Новини » Суспільство 17 грудня, 2018, 12:16
Перед розстрілами у кімнатах для екзекуцій енкавесівці влаштовували «попойки», – історик
ZIK
ZIK

У 20-х роках пропаганда робила усе, щоб перетворити жорстоких вбивць-енкавеесівців на героїв, оспівуючи їх образи у пресі та літературі. Натомість просте населення панічно боялось співробітників радянських органів держбезпеки. У часи Червоного терору у підвалах тюрем кров не висихала від розстрілів – у Сталіна створювали так звані ліміти на смерть. У відділи НКВС розсилали спеціальні директиви, де вказувалось, скількох людей потрібно нейтралізувати. Відлік йшов на сотні тисяч.

Про це йдеться у фільмі «Кати НКВС» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

Уже з перших днів перебування при владі більшовики відкрито задекларували фізичне знищення своїх ворогів. Репресії здійснювали показово, щоб залякати противників і усіх нелояльних до Радянської влади. Так, у 20-х роках «санітари революції» – як романтично називали себе енкавеесівці – наганили страх на усіх. Фактично, їх ніхто не контролював.

«Це був, як тоді говорили, «караючий меч революції». Туди набирали людей відданих, безкомпромісних, з відповідними заслугами, людей без морально-етичних принципів. Тому що в кожному арештанті, який потрапив у поле зору цієї структури, вони вбачали в першу чергу ворога, а не людину», – переконаний директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.

Героїзація катів

У той час, як люди панічно боялися співробітників радянських органів держбезпеки, у пресі та літературі їх наділяли винятково позитивними рисами. Влада робила усе для того, щоб звичайні вбивці стали романтичними героями.

«Образи створювали саме таких людей, які дбають про радянську владу, вранці і вночі вишукують шпигунів, контрреволюціонерів – тих, хто займається диверсією на заводах чи фабриках», – зазначає кандидат історичних наук Олег Бажан.

Однак героїчні розповіді не мали нічого спільного із реальним життям. Усе, чим займалися працівники спецслужб, можна окреслити одним словом – терор.

«Якщо цього не було, потрібно було просто вигадати і фальсифікувати справу», – зауважує Олег Бажан.

Дослідники наголошують: чи не усі кати радянських органів держбезпеки зловживали спиртним. Адже навіть вони не могли витримати жахливого видовища.

«Уся команда, яка брала участь у розстрілах, перед цим влаштовувала величезні попойки прямо у тих кімнатах, де відбувалися розстріли людей. У такому п’яному угарі і здійснювали відповідні акції», – розповідає Олег Бажан.

Та навіть величезні дози алкоголю не допомагали. Відтак, бувало, що такі кати через деякий час просто божеволіли і вчиняли самогубство. Інші ж перетворювались на справжніх садистів.

«Були випадки, коли люди просто знущались перед розстрілами. Могли імітувати сексуальне злягання з трупом. У людей дах їхав по повній. Це були уже моральні виродки – іншим словом я не можу сказати», – каже дослідник органів радянської держбезпеки Вадим Золотарьов.

«Ліміти на смерть»

У тридцяті роки маховик Червоного терору лише набирає обертів. При владі був Йосип Сталін, який усюди вбачав ворогів, тож кров у тюремних підвалах не висихала. Репресії ж не були спонтанними – як і все у Радянському Союзі, їх також планували.

«Існували так звані «ліміти на смерть». Наприклад, з центру, з Києва, була направлена депеша на те чи інше обласне управління. Йшлося у ній про те, що за певний період часу треба виявити, заарештувати, нейтралізувати стільки-то контрреволюційного елементу», – розповідає Олег Бажан.

«Директиви, які лягли в основу масових операцій НКВС часів Великого терору, були єдиними для всієї країни. Вони виходили із єдиного центру і були затвердженими на рівні Сталіна. Тобто, Сталін несе за це персональну відповідальність», – наголошує російський дослідник діяльності радянських спецслужб Микита Петров.

Тоді ж при кожному управлінні НКВС з’явились люди, які займалися винятково розстрілами.

«Керівником такої розстрільної команди виступав комендант управління НКВС у тій чи іншій області. Йому завжди допомагали вахтери місцевої внутрішньої тюрми. Також туди входили шофери відповідної бази НКВС», – зазначає Бажан.

Престижна професія

Конвеєр смерті пришвидшувався і, відповідно, кількість людей, у яких руки по лікоть в крові, збільшувалась. Вони йшли працювати в НКВС, аби піднятися із «соціального дна». Тим паче, що служити в органах держбезпеки вважалось престижно.

«У них була найбільша зарплата. Незадовго перед Великим терором Сталін суттєво підняв їм виплати. Для чекістів створювалися спеціальні бази відпочинку. Дбали про те, щоб у них були квартири, умови для проживання», – зауважує Бажан.

Але навіть солідні зарплати не могли забезпечити потрібну кількість кадрів і сумлінне виконання роботи. Тож у 1936 році, щоб заохотити катів, нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов нагородив комендантів високими державними відзнаками.  Тож чимало вбивць-енавеесівців просто боялися розчарувати владу, і виконували накази більш ніж відповідально.

«Рекордсменом по вбивству ворогів народу був генерал Блохін, який розстрілював на Луб’янці. Він завжди носив із собою цілий баул пістолетів. Практика доводила, що зброя або перегрівалася, або через деякий час переставала працювати. Тому він міг одразу витягнути наступний пістолет, щоб продовжити вбивства», – розповів Олег Бажан.

«Вони вважали, що роблять справді щось надзвичайно важливе, святе, потрібне для комуністичної влади, для розбудови суспільства», – додає Забілий.

Людина, яка потрапила в пазурі НКВС, шансів вижити просто не мала. Нещасних розстрілювали, а рідні ще роками чекали на їхнє повернення. Родичам закатованих сповіщали, ніби тих не розстріляли, а відправили до таборів без права переписки

Вбивць засекречували

Та якщо у двадцятих - на початку тридцятих років працівники органів держбезпеки, які боролися з «ворогами Радянського Союзу», були у всіх на слуху, то з початком Великого терору вони стають засекреченими. Хто ухвалював смертні вироки, часто не знали навіть самі співробітники, не кажучи вже про їхніх родичів.  

Історик Руслан Забілий розповідає: офіційно і посади ліквідатора в НКВС не було, тож жодних документів не залишилося. Нині ж через високу засекреченість спецслужб науковцям доводиться збирати інформацію по крихтах. Адже офіційно ці люди могли займати якісь абсолютно «безневинні» посади, згідно штатних розписів у тюрмах. Наприклад, контролер, який супроводжував в’язнів. Єдиною ж зачіпкою, яка давала змогу вийти на катів НКВС, є присвоєння їм високих державних нагород.

«Вони нагороджені орденами Червоної зірки, орденами Октябрської революції. Але, якщо подивитися в статути цих орденів і співставити інформацію, то виникає питання: за що таких «сірих мишок» радянської системи нагороджували високими відзнаками?», – підкреслює Руслан Забілий.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-15 02:18 :11