Ми всі зазнали травм від червоної ручки

Розмови з молоддю додають оптимізму, і вже чуєшся не останнім уламком совка, коли тямиш, що з тобою за цей час трапилося...

Знаю підприємців, що за першої-ліпшої нагоди йдуть на тренінги, і навіть не самі, а цілим колективом, щоб думати синхронно. А якщо синхронність не досягається, то – зрозуміти, в чому річ.

Тренінги бувають різними – безсенсовими також. Все залежить він людини, яка або має достатньо досвіду, щоб навчати інших, або просто начиталася книжок і відтворює їх тези.

Так от, трапився тренер, який народився й прожив у нашій соціалістичній імперії п’ятнадцять літ, а потім переїхав до Канади. І цей юнак починає вчитися в їхній школі, не перфектно володіє англійською, проте мусить написати есей. Ну, наші учні такого не навчені, самі знаєте, хіба одиниці, яким пощастило з вчителями. Хлопець пише, як уміє. Його викликає на бесіду вчитель – око в око, показує йому написане, де є кілька поміток зеленим кольором, і каже таке: ти загалом впорався, але ось не розвинув думку, а міг би; а тут треба було спинитися, ти ж почав надто багато роздумувати над зрозумілим без роздумів; оця частина есею особливо вдала – молодець!

Хлопець не повірив... Як? Немає позначок червоним?! А так – у тій школі не травмували учня позначенням помилок, аби він не боявся помилятися. Бо тільки виправивши свої ж помилки, він здобуде досвід.

Той чоловік завершив свій тренінг словами про те, що ми всі зазнали травм від червоної ручки, витримали купу присудів-вироків, тому так багато дорослих людей не можуть подолати в собі страху помилки. І віддають перевагу бездіяльності, а не дії. І добре, що є люди, які ті травми подолали своїм новим досвідом життя.

Нічого нікому не раджу і не коментую – просто переказую випадок.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...