п'ятниця, 21 грудня, 2018, 16:16 Суспільство
Василь Зандер: Страшно, коли дуло автомата приставляють до голови

Люди, які були за Україну, коли у їхніх містах стояли бойовики, знають, хто такий ворог. Їм погрожували та лякали катівнями, але вони допомагали нашим військовим, і продовжують пропагувати українське донині.

Про це йдеться у програмі військових розслідувань «Стежками війни» на телеканалі ZIK.

Дружківка – одне із міст Донеччини, в якому навесні 2014 активізувався «рускій мір». Саме 12 квітня прибічники так званої «ДНР» спробували захопили будівлю районної адміністрації та встановили контроль довкола міста.

«У 2014 році, на в’їзді у Дружківку, був величезний так званий блок-пост. Тут стояли люди з рушницями, зупиняли автівки, перевіряли тощо. Вони мали прапори «ДНР», Росії, «Новоросії», – пригадує голова товариства ім. Олекси Тихого у Дружківці Євген Шаповалов.

Бойовики зупиняли автівки та автобуси, без будь-якого дозволу обшукували та конфісковували речі, розповідає громадський діяч Євген Шаповалов. А от на тих, хто не підтримував дії бойовиків – чекала розправа.

«Восьмого травня вони розстріляли отця Павла», – каже Євген Шаповалов.

Павло Жученко – місцевий священик, який їздив по блок-постах і переконував сепаратистів скласти зброю. Та помста за проукраїнські погляди наздогнала і Євгена Шаповалова.

«Одного дня вони кинули у мій дім коктейль молотова. Мене дома не було. Спали дружина, маленька онука. Чудом не загорілося. Потім мені погрожували. Я не зміг так далі жити, тому шостого травня виїхав за межі Донецької області», – розповідає Євген Шаповалов.

Історія Василя Зендера, який провів чотири доби у катівні сепаратистів

Ті, хто виявляли проукраїнську позицію і не покинули захоплене сепаратистами місто, жорстоко поплатилися. Василь Зандер влітку 2014 року був перевезений сепаратистами до катівні. Тоді йому було 60 років.

«Людей катували, знущалися з них, розстрілювали, а потім вивозили за межі міста», – каже Василь Зандер.

Серед катів було багато місцевих. І щоб їх не впізнали полонені, ті ховали обличчя під балаклавами. Полонених утримували в нелюдських умовах у підвалі колишньої будівлі міліції. Влада про це знала, каже Василь Зандер.

«Катівня була за сто метрів від міської влади. Мер міста все чудово знав, але заперечував», – запевняє Василь Зандер.

Самого Василя катували чотири доби. Згадує, то були жахливі дні: без їжі, води і надії. Навіть будучи у напівсвідомості, Василь чув, як знущалися з інших.  

«Зі мною було приблизно ще тридцять таких самих людей. Щоранку їх забирали на примусові роботи – рити окопи. А ввечері годували мівіною», –

Майже чотири роки роки у застінки катівні не допускали журналістів. За цей час звідси зникли речові докази та криваві сліди допитів і смертей мирних громадян. Втім, темні й вологі коридори катівні та методи бойовиків назавжди залишиться в пам'яті Василя Зандера.

«Страшно, коли дуло автомата приставляють до голови», – каже Василь Зандер.

Історія Валентини Лугової, яка підтримала сепаратистів

За словами жінки – все в минулому. От тільки її фото, як і фото мера Дружківки, й досі знаходиться на сайті «Миротворець».

«Як ви гадаєте, я цікава жінка? Я зараз губи «намажу» – буду дуже молодесенька-красива. Якщо мене у порнографічних журналах намалюють, ви теж у це повірите?», – каже Валентина Лугова.

До слова, у 2014 саме Валентина Лугова очолювала комітет жінок Дружківки, який вийшов на підтримку так званої «Новоросії». За таку діяльність мер Дружківки Валерій Гнатенко віддячив соратниці документом про статус почесної громадянки міста.

Жінка отримала відзнаку за відкриту підтримку бойовиків. До слова, вона досі навчає українських дітей у місцевій гімназії «Інтелект».

Місцеві незадоволені роботою СБУ

«СБУ проводить дуже слабку роботу. Тут і досі дуже багато сепаратистів», – каже народний герої України, волонтер Анатолій Водолазький.

Чоловік – місцевий активіст, нагороджений званням «народний герой України». Весною 2014 року не злякався і один вийшов на акцію протесту з українським прапором.

Міліція осторонь спостерігала, як чоловіку одягають мішок на голову

«Я підняв прапор України, а міліція заховалася за монумент. Їх було восьмеро. Я простояв приблизно десять хвилин і приїхали люди в балаклавах. Одягнули мені мішок на голову, занесли в машину. А міліція втекла ще дальше», – пригадує волонтер Анатолій Водолазький.

Анатолія повезли в Краматорськ, де він провів лише добу, яку пам’ятатиме все життя.

«Мене особливо не рухали. Назвали прапороносцем, надавали по ребрам, вибили усі зуби», – каже Анатолій Водолазький.

Він, як і багато його однодумців, не підтримує мера і місцеву владу, яка приховує правду про катівню і вбивства у Дружківці. Та війна триває. Анатолій та інші волонтери щодня допомагають українським захисникам.

«Чим багаті, тим і раді. У мене дві корови, от і передаю молоко. Мої помічники пов’язані із військовою сферою. Двоє на фронті, один у воєнному училищі. Чесно кажучи, мені тяжкувато», – розповідає волонтер Сергій Ярмак.

До слова, нещодавно стало відомо, що російські волонтери передали українським морякам у «Лефортово» теплі речі і взуття.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-21 05:08 :25