Новини » Суспільство 25 грудня, 2018, 9:20
«Слово і образ»: Художники Ігор Колісник та Оксана Давида готують незвичайний проект
Igor Kolisnyk/facebook
Igor Kolisnyk/facebook

Художники Ігор Колісник та Оксана Давида працюють над цікавим та незвичним проектом, у якому поєднані художній образ і літературне слово – абстрактний живопис знаного львівського художника Ігоря Колісника та літературні рефлексії Оксани Давиди. Митці перебувають у процесі творення – наразі вже до понад 70 картин написані рефлексії, а коли їх набереться ще більше, представлять широкому загалові цей цікавий проект, який зародився у соціальній мережі Фейсбук. «Слово і образ» – це радше приклад того, як можна трактувати абстрактний живопис, який у кожної людини викликає свої особисті і неповторні рефлексії, виносить на поверхню те, що лежить у душі.

Оксана Давида зазначила, що для них як художників і творчих особистостей цей проект справді відкрив якийсь «шостий вимір» – несподівано почали продукуватися нові ідеї та бачення. Художники сподіваються на підтримку і резонанс від глядачів у Львові і не тільки.

«Маю невимовну насолоду від можливості бути співавтором «Образ і слово», і дуже вдячна за чудові емоції, які нам шлють ті, хто вже знайомий з нашим проектом», – сказала Оксана Давида.

У передмові до проекту вона написала такі рядки: «Образ і слово...слова і образи...художник малює без слів, він малює кольором, світлом, настроєм, він малює серцем і душею. А слова з’являються тоді, коли живопис випромінює несамовиту енергію і звучить, вібрує і відбивається в душах людей... Я просто читаю роботи Ігоря, там вже все є. Я тихо читаю поезію кольору, ліній, символів і півтонів музики. Я читаю своє життя, я читаю свої думки. Неймовірний живопис Ігоря – це генератор самозцілення і відродження душі. Космос просто говорить до нас через ці полотна. Тож слухаємо разом».

Твори відомого художника Ігоря Колісника так не трактував ще ніхто, навіть сам художник ще не описував словами своїх полотен – він нікому не нав’язує свого бачення, а пропонує це зробити кожному самостійно. Вперше це спробувала зробити Оксана Давида, їй сподобалося і про це вона більше розповіла в інтерв’ю для IA ZIK.

– Пані Оксано, як виникла ідея такого цікавого проекту?

– Я маю досить широке коло друзів художників у Фейсбуці, – ми реагуємо на роботи одні одних, це приємно і цікаво. Завжди отримую реакцію на свій живопис, і особливо тепло це відбувається, коли колеги художники відкриваються у емоціях, коментарях, а не лише ставлять «лайки-вподобайки» під

фотографіями. І ось одного дня я побачила живописні роботи Ігора Колісника, і якось

спонтанно прокоментувала кілька з них у досить незвичній для формату ФБ формі. Це були мої «перші ластівки», після котрих Ігор, в свою чергу, здивував мене проханням, чи радше пропозицією – чи не погоджуюсь я мати ексклюзивне право називати (!) його роботи і описати деякі, які мені

припадуть до серця. Я була дуже приємно вражена і захоплена такою реакцією і пропозицією. Тоді все насправді почалося. Я погортала фотоальбоми Ігоревих робіт, відібрала кільканадцять, потім ще і ще, бо «до серця» вони мені припадали дуже гарно, – стиль Ігоря, його живі кольори, витончена графіка і якась багатошаровість його полотен мене дуже вабила.

– Як у вас відбувається цей процес бачення чи «читання» живопису?

– Це дійсно трохи містичний процес. Все стається дуже швидко. Я дивлюся на роботу, «аналіз» відбувається якимось неймовірним «сканером» у мене в голові, – спочатку йде колір, якісь силуети чи лінії, які вловлює моє око, – часом вони відразу «зачіпляються» за щось вже пережите чи асоціюються з якимись образами з книжок, з історії, з думок, мрій, роздумів... чи навіть фантазій і снів. Я дійсно не можу пояснити як це відбувається. І я починаю писати. Перша фраза дає поштовх, і слова йдуть дуже легко, я їх не вишукую, вони просто викладаються самі, випереджаючи мою думку. Кожний опис йде на одному диханні, я ніколи не відкладаю і не дописую чи переписую – це просто феноменальні 10-20 хвилин «зчитування інформації», і перечитавши все, я часом сама дивуюся, як легко і спонтанно мені пишеться...

– Образи і асоціації? Звідки вони йдуть?

– Щось, звичайно, з мого життя... Щось просто вигадане, але все одно пропущене крізь мою призму сприйняття світу. Щось я пишу від жіночої особи, щось від чоловічої, щось від « третьої». Деякі описи звучать майже як сповідь, деякі мають нотки гумору, деякі досить драматичні і філософські, ну і,

звичайно, романтично-еротичні...як же без цього, ми ж художники. Я досить відкрита у своїх почуттях і баченнях людина, мене важко чимось здивувати і я без проблем можу говорити на будь-які теми, тож читач напевно відчує мою неупередженість і навіть шокуючу провокативність у деяких описах. І власне це багатство тем і настроїв я мала насолоду побачити в роботах Ігоря, і, навіть насмілюся сказати, що, можливо, мої описи додали чогось цікавого і несподіваного до його живопису. Принаймні мені вдалося здивувати і самого «маестро», в чому він мені здивовано зізнавався не раз. Деякі роботи, зі слів Ігоря, я «побачила» досить співзвучно до його власного відчуття, а деякі просто «бомбезно» його здивували: «невже я це все так намалював?», – запитував він. Ось така несамовита містика...

– Якими є ваші плани щодо цього проекту?

– Вже з початку проекту було зрозуміло, що це майже пишеться книжка... А коли описів стало кілька десятків, то бачення проекту в поліграфічному варіанті просто вже очевидне. Думаю, що це буде цікаво і гарно. Окрім цього, я ще маю візуальну картину, як це все можна об’єднати у відеопроект, і навіть як це подати на сцені у живому арт-видовищі. Тому й спробувала начитати кілька описів голосом на тлі слайдів з живописом і з додатком музики. Це була просто «чернетка», але реакція слухачів на голос була настільки бурхливою, що сумнівів не залишилося. Власне, було б цікаво почути думку професіоналів щодо такого візуально-живописно-музичного видовища, я навіть розмріялася про можливість зацікавити молодих креативних музикантів і композиторів написанням музики до кожного опису, як короткі інструментальні експромти-ноктюрни..Можливо, після розголошення інформації про проект ним зацікавляться професіонали (видавництва, телебачення, театр, концертні зали, продюсерські центри, спонсори). Я спробувала навіть зробити кілька перекладів англійською. Але, це не так просто як видається. Моя «львівська» українська настільки «мереживно-вишиванкова», бо ж деякі слова, здається, просто вигадую (на щастя, можу собі це дозволити як непрофесійний літератор...), що уявити дослівний переклад без втрати смаку оригіналу трохи важко. Зрештою, є можливість побавитися лінгвістам)

– До якого літературного жанру ви б віднесли свої описи?

– Знаю, що мій літературний стиль описів не є суперпрофесійним і, напевно, може бути сприйнятий неоднозначно чи навіть критикуватися «майстрами пера». Мене це зовсім не лякає а, радше, «бавить», бо пишу серцем, читаю щось своє у кольорах і образах живопису, і це не вписується в жодні стильові рамки, що мені теж дуже імпонує. Пишу не як мистецтвознавець, це зрозуміло, але я теж художник, то ж моє вербальне читання візуального об’єкту є дуже специфічним і навіть інтимним. Я не переконую нікого бачити те, що бачу я. Просто ділюся своїми емоціями, і каталізатором мого бачення є кожна картина в певний момент. Мені здається, що можу вичитати кілька різних «сценаріїв» з одної роботи, залежно від кута зору, моменту і настрою.В тому і є таємниця абстрактного живопису. Наприклад, в яскравій роботі з вибухом різних відтінків червоного і експресивної графіки і фактури можна побачити і кров кориди, і вогнище, і вулкан, і червоні квіти, і крик, і кохання. Все залежить від погляду, від наших емоцій і часу у просторі. Коли я показала свою першу колекцію «Лінія Жінки» у 1997 році, в якій кожна сукня була виплетена вручну з шовкової нитки і мала дуже складний і нетрадиційний крій і силует, мене питали мої друзі – модельєри: як і хто робив мені викройки і лекала, бо ж я вчилася на відділі ткацтва, тобто не проходила конструювання одягу. Уявіть собі їхню реакцію, коли я спокійно відповіла: не знала, що лекала мені потрібні, все роблю на око, майже інтуїтивно. Тобто, я б не написала і одного слова, якби переймалася стилем і побудовою речень відповідно до сухих літературних стандартів. Про це, до речі, йдеться в описі до однієї з картин під назвою «вихід з рамок». Ось така «канва» мого літературного процесу.
 

Довідка

Ігор Колісник – художник, член Національної спілки художників України. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва імені Івана Труша. З 1996 року працює головним художником компанії «Гал-Експо», де займається дизайном та оформленням міжнародних виставок. Живе і працює у Львові.

Оксана Давида – художник, дизайнер. Народилася у Львові, закінчила Львівську академію мистецтв. Працювала в художньому ткацтві, у моді, показувала свої колекції вечірніх плетених суконь у Львівській Опері, на сценах Львівських театрів. Відкрила «Модельну студію Оксани Давиди» на площі Ринок у 1999 році. Працює в різних техніках (живопис з золотим листом, декоративний розпис дерева для інтер’єру, текстиль і одяг ручної роботи) Написала книжку «Твій стиль». З 2003 року мешкає у США, на Західному узбережжі. Нагороджена «Los Angeles Music Award» як кращий дизайнер 2005 року.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-24 01:00 :34