вівторок, 18 грудня, 2018, 12:23 Суспільство
Надія Клочник: Психотерапія не лікує онкологію, та допомагає не зациклюватися на ній
Надія Клочник
Надія Клочник

Ніхто нині не застрахований від онкології, ця хвороба може зачепити будь-кого. Вона кидає людині виклик – як реагувати, що робити, і чи є можливість не просто жити з таким діагнозом, а жити гарно і довго або узагалі подолати недугу. Якщо людина – це щось значно більше, ніж тіло з його болячками, інтелект чи емоції, – то вона може впоратися з будь-якими викликами. Проте, щоб зрозуміти і усвідомити це, людина потребує психологічної підтримки.

Про особливості психологічної підтримки для онкоодужуючих та їхніх сімей сьогодні наша розмова з учасницею Львівської онкоспільноти «ЖИТИ ЗАРАЗ», співорганізатором осередку психологічної підтримки онкоодужуючих та їх сімей «ЖИВИ» Надією Клочник.

Надії 35 років, вперше дізналася про свій діагноз два роки тому у свої 33 роки, випадково, коли відчула пухлинку і вирішила перевіритися у лікаря.

Надіє, що ви переживали, коли вперше дізналися про свій діагноз?

– Діагноз «рак» викликав шок, в одну мить життя перевернулося догори дригом. Маленька донечка семи років, чоловік, сім’я, прекрасна кар’єра, море друзів – повна чаша. І раптом все обвалилося… За складом характеру я людина дії, тож коли у мене з’явилася ця проблема, дуже швидко пройшла всі обстеження – 25 листопада мені поставили діагноз, а 12 грудня вже оперували. Пройшла хіміотерапію, опромінення, таргетну терапію. Вартість таргетної терапії на цей час становила один млн грн, треба було ввести 18 капельниць. Це для мене був другий шоковий момент, оскільки вартість лікування була не підйомною для нашої родини. Власних коштів, щоб оплатити лікування, не вистачало. Мені допомагали друзі, родичі, знайомі, співробітники, за що їм дуже вдячна.

Лікування тривало 13 місяців. Частину цього періоду я була на роботі на лікарняному, ніхто мені нічого не казав через це, а навпаки – підтримували, цікавилися, допомагали. Ще під час лікування я спробувала вийти на роботу, але мені було дуже фізично важко, і я звільнилася у жовтні 2017 року. Під час лікування переживала постійну втому, мала проблеми з зором. Цей шлях 13 місяців йшла упевнено вперед завдяки великій підтримці чоловіка, донечки, мами, друзів, співробітників.

Яким чином хвороба вас змінила?

– Життя змінилося повністю – те, що здавалося дуже важливим, відійшло на задній план. До багатьох речей почала ставитися простіше. Більше почала цінувати хороші людські стосунки, час проведений з близькими людьми, хоча раніше більше була спрямована на кар’єру.

Після закінчення лікування, на мій день народження (35 років) чоловік замовив мені святкування у ресторані разом з подругами. Але саме в цей період переді мною постало питання: а що далі? З одного боку, розуміла, що хвороба зупинилася, але розуміла також, що це хронічне захворювання і через 5, 6, 12 років може знову з’явитися. Як з тим жити? Здавалося б, все добре, вже не треба збирати стільки грошей, нема крапельниць. Але всередині з’явилася пустка. Що далі робити? Був страх перед чимось невідомим.

В онкопацієнтів найбільш болючішими є два питання:

  • Чи я виживу?
  • Що далі?

Але, на жаль, чіткої відповіді на них нам ніхто не в змозі дати.

Розмір страху перед невідомістю є достатньо великим, який з часом (після завершення лікування) підсилюється страхом рецидиву.

Люди, які стикаються з онкологічним діагнозом, переживають різноманітні страхи – що про діагноз дізнаються оточуючі; фінансові можливості, від яких залежить лікування; чи не покине нас близька людина; чи не звільнять з роботи; турбота про близьких людей, якщо з нами щось станеться….

І, на жаль, цих страхів неможливо повністю позбутись, тому є сенс спробувати мінімізувати ці страхи до рівня, з яким можливо жити.

Під час всього періоду лікування шукала спілкування, підтримки, з такими самими жінками, які пройшли весь цей довгий онкошлях. У грудні минулого року познайомилась з жінками, які теж були в онкодіагнозі. Ми переписувалися через Інтернет і вперше тоді зустрілися. Почали спілкуватися, ходити на каву, нам допомагали організовувати різноманітні події – зустрічі, майстер-класи, арт-терапію. Під час одного з таких заходів ми потрапили в Центр особистісного розвитку «Діалог» Людмили Філімонюк. Вперше ідею походу до психолога сприйняла неоднозначно, але пригадую, як після операції дуже потребувала такої допомоги (довкола всі ходили і казали, що тут всі вмирати будуть – ред.). Так ми почали ходити до психотерапевта, який має досвід роботи з онкохворими. Кожен сприймав такі заняття по-своєму. Мені вони дуже імпонували. Я відвідувала і групову терапію щомісяця. Записалася на групу психотерапію з жінками, які не були в діагнозі. Також відвідувала індивідуальні заняття.

Як психотерапія вам допомогла?

– Вона дає можливість подивитися на своє життя під іншим кутом зору. Хочу наголосити, що онкопсихологи не лікують онкологічні захворювання, вони допомагають покращити якість життя, яке проживаємо у даний момент. Допомагають адаптуватись до змін, які відбуваються в нас. Оскільки простіше вижити не сильнішому, а тому, хто краще адаптовується до постійно змінних обставин.

Мені дуже імпонує такий приклад. Уявімо що рука – це наше життя. Посередині долоня – це наше я, а пальчики – це різні сфери нашого життя (сім’я, робота, друзі, хобі, соціальна робота, спорт….) А коли ми дізнаємося про онкологічний діагноз – він перекриває наше я, та впливає на всі сфери нашого життя.

Отже, діагнозу ми повністю не можемо позбутися, оскільки і в період ремісії ми проходимо постійні обстеження та спостерігаємось у лікарів до кінця життя. Допомога психотерапевта дає можливість спрямувати онкодіагноз в окрему сферу, яка буде з нами, але не буде поглинати нас повністю.

Значна частина людей, яка потрапила в онкологічний діагноз, потребує якісної підтримки та супроводу онкопсихолога, який зможе, ще з моменту встановлення діагнозу, грамотно підтримати та впродовж лікування супроводжувати пацієнта. Також людина може потребувати психологічної підтримки і після завершення лікування, їй потрібно повернутись в звичайне русло життя. Як сказала мій знайомий терапевт, «онкоодужуючих потрібно не просто ставити на ноги, а на нові ноги».

За цей рік я познайомилася з багатьма жінками з різних онкологічних проектів. У Львові їх не так багато, отож я їздила в Київ, щоб послухати лекції на цю тему. Психотерапія мене зачепила. Адже, зазвичай, про хворобу думки виникають постійно, це не дозволяє людині якісно жити. Багато жінок думають: «А для чого мені щось розпочинати робити, мовляв, я і так помру», «Нічого з того не буде», «А для чого» тощо. Безсоння стає незмінним супутником нашого життя.

Хоча є жінки з онкодіагнозом, які живуть, є активними і у 90% випадків з ними працювали психотерапевти і продовжують працювати. Про це у нашому суспільстві не прийнято говорити.

У групах підтримки онкохворих переважають жінки. Чоловіки теж борються з хворобою, але роблять це по своєму. Вони більше тримають це в собі, своїй сім’ї. Можливо, чоловікові важче показати, що він слабший. Більшість людей сприймають хворобу як слабкість – передусім фізичну, бо людина не може робити того, що робила до цього, не може працювати. Багатьох жінок звільнили з роботи, їх кинули чоловіки. Мене підтримали і на роботі, і вдома, але таке трапляються у половині випадків. Тому дуже важливою є підтримка людей, які дізналися про свій онкодіагноз.

Ви почали цікавитися психотерапією глибше?

– Так, почала активно досліджувати питання онкопсихології. На жаль, в Україні – це зовсім не розвинутий напрямок. Побачила, що психотерапія працює, – змінює людей, їхнє ставлення до життя і себе самого. Люди оживають, починають виходити в світ, чимось цікавитися. Для мене важливий момент – «не зациклюватися на хворобі, а жити – яскраво і наповнено». Звичайно, коли проходиш процес лікування, то фізичні можливості в людини слабенькі. Але навіть вийти на вулицю, зустрітися з близькими вже дає людині ресурс.

Два місяці тому ми з психотерапевтами Людмилою Філимонюк та Мар’яною Нич організували осередок психологічної допомоги жінкам з онкологічним діагнозом та їхніх родичів «ЖИВИ». Група для людей в онкодіагнозі діє з березня 2018 р. Окремо започаткували групу для родичів. Ці зустрічі проводять двоє психотерапевтів, які працюють у такому психологічному напрямку як гештальттерапія – за принципом жити «тут і тепер», тобто відчувати життя у кожну конкретну мить, працювати з емоціями, почуттями. Психотерапевт не радить людині, що вона має робити, – він може лише допомогти зрозуміти, ширше подивитися на ситуацію, у якій людина перебуває.

Кожна людина реагує на те, що з нею відбувається по-своєму, але групова робота дає можливість побачити себе через переживання іншого. В цьому найбільша ефективність групової терапії. Коли ми почали збиратися і заявляти про себе, з’явились люди, які почали нас підтримувати – проводять фотосесії, запрошують на різні майстер-класи, семінари. Це життя і воно триває.

Також існують групові заняття з родичами. На останній такій зустрічі жінка розповіла, що у неї захворів чоловік, але він не хоче лікуватися. Хоча жінка різними способами його умовляє. У цю мить я собі пригадала, як це в мене відбувалося, коли дізналася про діагноз. Тоді не хотіла, щоб на мене хтось тиснув, а дав можливість це прожити і прийняти хворобу. Важливо почути людей, які в діагнозі, не нав’язувати їм нічого, навіть якщо вважаєте це добром. Не тисніть на людину, її й так вже добряче притиснуло.

Онкологія – це не хвороба однієї людини, це хвороба всієї сім’ї. Коли хворіє близька людина, члени сім’ї відчувають також страх, розпач, безсилля, провину. Спочатку вони не знають, ні як нам допомогти, ні як собі допомогти. В цей момент вони також можуть потребувати психологічної підтримки та допомоги. Можливість виговоритись та прожити кризові моменти.

З нашої онкоспільноти троє дівчат пішли вчитися на психотерапевтів, у тому числі і я. Мені навчання дуже подобається. В Україні не має такої окремої галузі як онкопсихологія. У роботі з онкологічними хворими психотерапевти використовують когнітивно-поведінкову терапію, гештальт-терапію та інші. Для допомоги людині в діагнозі можуть використовувати різні психотерапевтичні методи, – все залежить від конкретної людини. Є багато різної літератури, яка допомагає жити і боротися з хворобою. Кожен бере те, що йому підходить найбільше. Я є противником літератури, яка заперечує стандартну медицину і натомість пропонує альтернативні методи лікування, – вона забирає в людини дорогоцінний час для лікування. Можна використовувати все, що є, разом зі стандартним лікуванням. Не вірю, що онкологію можна побороти травами чи грибами.

На даний момент є можливість спробувати різні види психологічної підтримки: індивідуальну, групову, групову для онкоодужуючих. Коли ми спробуємо розвернутись обличчям до себе, спробуємо почути себе, захотіти допомогти собі – наше життя почне змінюватись. Спробуємо прийняти себе зі всіма змінами, які відбулись під час лікування. Передивитись свої життєві цінності, і якщо потрібно, внести корективи. І прийняти рішення ЖИТИ, ЖИТИ настільки якісно, наскільки ми можемо собі це дозволити, бо ми маємо для кого це робити.

Ніхто з нас не знає, скільки йому часу відведено, але ми завжди маємо можливість вибору, як ми цей час проживемо.

Що б ви сказали людям, які щойно дізналися про свій діагноз?

  • Не втрачайте надії. Перший період у діагнозі дуже важкий і його треба прожити.
  • Дуже добре, коли є підтримка, допомога. Не бійтеся звертатися до лікарів, психотерапевтів, друзів, рідних і близьких. Це наш ресурс, який дає можливості.
  • Звертайтесь у спільноти, де є такі самі люди, з такими самими проблемами. Це спілкування за принципом «рівний з рівним».
  • У Фейсбуці ми створили закриту групу «Жити зараз», також є одноіменна відкрита сторінка, де маєте можливість отримати інформацію і допомогу. Ви самі вирішуєте, як скористатися нею. Робіть так, щоб вам було добре і комфортно.
  • Знаю багато жінок у діагнозі, які здійснили свої мрії – поїхали в Париж, Венецію. Багато жінок змінюють роботу, освіту, займаються соціальною роботою, мають багато хобі. Вони живуть. Пробуйте жити, як вам це виходить – спочатку маленькими кроками, але живіть.

Розмовляла Галина Палажій,
IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-18 18:18 :03