Новини » Суспільство 21 грудня, 2018, 15:19
«Стежками війни» розповіли історію готелю імені Степана Бандери у Слов'янську

Назву «готель імені Степана бандери» отримала квартира відомої волонтерки Марини Данилової, яка від початку конфлікту активно бореться за свободу України. У її домівці завжди щось діється: сюди приходять українські військовослужбовці, волонтери, журналісти. Сама ж жінка два десятки років працює вчителем.

Про це йдеться у програмі військових розслідувань «Стежками війни» на телеканалі ZIK.

Відома волонтерка і громадська активістка Марина Данилова добре пам’ятає події у рідному Слов'янську.

«Це було перше місто, яке приймало військових. У нас дома була просто казарма. Також волонтери приходили. За цей час всі обросли зв’язками, стали друзями і є ними досі», – каже активістка Марина Данилова.

У її квартирі від початку конфлікту побували військові, волонтери з різних країн та інші люди, які підтримують Україну.

«Я всім кажу, що тут готель імені Степана Бандери. Він працює цілодобово, приймає людей, які здатні і хочуть допомагати нашому війську», – говорить активістка.

Проте, так було не завжди, бо у 2014 році їй довелося втікати. Відчуття тривоги посилилося, коли син Марини, який працював на місцевому телебаченні, перебував в епіцентрі тодішніх подій.

«Моя квартира – на десятому поверсі. З вікна я бачила обстріли мирних будівель. У цей час в мене почалася панічна атака», – розповідає Марина Данилова.

Із вікна за ситуацією стежила не тільки Марина. Її квартира на певний час стала фортецею і для журналістів.

«Місцеве телебачення вже не працювало. Тому всю техніку привезли до нас додому. Ми не могли все забрати з собою і покинути також», – пригадує Марина Данилова.

Коли ситуація в місті стала небезпечною для проукраїнські налаштованих людей, родина Данилових наважилася втекти у Харків. З собою прихопили лише декілька валізок з літніми речами, адже були переконані, що все скоро минеться. Та у рідному місті панував хаос і невизначеність, довкола розгорнулися повномасштабні бойові дії.

«Ми вже були готові до того, що не повернемося. Та одного дня мені подзвонила доня і сказала, що над Слов'янськом український прапор! Ми повернулися і спершу почали шукати однодумців, бо оточення було дуже вороже», – розповідає Марина Данилова.

Знайшовши своє коло однодумців, Марина стала частинкою великої української волонтерської родини.

«Допомагала всім. Першими до мене звернулись хлопці, які на Карачуні стояли. Це був Київський добровольчий одинадцятий батальйон –«Київська Русь» називається», – пригадує Марина Данилова.

Потім був «Айдар», 28-ма, 93-тя бригади, Нацгвардія, батальйон «Січ» і ще багато інших хлопців та дівчат, а також неймовірних історій, про які можна говорити годинами. Та і на п’ятому році війни роботи волонтерам вистачає.

Зараз у квартирі Марини склад ліків. Вже чотири роки іноземці з Італії передають їх для військових, мешканців сірої зони, які не мають змоги придбати їх собі.

«Дещо приїжджає рейсовими бусами, дещо – «Новою поштою»», – каже Марина Данилова.

До слова, все життя Марина займається вихованням підростаючого покоління – вона вчитель. Їй це чудово вдається. Адже діти знають: їхній дім – Україна.

«Батьківщина – це мій дім, там, де я народився, де мої мама і тато виросли», – каже маленький Тимур із Слов'янська.

Виховувати дітей у патріотичному дусі допомагають підручники, пісні і, звісно, захисники. Уроки в Марини незвичні для більшості з нас, починаючи від парт, що по-іншому розташовані – до української музики, яка лунає під час навчання.

«Я не просто кажу, що ми будемо нині слухати українські пісні. Часто ставлю їх на фон, коли ми, наприклад, малюємо. Я переконана, що все залишається у підсвідомості», – додає Марина Данилова.

Для оборони країни працюють і волонтери з міста Бібрка, Перемишлянського району. Вони із старих газових балонів виготовляють буржуйки для захисників східних теренів України.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-22 16:56 :24