Це ж так дивовижно – мати на кого або на що чекати...
Богдан Тихолоз
літературознавець, франкознавець

Світ завмер в очікуванні Святого Миколая. Дітлахи чекали на такі жадані подарунки, а дорослі...

Теж чекають. І на дарунки, і на щасливу нагоду самим стати дарувальниками, щоб тихо тішитись дитячими радощами.

Це чекання солодке, як цукерки, і запашне, як мандаринки.

Утім, чекання буває різне. Буває радісне і тривожне. Напружене і лагідне. Приречене, перелякане, і повне віри й надії.

Зазвичай чекання сповнене нетерплячого хвилювання: ну коли вже, ну скоріше, ну скільки вже можна чекати!..

Напередодні свята, відпустки чи якоїсь важливої події, у черзі чи на зупинці громадського транспорту – просто-таки згораєш від нетерплячки!

Як дитина, яка не має терпцю. Бо кортить!.. І вже!..

Проте...

З часом починаєш цінувати чекання.

Не чекання якихось дарів, а саме чекання як дар.

Дар чекання.

Це ж так дивовижно – чекати на щось/на когось...

Це ж так дивовижно – мати на кого/на що чекати...

Чекання як можливість.

Чекання як шанс.

Чекання як нагода побути наодинці з собою – і побути собою.

Коли отих кілька чи кільканадцять хвилин/годин/днів очікування сприймаєш не як порожнечу, яку конче треба чимось негайно заповнити, а як простір, у якому можна розпростертися. Випростатися. Простувати.

Простір свободи.

Простір самості.

Простір творчості.

Чекання ошляхетнює і надає сенсу – навіть коли чекаєш чогось не конче доброго.

Поєдинку. Іспиту. Фіналу.

А поготів – коли чекаєш доброго.

Народження дитини. Появи твору. Любові.

Ми так поспішаємо в суєтній гонитві за примарним, що дратуємося чеканням. Гніваємося на нього. Заповнюємо його страхом.

Тим часом чекання – це Божий дар.

Випадання у вічність з потоку марноти марнот.

Найстрашніше – не мати на що/на кого чекати.

Таке ось думається в очікуванні Миколая.

Він несе нам дари, той невмирущий святий Добротворець.

І один із них – дар чекання.

На те, коли наші діти нарешті поснуть.

І на те, як завтра вранці вони розгорнуть пакунки з подарунками.

І на те, щоб упізнати в них себе.

У їхній радості – свою.

Миколай простує до нас крізь білу-білу зиму нашого чекання.

Дочекаймося.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-20 16:01 :50