п'ятниця, 7 грудня, 2018, 11:57 Суспільство
У цей день, 118 років тому, народилася самобутня українська художниця Катерина Білокур
Катерина Білокур за роботою. Фото: wikipedia.org
Катерина Білокур за роботою. Фото: wikipedia.org

Сьогодні, 7 грудня, 118 років тому на Полтавщині народилася самобутня українська художниця Катерина Білокур. Її ім’я входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Народилася Катерина Білокур 24 листопада (7 грудня) 1900 року у селі Богданівка, Пирятинського повіту, Полтавської губернії. Батько, Василь Йосипович Білокур, був заможною людиною, мав 2,5 десятин орної землі, тримав худобу. Крім Катерини у сім’ї були два сини – Григорій і Павло.

У віці 6–7 років Катерина навчилася читати. На сімейній раді було вирішено не віддавати дівчину до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися.

Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно та вугіль. Малювала декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем Білокурів – Микитою Тонконогом. Пізніше Катерина також грала на сцені цього театру.

У 1922–1923 рр. Катерина дізналася про Миргородський технікум художньої кераміки. Вона вирушає до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері.

У технікум Катерину не приймають через відсутність документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, вона повернулася додому пішки.

Малювати не покидала і згодом починає відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів Калитів. Батьки погоджуються на участь доньки у виставах, але за умови, що драмгурток не заважатиме роботі по господарству. У віці 24-26 років Катерина переважно грає «молодиць».

1928 року дізналася про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує спробувати свої сили. Але ситуація повторюється: їй знову відмовляють з тієї ж причини.

Восени 1934 року робить спробу втопитися в річці Чумгак, внаслідок чого застуджує ноги. Після цієї спроби батько з прокльонами згоджується на заняття доньки малюванням.

Навесні 1940 року Катерина чує по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Звертається до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко». До листа додає малюнок калини на шматкові полотна. Малюнок вразив співачку. Порадившись із друзями – Василем Касіяном і Павлом Тичиною – вона звертається у Центр народної творчості, після чого до обласного центру надходить розпорядження знайти Катерину Білокур і поцікавитися її роботами.

Богданівку відвідує Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Декілька картин він показує у Полтаві художнику Матвієві Донцову. 1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин.

Виставка мала величезний успіх. Художницю преміюють поїздкою до Москви. У супроводі Володимира Хитька вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей.

1944 – Богданівку відвідує директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Пропонує Катерині виставку і закупити картини. Саме завдяки йому Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Білокур.

1949 – Катерина Білокур стає членом Спілки художників України. 1951 – нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України. 1956 – одержує звання Народного художника України.

Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та ін.

Три картини Білокур – «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх бачить Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».

Він порівнює Білокур із іншою представницею «наївного мистецтва» – Серафіною Луїз. Це звучить тим дивовижніше, що в основному про сучасне йому мистецтво Пікассо відгукувався вкрай негативно.

У художниці з’являються численні друзі, передусім художники і мистецтвознавці, у колі яких вона знаходить розуміння та повагу. Крім зустрічей вона веде з ними тривале листування з Богданівки.

Після закінчення війни сім’я Білокурів стає колгоспниками. 1948 р. помирає батько Василь Білокур. Катерина якийсь час живе з хворою матір’ю, а згодом до них переїжджає брат Григорій із дружиною та п’ятьма дітьми. У сім’ї починаються численні сварки.

Навесні 1961 року до болю в ногах додається сильний біль у шлунку. Домашні лікувальні засоби не допомагають, а в богданівській аптеці немає необхідних ліків.

На початку червня 1961 року помирає мати художниці. Того ж року Катерину Білокур відвозять до Яготинської районної лікарні. 10 червня їй роблять операцію, яка нічим не допомагає. У той же день художниця помирає. Похована в Богданівці. Автор надгробного пам’ятника – скульптор Іван Гончар.

Коли Катерині Білокур було присвоєно звання народного художника України, в Богданівку, раніше богом забуте село, як казала сама художниця, почали навідуватися гості з Києва, її згадують поряд із славетними примітивістами Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генераличами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі, Ганною Собачко-Шостак.

Катерина Білокур зуміла сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла нерозуміння матері, що вважала її малювання безглуздим, і все-таки, подолавши ці такі непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала ‘їх сама з рослин та щетини, не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи.

У хаті Білокурів у Богданівці 1977 року було створено Музей-садиба Катерини Білокур.

З 2012 року щорічно 9 червня, або в найближчі вихідні дні в селі Богданівка Яготинського району, Київської області – батьківщині художниці проводиться міжрегіональний фестиваль народної творчості «Катеринина пісня», присвячений пам’яті художниці.

На її честь в 2000 році було викарбувано пам’ятну монету.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-18 18:49 :22