Новини » Світ 11 грудня, 2018, 9:47
Парадокс Конвенції ООН, або Чи може світ зупинити геноцид?
Фото: Getty Images/Global Images Ukraine
Фото: Getty Images/Global Images Ukraine

Хоча Конвенція ООН проти геноциду була прийнята понад 70 років тому, і сьогодні її поразки є очевидними. Один з печальних висновків: світ несвідомо створив ієрархію страждань.

У даний час у 27 таборах Кокс-Базару, Бангладеш, перебуває 900 000 рохінджа. Більшість з них пройшли крізь пекло, щоб туди потрапити. Близько 80% тих, хто прибули до Кокс-Базару наприкінці 2017 року, втекли від атак, в яких загинуло щонайменше 10 000 осіб.

Страждання рохінджа явно відповідають критеріям «геноциду», адже, як передбачено у Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, прийнятої 9 грудня 1948 року, геноцид – це «будь-які дії, здійснені з наміром повністю або частково знищити певну національну, етнічну, расову чи релігійну групу». У звіті Ради ООН з прав людини рекомендується судити осіб, відповідальних за злочин геноциду.

Через сімдесят років після прийняття конвенції ООН світ все ще не може запобігти таким злочинам, не кажучи вже про те, щоб покарати відповідальних за них осіб.

Окрім рохінджа, є ще єзиди, етнорелігійна група, що походить переважно з північної частини Іраку. У 2014 році джихадисти Ісламської держави намагалися повністю стерти їх з лиця землі. Вони вбивали чоловіків, викрадали дітей та змушували жінок та дівчат до сексуального рабства. Близько 10 000 осіб було вбито. Близько 300 000 людей втекли до таборів для біженців в Іракському Курдистані. Вбивство чоловіків та масове зґвалтування жінок спустошило багатодітні сім’ї єзидів. Ті, хто вижив, тепер ненавидить своїх мусульманських сусідів, що ускладнює їхнє потенційне співіснування у майбутньому.

Конвенція про геноцид, написана польським євреєм Рафалем Лемкіним, була одностайно прийнята новоствореним ООН. Наступного дня ООН також прийняла «Загальну декларацію прав людини». Ці два документи стали своєрідною відповіддю на нацистські звірства.

Під час Нюрнберзьких процесів 1946 року, 24 нацистських лідера були звинувачені у скоєнні військових злочинів та злочинів проти людства. Однак Лемкін був стурбований Голокостом – вбивством нацистами 6 млн євреїв. Він навіть знайшов слово для окреслення того, що Вінстон Черчілль назвав «злочином без імені», – геноцид.

Потрібен був час для того, щоб його нова концепція була прийнята світовими лідерами. Сталін підписав конвенцію, проте і надалі продовжував убивати людей. Америка була стурбована тим, що, за конвенцією, вона відповідальна за геноцид корінних американських племен у XIX столітті, тому ратифікувала її лише у 1988 році. Британія, побоюючись за наслідки для своїх колоній, ратифікувала її лише у 1970 році. Загалом, на даний момент 149 держав підтримали конвенцію.

Проте, вона аж ніяк не наблизила світ до припинення геноциду. Уряд Тутсі вбив у Бурунді сотні тисяч Хуту у 1972 році. Комуністична партія «Червоні кхмери» Пола Пота знищила 1,5 млн камбоджійців у 1975-79 роках. У Гватемалі під час громадянської війни на початку 80-х років, армія вбила близько 60 000 селян майя. Режим Саддама Хуссейна у 1988 році знищив близько 100 000 курдів в Іраку.

Геноцид в Руанді у 1994 році, здавалося, став переломним моментом. Хутські офіцери організували вбивство своїх тутських сусідів. Впродовж 100 днів було знищено 500 000 людей. «Миротворчі» сили ООН у Кігалі зволікали. На той час коли Захід таки вирішив втрутитися, геноцид вже завершився, його зупинила армія повсталих тутсі. Після того західні лідери пообіцяли, що подібне більше ніколи не повториться.

Ця катастрофа, а також кривава розправа над боснійськими мусульманами у Сребрениці у 1995 році, врешті-решт, спонукали світ до дій. У 1993 році відбувся міжнародний військовий трибунал, покликаний покарати тих, хто влаштував звірства у колишній Югославії. Інший судовий розгляд відбувся через безчинства у Руанді, а у вересні 1998 року Жан-Поль Акайесу став першою людиною, яку засудили за геноцид. У травні 1999 року президент Сербії Слободан Мілошевич став першим главою держави, якого звинуватили у злочинах проти людства; пізніше до списку його злочинів додали і геноцид. Він помер під вартою ще до винесення вироку. У 2006 році у Пномпені відбувся суд над колишніми лідерами Червоних кхмерів. Минулого місяця він нарешті засудив за геноцид 92-річного Нуона Чеа та 87-річного Кхіеу Сампхана.

У 2002 році було засновано Міжнародний кримінальний суд. У 2010 році він пред’явив звинувачення у геноциді президенту Судану Омару аль-Баширу. Тим часом, у 2005 році резолюція ООН дозволила Раді Безпеки втручатися для того, щоб запобігти злочинам.

Багато приватних та громадських ініціатив зараз шукає змоги запобігати можливим геноцидам. Наприклад, Австралійський національний університет публікує список країн, які перебувають під загрозою геноциду. Те саме робить і Музей пам’яті Голокосту у США. Саймон Адамс, голова Глобального центру відповідальності за захист, заснований у 2008 році, стверджує, що існують певні поступки у цьому питання. Кенія пережила міжетнічне насильство після суперечливих виборів у грудні 2007 року. Проте швидке міжнародне втручання дозволило обом сторонам порозумітися. Кот-д’Івуар уник геноциду у 2011 році після того, як французькі та німецькі війська скинули кривавого президента Лорана Гбагбо.

Відтоді усе пішло шкереберть. У 2017 році війна у Центральноафриканській республіці розглядалася ООН як «ранні ознаки геноциду». Цей термін також застосовувався до кровопролиття у Південному Судані, звірствах Башара Асада у Сирії та ісламістських нападів на християн у Нігерії.

Що ж пішло не так? Значну роль відіграє геополітика. Постійні члени Ради безпеки завжди захищали і захищають своїх союзників. У Судані у період найкривавіших вбивств у Дарфурі у 2003-2004 роках, Америка та Британія закривали очі на дії джанджавідських ополченців, в обмін на інформацію про Аль-Каїду. Росія виступає проти будь-яких спроб повалити сирійський уряд. Китай, який має економічні інтереси у М’янмі, всіляко захищатиме її від Міжнародного кримінального суду.

Однак існують також і структурні причини того, чому настільки важко стало запобігти геноциду. Світ несвідомо створив ієрархію страждань. Філіп Сендс, адвокат з прав людини, стверджує, що «коли творяться менші жахіття, реакції не відбувається, а коли вони перетворюються на геноцид, стає вже пізно».

Щоб довести існування геноциду, прокурори повинні ретельно дослідити усі мотиви. На це можуть піти роки копіткої роботи. Поки вони докопаються до істини, усе вже закінчиться.

Візьмемо до прикладу рохінджа. Їх переслідували та вбивали протягом десятиліть, проте ніхто нічого не робив. Врешті-решт, офіційно визначення геноциду з’явилося через рік після їх масової втечі. От вам і «запобігання». Насправді дуже часто конвенція 1948 року, зобов’язуючи країни відреагувати на геноцид конвенція, часто перешкоджає їм визнавати його. Під час рохінджського геноциду один американський чиновник недвозначно застерігав від закликів до міжнародних розслідувань, тому що виявлення геноциду зобов’яже його уряд «фактично» зробити щось проти нього.

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-10-20 06:22 :58