папками і співають. Свого часу, коли я співав у хорі, то завжди любив стояти з краю, бо там більше простору. У цьому проекті, власне, хотів дати людям більшу свободу, щоб вони могли вільно рухатися. Це буде цікаво, ми в цьому проекті завдяки синтезу хорового мистецтва і хореографії хочемо пояснити високе мистецтво сучасному українцю.

– А як ви вийшли на американського хореографа Келлі Рота?

– В цьому заслуга хореографа Марії Бакало, яка заснувала у Львові свою школу. Коли американський хореограф Келлі Рот приїхав до Львова, то поцікавився, що відбувається у львівському хореографічному світі. Відтак вийшов на Марію Бакало і так все склалося. Мені дуже легко з ним працювати, він розуміє жарти. 11 січня о 19.00 у Львівському будинку органної та камерної музики покажемо, що ми разом підготували. Розміщення хору буде не таким, до якого ми звикли, люди будуть сидіти всередині хору. Це такий синтез, коли одне мистецтво допомагатиме розумінню іншого. Проект має багато викликів не лише для учасників, а й для публіки. Танцівники і хористи цього проекту є сміливими, бо під музику Бортнянського танцювати не так легко, цю музику важко зрозуміти, як і кожне високе мистецтво. Музика Бортнянського є герметичною і треба мати підготовлений розум, щоб її зрозуміти. Класичну музику писали індивідуальності для індивідуальностей. Щоб зрозуміти високе мистецтво, треба бути до певного рівня особистостями. А виховання публіки – це процес. Мистецтво є лакмусовим папірцем того, що відбувається у суспільстві.

Диригент Роман Рибак. Фото: Микола Тис/ZIK
Диригент Роман Рибак. Фото: Микола Тис/ZIK

– Ви готові до труднощів?

– Так, це частина моєї професії. Диригент – це насамперед людина, яка знайшла до себе адекватний шлях. Коли добре розумієш самого себе, тоді можеш братися за комунікацію з іншими людьми. Професіоналів не виховує університет. Професійність – це справа навіть не досвіду, а того, що я обираю бути професіоналом, тобто сповідувати певний кодекс норм. Диригенту потрібні психологічні знання, він не працює з нотами, а насамперед з людськими глибинами. Коли приходиш на репетицію, то маєш 10 хвилин для того, щоб хористи зрозуміли, хто ти і чи можна з тобою працювати. Насправді диригентська професія дуже небезпечна. Коли композитор вмирає, з ним помирає його музика, а потім приходить страшна людина, яка називається диригент і починає все це інтерпретувати. Якось у Фейсбуці я написав, що диригент – це співавтор того, що він диригує. Після цього посипалися звинувачення, мовляв, як ти смієш називати диригента співавтором. Але я в цьому не оригінальний. Свого часу поетеса Марина Цвєтаєва сказала, що читач є співавтором того, що він читає.

<nbsp;>

Але коли дуже любиш те, чим займаєшся, то виходить не робота, а така гра.

– Так, це задоволення (усміхається). Важко сказати, чи любов до мистецтва взагалі виховується. Насправді не знаю, що таке музика, можу лише сказати, що музика – це те особисте, що ти можеш їй дати. Скажімо, один і той самий твір у різному виконанні буде звучати по-різному, отже справа не у виконанні, а в енергетиці людини. Ноти – це просто організація ритму, для того, щоб, скажімо, людина в Луганську зрозуміла, що написав композитор зі Львова.

Якими бачите перспективи вашого хору чи хору в Україні взагалі років через 10-15?

– Думаю, що релігія, культура у теперішніх умовах мають не те, щоб конкурувати з Інтернетом, але пропонувати щось таке цікаве, щоб надбання, які ми маємо, жили. Митці – це насамперед дуже адекватні люди, які тримають пульс не на своїх мистецьких смаках, а на тому, чим зараз живе суспільство. Треба розуміти, яким є наше суспільство, а також зберегти високий рівень виконання. Вважаю, що в майбутньому буде більш актуальним поєднання різних видів мистецтва.

<nbsp;>

Розмовляли Галина Палажій, Роман Чех,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-18 20:36 :01