Новини » Суспільство 13 грудня, 2018, 12:11
Жадан про Хвильового: Його гасло «Геть від Москви» ще довго буде затребуваним
Микола Хвильовий. Фото: holos.fm
Микола Хвильовий. Фото: holos.fm

Письменник «розстріляного відродження» Микола Хвильовий і сьогодні, попри всю історичну та культурну дистанцію, лишається актуальним для України.

Про те, чого можна навчитися у Хвильового, сьогодні – в 125-у річницю його народження – пише поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст Сергій Жадан у своїй колонці на сайті «Радіо Свобода».

Зокрема, він зазначає, що одне з несподіваних свідчень актуальності Хвильового – поява його гасла «Геть від Москви» на рекламних плакатах Президента України.

«Раптом виявилось, що дискусія, спричинена Миколою Григоровичем у 20-х роках минулого століття, потребує завершення (щонайменше – продовження). Виявилось, що історія зробила дивовижний фінт і переважна більшість вихідних позицій наших літературних (і не лише) дискусій за останні сто років мало змінилась. Українці так само прагнуть відірватись від колишньої (ну, принаймні формально колишньої) метрополії, вбачаючи єдину альтернативу в орієнтації на Європу», – пише Жадан.

Виявилось, додає він, що як і сто років тому, природнім вектором розвитку національної культури (чи то під гаслами інтернаціоналізму, чи то під гаслами євроінтеграції) є максимально жорсткий відрив від північного сусіда. Більше того – виявилось, що цей відрив є принциповою передумовою для збереження власної ідентичності.

«І хоча Хвильовому в 1925-му йшлося, скоріш за все, дещо про інше, проте проекції в цілому збігаються, і настанова автора «Вальдшнепів» доволі точно відповідає сьогоднішнім настроям та потребам багатьох наших співвітчизників. Зрештою, як так сталось, що гасло націонал-комуніста сьогодні береться на знамена як лібералами, так і націоналістами (хоча наші північні сусіди історично звикли називати націоналістами всіх, хто їм не подобається – їм і Петлюра націоналіст, і Хвильовий фашист, ну але мова не про це)? Насправді нічого дивного в цьому, як на мене, немає – національна культура в умовах колоніального тиску так чи інакше переростає ідеологічні межі й починає працювати сама на себе. В якийсь момент національна складова виявляється важливішою за марксизм, і шовінізм називається шовінізмом безвідносно до пролетаріату, Маркса чи світової революції», – зазначає письменник.

На його думку, більшовицьке керівництво, що вбачало в позиції Хвильового загрозу, просто назвало речі своїми іменами.

«Безперечно, він був їхнім ворогом. Оскільки був передусім українським письменником. І скільки б він після цього не апелював до пролетаріату – значення це особливого вже не мало. Його азіатський ренесанс мало кого чіпляє з огляду на свою абстрактність і надуманість, а ось «Геть від Москви», скоріше за все, ще довший час буде чітким і затребуваним дороговказом для мільйонів. У будь-якому разі, можна припустити, що це не останні вибори, що проходитимуть в Україні під цим гаслом», – вважає він.

Є ще одна важлива деталь в історії з Хвильовим, додає Жадан. Говорячи про літературну дискусію 20-х, добре тримати в пам’яті той момент, що почавшись на більш-менш засадах естетичних, дискусія ця швидко стала фактом політичного життя, і для більшості її учасників закінчилась узагалі дуже погано. Те, що культурна позиція Хвильового призвела до політичних заяв та рішень, а в його конкретному випадку – до каяття та самозречення, мало би наводити на думку про традиційне химерне співіснування в українському просторі культури та політики, про фактичне заступання їх на чужу територію, про витіснення й взаємозаміщення. А найприкметніше, що в сьогоднішніх реаліях ситуація мало змінилась. Культурна політика й далі лишається в першу чергу політикою.

«Український митець (письменник, рок-зірка, шоумен, зрештою) весь час перебуває в небезпечній близькості від політики, а будь-який мистецький жест в умовах надзвичайної заполітизованості суспільства може набути ширшого контексту. Ясна річ, що бан у фейсбуці не варто порівнювати з табором на Соловках, проте ось оця залежність мистецтва від політики, перетікання мистецтва в політику, безпорадність мистецтва перед нею – вони справді мали би нагадувати про досвід Хвильового, чиї мистецькі та формальні пошуки дивним чином і до сьогодні визначають головний і найбільш болючий політичний вектор нашого життя. Що, мабуть, доволі показово характеризує самого Хвильового, його масштаб та місце в історії української літератури. Себто, української політики. Щоправда, нас усіх історія Хвильового теж характеризує доволі точно й показово. Не певен, щоправда, що характеризує з позитивного боку. Одне слово, з днем народження, Миколо Григоровичу, охочих зайняти вашу каюту поки що немає», - підсумовує письменник.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-27 13:28 :41