Новини » Суспільство 27 листопада, 2018, 10:54 блоги
Як ми будемо реагувати на воєнний стан?
Дмитро Якимець
тренер, психолог, експерт з організаційного розвитку

Мабуть цього тексту не варто було писати, на емоціях та під суфіти диванних експертів, зрештою… профіль діяльності та рівень залучення до політики не дозволяє коментувати події (тим паче, не маючи достовірної інформації). Натомість є речі, які, з психологічної точки зору, можуть бути цікавими і, сподіваюсь, корисними.

В усіх істот на землі у стресовій ситуації є три базових стилі поведінки: агресія, завмирання і втеча. Кожен з нас вчора і сьогодні відчуває це стрес (можливо, крім військових, які щиро дивують ажіотажу. Їхав сьогодні потягом із піхотинцем, який щиро дивувався «осяянню» більшості, адже це скорше визнання реальності, а не початок війни, яка триває вже роками).

Стрес провокує інформаційна навала негативної інформації (мабуть, не без зовнішнього сприяння). Для когось це стало неприємним нагадуванням про сумну реальність, для когось немовби виникненням загрози, для когось потребу аналізувати та/чи поширювати безліч зрадоньки.

Отож, про реакції. Перша, базова реакція – агресія. Сюди належать заклики «чистити і готувати зброю», використання щораз більш вульгарних слів до винуватців (вдаваних чи реальних) та незгодних і розмови «на підвищених тонах» навіть на нейтральні теми. Агресія полягатиме в участі у протестах перед консульськими установами чи кондитерськими магазинами, у бажанні здійснити або закликати до дій з метою… завдати шкоди. Часто без розуміння кому, за що і для чого… агресія взагалі цікава річ, а в стресових умовах викликає запаморочення. Осіб із цим типом реакції часто називають «гарячі голови», не дивно, що вони переважають у специфічних середовищах (військові, ультрас тощо).

Завмирання, як спосіб подолати стрес, може мати місце на рівні з агресією. Особа в такому стані зменшує контакти із зовнішнім світом, закривається в собі, поведінку обмежує необхідними ритуалами (їжа, сон, формальне спілкування, молитва, прибирання тощо). На вигляд це не схоже на паніку, радше на апатію. Завмирання стає способом перебування в ситуації, без активного впливу на неї. З одного боку, воно дозволяє обмежити негативний вплив та економити ресурси, з іншого – блокує конструктивні моделі поведінки, що можуть допомогти швидше подолати стрес. Таким чином подолання наслідків стресу може вимагати більше часу і періоду так званого «відмерзання».

Комусь подолати стрес допомагає втеча. Це не зовсім те саме, що заперечення (яке є одним із етапів реакції на кризу), але ззовні може виглядати подібно. Люди, які застосовують таку модель, уникають негативної інформації, навіть тоді коли працює телевізор можуть блокувати сприйняття, просто не чути слів диктора. Типовою є поведінка, при якій звернувши увагу на тривожні новини, перемикають канал чи вимикають телевізор. Під час втечі годі очікувати від особи підтримання розмов про травматичну ситуацію чи створення реальних планів на різні випадки життя. Це не означає планів на еміграцію, але може включати такі сценарії. Можлива втеча в роботу, домашні справи чи піклування дітьми, мовляв немає часу на усі ці загрози, коли «і так є чим зайнятися».

Як ви вже, мабуть, звернули увагу, тут немає добрих чи поганих моделей, крім того, що вони дуже індивідуальні. Саме тому, проаналізувавши себе і близьких, ми можемо спробувати частково використати елементи різних моделей, забезпечивши таким чином високий рівень функціональності, готовності давати собі раду із актуальними викликами та загрозами. Наприклад, при агресії варто звернути енергію, що виникає, на створення, а не руйнування. Це можуть бути фізичні вправи, робоча активність, створення чогось замість руйнування. Під час завмирання, слід докласти зусиль, щоб зберегти типовий звичний алгоритм дій щоденних обов’язків (від харчування до виконання роботи), це допоможе і вам, і вашим близьким спертися на звичну «ритуали» поведінки. Втеча дозволить звільнити простір для конструктиву, якщо не стане самоціллю, корисно буде одговорити дозовану кількість інформації.

Такий хід подій вимагає усвідомлення і, часто, значних зусиль. Це оправдана праця, адже зусилля є невід’ємною складовою розвитку. Ми живемо в унікальний час, тож добре б використати його як можливість.

Попри типовість наших реакцій ми маємо і можемо використовувати дар мислення (якщо пощастило – критичного), завдяки якому стає реальною перспектива зміни типової поведінки на іншу, бажану у конструктивну. Для цього, перед тим, щоб робити або говорити щось, задумайтеся, що і для чого я планую робити/не робити? Відповіді допоможуть стати сильнішими.

Бережіть себе, ми у себе одні.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-20 18:42 :58