понеділок, 7 січня, 2019, 14:11
Комікс – це майже фільм: Як в Україні відновлюють забутий дев’ятий вид мистецтва
15

Напевно, немає людей, які б не чули про Супермена, Бетмена, Спайдермена, Залізну людину і тому подібне. Все це популярні персонажі американських коміксів, які завдяки успішним фільмам – стали частиною світової культури. Але, яка ситуація із візуальними книгами в Україні? Ринок україномовних коміксів багато років перебував у занепаді. Точніше кажучи – був відсутній. Понад двадцять років у незалежній Україні майже не з’являлися комікси державною мовою. Ситуація почала змінюватися лише у 2010-х років, коли ентузіасти заснували перші україномовні комікс-видавництва. Останні два-три роки стали поворотними. Саме зараз, на наших очах, повстає з колін і формується нова вітчизняна комікс-культура, яка щороку набирає обертів і поповнюється численним фанатами.

Про новий та багатообіцяючий ринок україномовних коміксів кореспондент ІА ZIK поспілкувався із молодим львівським письменником та видавцем Богданом Кордобою. Він один із тих, хто причетний до відродження дев’ятого виду мистецтва – коміксів. У 2017 році Богдан із друзями запустили видавництво «UA Comics» – місія якого збільшувати кількість оригінальних україномовних коміксів. А вже восени 2018 року вони відкрили у Львові власну комікс-крамничку, що стала осередком, який об’єднує багатьох людей зацікавлених у розвитку яскравих візуальних книг.

Богдан Кордоба. Фото: Микола Тис/ZIK
Богдан Кордоба. Фото: Микола Тис/ZIK

– Богдане, звідки така любов до коміксів? Із дитинства фанат історій про Супермена?

– Так, з дитинства любив гарно візуально показані історії, коли картинки доповнюють слова, а слова – картинки. Перший комікс прочитав у п’ять років. Мені його подарував сусід Остап у далекому 1998 році. Це був один із перших україномовних коміксів в незалежній Україні, дуже крутий, формату А4. Там були три графічні історії, всі на сай-фай тематику (Наукова фантастика – Авт.). Потім був «Козак Голота». Це така ілюстрована і дуже красива книга, яку мені подарував дідусь. «Флінстоуни», «Сімпсони» – комікси мого дитинства. Крім того, художня література зі мною відколи себе пам’ятаю. Були моменти, коли читав тільки фантастику чи півроку лише Жуль Верна і таке іцнше. Так само, як і багато хто з нашого покоління, з ранніх років підсів на Гаррі Поттера. Після цього відкрив для себе всесвіт Толкіна. Напевно, що хрещеним батько у світі коміксів для мене став Максим Прасолов, який заснував видавництво «Nebesky». Він є автором чи не першого україномовного графічного роману-блокбстера «Даогопак». У цю історію важко не закохатися. Це комікс про козаків, які мандрують з України у Японію і виконують різні «квести», мають багато цікавих пригод. Книжка за книжкою, комікс за коміксом – і тепер жити без цього всього не можу.

– Як гадаєш, чи ця любов до книг і коміксів, якось вплинула на твоє формування?

– Безперечно. Два роки тому закінчив Українську академію друкарства. За фахом я дипломований видавець-редактор, який знає, як допомогти молодим авторам продати свої рукописи, щоб розбагатіти і стати новими Джоан Роулінг (Усміхається Авт.).

– Дійсно?

– Ну, в теорії так, а на практиці – намагаюся. Завдання будь-якого університету – надати фахові знання, а все інше – то справа за студентами. Щодо мене, то завжди був активним. Вважаю, що потрібно постійно пробувати щось робити, рухатися до своїх мрій і бажань. Не відкладати справи у довгу шухляду.

Від стінгазет до коміксів

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

– То як ти почав рухатися до своїх мрій?

– Як не дивно, але завдяки стінгазетам. Я один із тих хлопців і дівчат, які робили у школі стінгазету не тому, що так сказали, а тому, що так подобалося. Від шостого по одинадцятий клас. Це хороший досвід. З першого курсу зайнявся активною діяльністю. Долучився до створення та розбудови досить успішного проекту молодіжного онлайн журналу, який називався «New Life» (Нове життя). За два роки на онлайн платформах нас щомісяця читали 200 тис. людей. Займався менеджерською роботою, у виданні було багато журналістів, фотографів, дизайнерів і всім треба було дати завдання, скоординувати роботу.

– А стосовно коміксів, коли вони стали основою твого життя?

– Теж цікава історія, у якій ключову роль відіграли п’ять хвилин мого життя. У 2015 році я зголосився продавати комікси на Форумі видавців у Львові. Так вийшло, що не міг туди вчасно потрапити. Мені скинули неправильний номер телефону контактної людини. Я мав лише п’ять хвилин, щоб бути на місці, інакше хтось інший би продавав. Всякими правдами і не правдами, зміг оминути охоронців Форуму, знайти потрібний лоток і таки потрапив вчасно на місце. Якщо б не встиг тоді, то хто знає, як би життя склалося.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

– Цікаво, але чому це такий важливий момент?

– Бо за півтора дні роботи, я продав всі комікси, які у них були! Відчув себе на хвилі успіху і зацікавився ними, як бізнесом. Хлопці, яким допоміг продати товар, поїхали додому із кульками грошей, а я пішов сприяти іншим продавцям, які також реалізовували комікси на Форумі. Тоді почав знайомитися з людьми, які намагалися робити україномовні комікси, проявив інтерес до виробництва і реалізації, а не лише до споживання коміксів. Стоячи тоді на точці, я дійшов до висновку, що хочу займатися у майбутньому коміксами.

– Цікаво, пять хвилин, які змінили твоє життя.

– Саме так.

Ти пишеш книжки, але чи також малюєш комікси?

– Ні, малювати я пробував колись, але мені це не виходить. У сім’ї талант до олівця і пензлика має моя сестра. Вона професійний художник. Тому у нас творчий тандем, саме сестра малює якісь мої «божевільні» історії. А я люблю писати. До речі, досі вважаю, що найкращий свій прозовий твір придумав у другому класі на п’ять речень.

– Ого, і що це за твір?

– Про море. Завдання було придумати п’ять називних речень. Досі їх пам’ятаю:

Море. Я чую прибій. Ракушки тихо мене кличуть. Я їх слухаю. Захід сонця.

Ось так просто.

– Гарно, легко уявити. А про що твої історії?

– Писати мене тягне до різного. Маю різножанрові публікації, зокрема і міжнародний досвід. Колись був такий міжнародний чеський видавничий дім, який робив персоналізовані книги. Це дуже цікавий виклик, бо треба написати історію без лику, щоб могти вписати будь-кого. Ганнуся, Григорій – будь-хто може у ній жити. То я мав контракт на п’ять таких книг. Мене видавали у Чехії, Білорусії. А от перший досвід видавництва своєї української книги – це «Байка про Бабайка». Я вважаю, що найважче писати саме дитячу літературу. Бо маєш пояснити найскладніші речі найпростішими словами і мовними конструкціями, щоб це зрозуміла дитина. І це розуміння має прийти не одразу, а через роки. Тому тексти мають бути дуже правильними. Я відчув гордість за цю книжку, особливо, коли потім батьки казали, що прочитавши, їх діти переставали боятися темряви чи заглядати під ліжко. Також маю комікс публікацію разом із сестрою. Це історія про маленького карликового слона, який впав у коробці із неба. Він потрапив на галявину у наш ліс. Його знайшов хлопчик Ясько, у якого батьки ветеринари. Коротше – це шість епізодів пригод з ними.

Комікси більше для дорослих, ніж для дітей

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

– Зрозуміло, то як так сталося, що зміг запустити своє комікс-видавництво?

– Це було непросто, але того варте. Після успішних продаж на Форумі, став співпрацювати із видавцями коміксів. Півроку займався польовими дослідження, тобто був дистриб’ютором, вивчав ринок і зрозумів, що він відсутній. Україномовні комікси почали набирати популярності лише після Майдану. Цей патріотичний сплеск відобразився у всьому. Максим Прасолов, про якого я вже згадував, доручив мені проект по створенню україномовного коміксу «Про козака Клита». Американець Гарольд Лемб, популяризатор історії, придумав цього персонажа ще на початку ХХ століття. Неординарний козак-характерник їздить по світу і роздає копняків всяким поганим дядькам і закохує у себе гарних дівиць. Саме ці історії «Про козака Клита» надихнули Роберта Говарда до створенню всесвітньо відомого Конана-варвара, який має багато спільного із козаками. Однак, цей мій проект так і не вдалося тоді реалізувати. Важливо наголосити, що зараз підросло покоління, яке із дитинства почало проявляти інтерес до світу коміксів, як до об’єкту популярного мистецтва. Цим і пояснюється те, що більшість теперішніх українських коміксів створені для дорослих, а не для дітей. Люди часто думають, що комікси – це суто для дітей і підлітків. Але насправді, ніша дитячих україномовних коміксів – вільна.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

– А російськомовна ніша?

– Чесно, я не цікавлюся російськомовними коміксами, бо бачу завдання у тому, щоб збільшувати кількість україномовних. Коротко поясню ситуацію, яка у нас була 20 років. Коли розпався Радянський Союз, то круті закордонні видавництва продавали ексклюзивні права на реалізацію своїх коміксів лише російським хлопцям і дівчатам, відповідно, вони мала права на всі країни колишньої співдружності. Тому поширювалися і розвивалися у нас комікси на російській мові. Лише із 2010-х років ситуація почала мінятися, коли відомих супергероїв почали друкувати на українській і створювати своїх не менш цікавих богатирів.

– І твоє видавництво одне із таких.

– Так. Це завдання «Ukrainian Assembly Comix» (Української Асамблеї Коміксів) – збільшувати і розвивати сегмент україномовних коміксів. Ще у 2012 році у мене виникла ідея, щоб продавати комікси завдяки спеціальним автоматам. Кидаєш гроші в автомат і тобі вискакує комікс. Звісно, що фінансів не було до реалізації саме такого плану, але у 2017 році змогли організувати перший стенд із коміксами. Пам’ятаю, як я і мій друг Михайло йшли площею Ринок із сумками повними коміксів та кількома дошками для стенду. У кишені тоді було лише 300 гривень. В центрі відкрили першу точку в «Комуні» і справа, як не дивно, але пішла швидко вгору. Ми розширили продажі до 17 таких стендів по місту. Так що задумка стала успішною і спрацювала. Людей цікавлять україномовні комікси – це стало зрозуміло. Тому логічним кроком у розбудові бізнесу був запуск свого власного видавництва коміксів. У кінці 2017 року ми змогли це офіційно зробити. А вже восени 2018 року – втілили іншу мрію у життя – відкрили свою цікаву та оригінальну крамничку коміксів, яка по суті стала другою такою у Львові. Це також творчий осередок, де люди можуть посидіти, попити кави, побавитися в ігри і обговорити свої ідеї. Крім цього продаємо раритетні видання коміксів.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: facebook.com/uacomix
Фото: facebook.com/uacomix
 
Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

Українці щомісяця купують 7 тис. коміксів

– Значить у вас зараз солідна кантора. А чи багато людей у команді?

– Постійна команда – це сім людей. Ми співпрацюємо із 17 художниками і п’ятьма сценаристами. Маємо своїх дистриб’юторів. Відкрили вже і юридичний, і фінансовий відділи, справа набирає нових оборотів. Також міжнародна співпраця, бажання не лише купляти чиїсь готові ідеї, але створювати свої і продавати світу. У 2018 у році у нас вийшло 10 найменувань своїх коміксів. У 2019 має вийти вдвічі більше таких. В середньому, наша крамничка продає 300 коміксів щомісяця, що є досить добре.

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

– А скільки зазвичай щомісяця в Україні продається коміксів?

– Україномовних продають десь від 5 до 7 тис. щомісяця. Це число у 2019 році ще більше виросте. Адже кількість продукції невпинно зростає. Ще у 2016 році нових україномовних коміксів можна було на пальцях порахувати, у 2018 – це півсотні, а у 2019 – вийде півтора сотні! Українські комікс-видавництва тепер купують американські і європейські ліцензії і можуть йти у ногу з часом і не залежати від російських «унікальних» прав власності. Колись треба було шукати і чекати, щоб отримати омріяний україномовний комікс, тепер вони є практично всюди і легкодоступні. Ціна коміксів подібна до книжок, тобто можна придбати за декілька десятків гривень, а можна і за кілька сотень, залежить, що вас цікавить.

– Тобто ринок українських коміксів зараз на підйомі і перспективний?

– Безперечно, українські видавництва тепер не лише перекладають іноземні, але і постійно створюють свої комікси. Ми завжди у пошуках нових талантів, які готові створювати оригінальні ідеї. До нас у крамничку приходять люди по «Бетмена» і «Доктора Стрейджа», але бачать власні комікси («Хроніки Аптауна», «Мор», «Троє проти зла» і так далі) цікавляться ними, а потім розповідають і розвивають свої ідеї, які ми реалізовуємо. Мали такий досвід, коли прийшли хлопці по комікси, а потім виявилось, що вони художники і мають свою оригінальну ідею, яку ми плануємо видати цього року. До того ж, у 2018 році в Україні відбулися три великі комікс події: Kyiv Comic Con, Comic Con Ukraine, Comxfest. Кожен із заходів збирав десятки тисяч фанатів. Люди, які відвідали ці події, більше цікавилися не іноземними історіями, а своїми. Ринок українських коміксів зараз стає на ноги. Але, звісно, що до американських реалій ще далеко. Адже в США щовівторка виходить 700 нових коміксів! Тому є до чого рости.

Наші комікси більше європейські, ніж американські

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

– Держава якось допомагає?

– Не більше, ніж іншим українським видавництвам. Держава «допомагала» у радянський період. Тоді комікси були поставлені на потреби комуністичної пропаганди. Ленін і його оточення вже на почату 20-х років минулого століття налагодив виробництво прокоміксів, які пропагували їх ідеї. Бо це було, як кіно – просто і зрозуміло для всіх. Тоді видавали короткі стріпи в газетах і робили пропагандистські плакати, зокрема пам’ятним є комікс про «Путешествие пионера Пети за границу» (1925 рік). Якщо говорити про розвиток українських коміксів, то треба згадати про головного художника журналу для дітей «Перченя» Анатолія Василенка, який створив дуже багато пізнаваних образів, яких знають і пам’ятають наші батьки. До речі, УПА також видавали свої комікси, хоча вони їх так і не називали. Зокрема один із перших україномовних коміксів «Україна в боротьбі» ще у 1953 році розробив і опублікував львів’янин Леонід Перфецький.

– Ти говорив, що після Майдану стався культурний сплеск, який відобразився у коміксах теж. То українські комікси досі більше на патріотичну тематику?

– Після Майдану, так, з’явилося кілька патріотичних коміксів і взагалі відбувся культурний вибух, люди захотіли самі щось робити і розвивати. Зараз ринок все більше ділиться і пропонує різні жанри, тому можна знайти те, що кого більше цікавить. Взагалі, існує два таких популярних типи коміксів: американський формат і європейський. Американський – це коли блискавки зі всіх місць літають, менший розмір коміксу і п’ять кадрів на сторінці. Європейський – це більш витончені історії, великого формату книжки-комікси із 9 кадрами на сторінці. Тобто європейський стиль – це графічні романи на кілька сотень сторінок, а американський – це комікси, які нагадують за формою журнали. Так от, українців тягне більше до європейського стилю, тобто до великих графічних романів, що цілком зрозуміло, адже ми – європейці. Зараз ми перебуваємо в етапі становлення нової української культури і, зокрема, коміксів. У пошуках своїх популярних героїв та розповідей про наше життя, а не про американське чи ще чиєсь. Людям цікавіше почитати про наших хлопців із Сихова у коміксах, про казковий світ своїх вовкулаків, чи якихось фантасмагоричних ідей типу Орвела, ніж про Капітана Америку чи Спайдермена. Хоча Спайдермен трохи є нашим.

– Тобто?

– Людину-павука придумав американський художник українського походження Стів Дітко. Його родичі були із Буковини, а сам він виходець із Брукліна. Стів Дітко у співпраці із Стеном Лі, який був румуном за походженням, придумали цього крутого персонажа. Цікаво, що і Дітко, і Лі визнавали своє коріння. Тому і кажу, що Людина-павук – трохи український комікс (Усміхаєтья Авт.).

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK

– Цікаво, не знав. На завершення хотів би більше почути від тебе, що таке комікси і чому їх варто любити?

– Півтора роки тому я дав собі ствердну відповідь, що комікси – це те, чим я дійсно хочу займатися, мій лотерейний квиток. Комікси – це мистецтво без якихось чітких правил, тут можна бути самим собою. У коміксах переплітаються всі жанри і багатство культур. Інколи, у трьох картинках можна розповісти те, що на трьохсот сторінках тексту не вийде. У них є свій незабутній шарм. Коміксами можна пояснити будь-що. Бо слова мають мовний бар’єр. А візуальні зображення – для всіх однакові. Ти бачиш суть одразу. Комікси пробивають словесні бар’єри. Навіть жартують, що комікси з’явилися, коли люди почали малювати наскальні написи. Але насправді комікс-культура виникла в XVII ст. у Франції. Тобто це не є щось геть нове, але не таке вже і давнє. Багато хто мислить, що комікси з Америки пішли. Але вони туди потрапили і набули іншу форму, стали дуже героїзованими. Взагалі, коли дивишся на комікси, то одразу можна помітити вдалу чи невдалу співпрацю письменника і художник. Бо це такий своєрідний «інь» і «ян», баланс усього. Коротше кажучи, комікс – це майже фільм. А хто не любить хороші фільми?

Юра Мартинович,
ІА ZIK

Фото: Микола Тис/ZIK
Фото: Микола Тис/ZIK
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Top
2019-06-17 10:15 :04