понеділок, 10 грудня, 2018, 12:33 Суспільство
Кат з НКВС Нагорний мав інструкцію, як розстрілювати в’язнів, щоб не забруднитися кров’ю
ZIK
ZIK

Наприкінці 30-х років начальник київської в’язниці Іван Нагорний без суду і слідства власноруч виніс тисячі вироків. Одного лише 19 травня 1938-го під покровом ночі до Биківнянського лісу вивезли тіла більш як півтисячі замордованих громадян. Сам кат НКВС розробив для підлеглих цілу інструкцію, як розстрілювати жертв так, щоб не заляпатись кров’ю.

Про це йдеться у фільмі «Кати НКВС. Биківня» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

Відданий співробітник НКВС, старший лейтенант держбезпеки Іван Нагорний був родом із Харківщини. Він воював на різних російських фронтах. У 20-річному віці отримавши поранення, влаштувався на роботу у харківську міліцію. Там швидко зарекомендував себе, як скрупульозний виконавець будь-яких завдань. Кар’єра Нагорного стрімко пішла вгору, коли у 1926 році його призначили наглядачем комендатури ГПУ УРСР. Уже через якийсь десяток років він став найлютіший катом в українській історії.

Биківнянський ліс – «для спецпотреб» НКВС

20 березня 1937 року Київська міська рада закінчила засідання аж під ранок. Одним із останніх пунктів протоколу було питання про відведення землі під потреби НКВС поблизу Києва, у Биківнянському лісі. В офіційному рішення КМР досить загадкове формулювання – «для спеціальних потреб». Відтак, 5,5 га землі відразу ж загородили зеленим триметровим парканом. При в’їзді встановили ворота та цілодобову охорону.

«Тоді запустили чутку, що це такий військовий об’єкт і все, людей не пропускали. Є свідчення, що хто потрапляв туди, живим уже не виходив», – каже голова історико-просвітницького товариства «Меморіал» Роман Круцик.

Розповідають: розстріли тоді були такими  масовими, що у Нагорного навіть, бувало, боліла права рука – лікоть і вказівний палець.

Розстрілюючи в’язнів, Нагорний допомагав своїм підопічним. Адже через величезну кількість засуджених, виконувати вироки вони просто не встигали.

«Коли треба було швидко звільнити тюрму для нових в’язнів, зброю до рук брали практично всі – і вахтери, і наглядачі», – каже Подкур.

На посаду ката проводили спеціальний відбір, адже в цій роботі, насамперед, потрібні міцні нерви.

«На цю роботу просилися і люди, в яких було не все в порядку з психікою. Адже йдеться і про певне глузування над тілами жінок, бо були приклади і труположства. Це мало місце, наприклад, при розстрілах в Житомирі. Там страшні речі, які переповідати важко і складно», – зазначає кандидат історичних наук Олег Бажан.

У Жовтневому вбивали інтелігенцію

Тюрма, в якій виконував свою «особливу роботу» Іван Нагорний, знаходилася у столиці на теперішній вулиці Садовій. Щоразу під покровом ночі розстрілювали також в Лук’янівській в’язниці, внутрішній в’язниці НКВС, що на Володимирській, та у Київському управлінні НКВС – на Липській. Однак найбільшою катівнею стали підвали будівлі у самому центрі Києва. У будівлі, яку досі в народі називають за радянською назвою «Жовтневий палац», розташовувалося центральне управління НКВС. У його підвалах розстріли мали певну особливість – вбивали представників української інтелігенції.

«Ночами трупи вантажили на машини і вивозили в Биківню. Там працювала бригада енкаведистів, вони рили трактором ями, скидали туди тіла і засипали», – розповідає Роман Круцик.

Найкривавішим для Києва стало 19 травня 1938 року. Лише за одну ніч тоді у катівнях НКВС розстріляли аж 563 особи.

Свою ж роботу Іван Нагорний виконував із особливим старанням і навіть цим пишався. Для оптимізації виконання вироків чекіст навіть розробив цілу інструкцію – як виводити в’язня, як ставити до стіни, як направляти пістолет так, аби не заляпатися кров’ю. Характерним ж «почерком» НКВС був постріл у потилицю. Під час розстрілів Нагорний віддавав наказ завести спеціальні двигуни, аби у найближчих житлових будинках не було чутно звуків пострілів. Після цього тіла замордованих під покровом ночі звозили до Биківнянського лісу.

Речі закатованих здавали в «комісійку»

На вулиці Прорізній, що у самому центрі столиці, ще 80 років тому серед місцевих популярністю користувався комісійний магазин. Купити у ньому можна було пальта, костюми, черевики чи годинники. Такий бізнес налагодив начальник тюрми Іван Нагорний. І хоч зарплата у нього була чималою – 450 рублів – речі закатованих давали йому можливість отримати додатковий прибуток у тисячі рублів.

Коли ж родичі репресованих впізнали речі своїх близьких, було порушено справу проти водія автозаку, який із Лук’янівської тюрми довозив смертників до підвалів Наркомату внутрішніх справ УРСР. Той одразу ж зізнався – все це отримував від начальника тюрми Івана Нагорного як премію за складну і виснажливу роботу.

Під час слідства Нагорний виправдовувався, мовляв, видавав чужий одяг працівникам тюрми, аби ті кров’ю та порохом не псували свого власного. Та у ході слідства виявилися й інші протизаконні дії Нагорного. У його тюрмі розстрільна команда заробляла ще й тим, що вибивала у жертв золоті зуби.

«Між ними були вироблені відповідні сигнали. Коли хтось із розстрільної команди вираховував, що в когось є золоті зуби, треба було цю людину мати на увазі. Потім вже після розстрілу наганом вибивали ці зуби», – каже Олег Бажан.

Кат НКВС зник безвісти

Водія, який перевозив одяг у крамницю, тоді засудили на один рік лише за зберігання вогнепальної зброї. Натомість Івану Нагорному, який збагачувався на речах убитих, вдалося уникнути покарання. Навіть після слідства він продовжив «трудитися» у підвалах своєї тюрми, аж поки у 1941 році найлютіший український кат НКВС не пропав безвісти. 

«Він був задіяний у адміністративній роботі в управлінні НКВС, коли почалася радянсько-німецька війна, його, по суті, взяли на фронт, де він і загинув», – розповів Олег Бажан.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-18 17:36 :35