понеділок, 31 грудня, 2018, 11:24 Суспільство
Історія Оксани Мешко: Як бабуся-дисидентка псувала репутацію усьому СРСР
ZIK
ZIK

Навіть у пенсійному війці дисидентка Оксана Мешко залишалась «головним болем» для радянського КДБ. Рятуючи власних рідних, жінка стала на захист усіх незаконно засуджених та розповіла світові про порушення прав ув’язнених в СРСР.

Про це йдеться у фільмі «Дисидентки. Оксана Мешко» «Історичної правди з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

Замість арештанки здався слідчий

Березень 1947 року. У київському СІЗО МГБ уже третій тиждень практично не спить підозрювана в тероризмі Оксана Мешко. Вдень в’язням забороняли не те, що дрімати, а навіть сидіти на ліжках. Вночі ж арештантів тероризували довгими та виснажливими допитами.

«Вона просто засинала находу. Вона згадує, як засинала, падала, розбивала коліна, бо долівки в камерах була зазвичай бетонні. Так продовжувалось з дня в день, навіть ті коліна не встигали заживати», – каже кандидат історичних наук Валерій Островський.

«Головним завданням було зморити цим недосипом, і таким чином змусити її в такому напівнепритомному стані підписати все, що від неї вимагають», – додає онука Оксани Мешко Ольга Сергієнко.

На допиті слідчий штабс-капітан Куценко знову підсуває виснаженій Оксані протокол. Жінку підозрюють у підготовці замаху на самого першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова. Від Оксани вимагали детально розповісти, як вона готувалась і з ким планувала здійснити теракт. Щоб арештантка не засинала на стільці, Куценко постійно штовхав її та , міняючи такт, стукав масивним тюремним ключем об шафу. Однак замість згоди співпрацювати зі слідством, Оксана раптом кидається на гебіста.

«Вона дійшла до такого стану коли, дивилась на слідчого і вирішила, що зараз підійде і розірве його брехливий рот», – каже Ольга Сергієнко.

Замість арештантки здається слідчий – після інциденту він відмовився вести її справу. Не вдається вибити зізнання із Оксани Мешко і його наступникові. Та попри відсутність цього, жінку таки відправляють у табори.

Єдине, що дозволили Оксані напередодні тривалого етапу – півгодинне побачення із сином, якого вона не бачила усі сім місяців перебування у СІЗО. Та й цю можливість «вигризла» у МГБ семиденним голодуванням.

10 років заслання

Дошкульний північний вітер нахабно задував за комір, а від його тиску годі було втриматись на ногах. У холодну Ухту Оксана Мешко потрапляє взимку у черевичках і тоненькому пальті. Теплого одягу від рідних під час того останнього побачення наглядачі навмисне для неї не взяли. Оксану ж відправляють у сільгоспзону. На болотистих полях в’язні там вирощували картоплю і косили траву, перебуваючи цілими днями по щиколотки у воді.

Оксана знає, що такий же вирок – 10 років таборів – отримала і її старша сестра Віра. Жінок розлучили ще під час етапу. Згідно з офіційним вироком, Віра, начебто, була її спільницею у сфальсифікованій справі по замаху на Хрущова. Втім насправді причиною їхнього арешту було дещо інше.

«Вона пригадує, як саме слідчий Куценко зазначав про те, чому її арештували, «полізла не в ту кашу», – каже кандидат історичних наук Олег Бажан.

Все почалось з того, що сестра Оксани Мешко, яка лише кілька тижнів тому переїхала до неї до Києва, просто зникла. Оксана шукала її і в лікарнях, і в морзі, та ніде не могла знайти. Окрім Оксани, у Віри більше нікого не залишилося. Її чоловіка, молодшого сина та невістку забрали війна та репресії, старший син загинув у лавах УПА. Саме за це жінку і переслідували органи держбезпеки. Та Оксана не могла відмовити сестрі у тимчасовому притулку, хоч її чоловік і був проти – боявся через «стукачів»-сусідів.

Так і сталося. Згодом ті таки донесли на Віру, а одна із сексоток натякнула рідним: зниклу варто шукати не у лікарнях, а у зовсім інших службах. Відтак Оксана негайно звернулася до адвоката.

«Та адвокат сказав, що немає змоги ознайомитися зі справою, потрібен номер справи. Оксані вдалося це дізнатися, вона проявила винахідливість. Постояла біля самого КДБ, побачила, що всі заходять туди з червоними книжечками, її пропускна книжка була такого ж кольору», – розповіла Ольга Сергієнко. 

Дочекавшись слушного моменту, при вході в КДБ Оксана Мешко впевнено показала червону книжечку і так пройшла на перший поверх будівлі, потрапила у внутрішню довідку і дізналася номер справи сестри. По факту, це й стало причиною арешту.

Додому, до вже дорослого сина, Оксана повернулась влітку 1956-го, уже після смерті Сталіна. Через поганий стан здоров’я її відпустили раніше терміну та реабілітували однією із перших. 

Арешт сина і нові переслідування

З початком «хрущовська відлига» Оксана вірить, що масові репресії залишилися позаду. Втім після першого покосу «шістдесятників» ілюзії розвіюються, а після сумнозвісної коляди 1972-го, разом із десятками найактивніших дисидентів, у табори відсилають і її сина Олеся.

«Формальним приводом до решту Олеся Сергієнка стало саме те, що він був одним із тих, хто активно поширював книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби. Слідчі КДБ закидали йому, що брав участь саме в підготовці цього антирадянського твору», – каже Олег Бажан.

«Коли ховали вбиту кадебістами Аллу Горську, Олесь Сергієнко виступив на похороні. Через такі дії потрапляє під другу хвилю арештів, які називають чи «генеральним погромом», чи «арештованою колядою», – додає Валерій Островський.

Тим часом кадебісти всіляко намагалися обмежити діяльність уже 73-річної Оксани Мешко – навколо бабусі сплели цілу агентурну сітку, а в будинку навпроти влаштували спостережний пункт з апаратурою нічного бачення. Все для того, аби «втихомирити» фактичну очільницю та єдину членкиню Української гельсінської групи, яка все ще перебувала на волі. Адже усі повноваження цієї правозахисної організації лягли на плечі Оксани Мешко. Вона збирала кричущі факти порушення прав ув’язнених в СРСР та передавала інформацію закордон. За своє насичене життя Оксана Мешко навчилася усім тонкощам спілкування із співробітниками органів держбезпеки. Вона вміла прорахувати чи не кожен їхній крок, тож знала, що ані в помешканні, ані біля будинку наївні чекісти нічого компрометуючого ніколи не знайдуть.

«Коли були підписані Гельсінські угоди і СРСР взяв на себе зобов’язання дотримуватися прав людини і громадянина, 1 серпня 1975 року в середовищі інтелігенції виникла геніальна ідея: потрібно створити громадський рух, який би спонукав владу дотримуватися букви закону», – зазначає кандидатка історичних наук Леся Онишко. 

Відтак, попри усі спроби відправити Оксану Мешко на той світ або хоча б на лікарняне ліжко, вона продовжує розповідати про злочини Радянського Союзу Заходу, псуючи репутацію СРСР на міжнародній арені. Врешті напередодні Олімпіади 76-річну жінку примусово відправляють у психіатричну лікарню, а потім ще й на 5 років у заслання. При цьому її навмисно етапують через увесь Союз впродовж 108 днів. Така «подорож» навіть для молодої і здорової людини була б неабияким випробуванням. Втім Оксана Яківна таки дістається точки призначення – селища Айян Хабаровського краю.

Там їй довелось пережити 5 лютих зим, та, на зло системі, вона таки повернулась. Оксана Мешко ще встигла виступити в австралійському парламенті та на Світовому конгресі українців у США. У свої 95-ть вона голодувала разом зі студентами під час Революції на граніті. До омріяної незалежності України жінка не дожила якихось півроку.

«У 90-х, коли батько займався політичною діяльністю, перетнувся з колишніми працівниками емгебістської системи. Ті йому говорили: «Ще б кілька таких бабусь, як ваша мама, і нашої організації б не існувало», – каже Ольга Сергієнко.


* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-21 05:06 :28