середа, 21 листопада, 2018, 11:01 Політика
Популізм б’є рекорди: один з чотирьох європейців голосує за тих, хто багато обіцяють
Фото: Getty Images
Фото: Getty Images

Ексклюзивне дослідження, проведене британським виданням The Guardian, свідчить про те, що популісти протягом останніх двох десятиліть заручилися втричі більшою підтримкою виборців, аніж політики іншого спектру.

За останні 20 років популістські партії заручилися у Європі втричі більшою підтримкою, забезпечивши собі достатню кількість голосів для того, щоб очолити керівні посади в 11 країнах та кинути виклик встановленому політичному порядку на континенті.

Зростання підтримки європейських популістських партій, зокрема правих, висвітлюється у безпрецедентному аналізі їхніх результатів на національних виборах у 31 європейській країні протягом останніх двох десятиліть, проведеного виданням The Guardian спільно з понад 30 провідними політологами.

Дані свідчать про стабільне зростання популізму, починаючи з 1998 року. Два десятиліття тому популістські партії були у значній мірі маргінальною силою, яку підтримували 7% виборців; під час останніх національних виборів один з чотирьох виборців голосував за популістську партію.

«Не так давно популізм був маргінальним явищем», – сказав Маттісій Рудуїн, політолог з Амстердамського університету, Нідерланди, який керував дослідницьким проектом.

«Сьогодні він стає дедалі популярнішим: деякі з найважливіших політичних подій, таких як референдум за Брекзіт та обрання Дональда Трампа, не можна розглядати без врахування зростання популізму».

«Підґрунтя до поширення популізму стало все більш сприятливим, а популістські партії все більш охочі скористатися з нього».

Прихильники популізму стверджують, що він захищає звичайну людину від інтересів привілейованих осіб і, отже, є життєвою силою будь-якої демократії. Проте критики кажуть, що популісти, що перебувають при владі, часто підривають демократичні норми, – принижуючи меншини, перешкоджаючи діяльності засобів масової інформації або ставлячи під сумнів судову систему.

Висновки дослідження з’являються за півроку до виборів у Європарламент, до якого, за передбаченнями політологів, може потрапити рекордна кількість правих популістів.

Щоб відслідковувати успіх популістських партій у Європі, Рудуїн та The Guardian співпрацювали з політологами для аналізу сотень політичних партій для визначення, чи були вони популістськими на різних етапах своєї діяльності протягом останніх 20 років.

Починаючи з 1998 року, результати національних виборів були відображені на карті для наочного зображення тенденцій.

Популізм виникав та зникав наприкінці 1990-х років, перш ніж вкоренився у Східній Європі протягом 2000-х років. Після наслідків фінансової кризи, він швидко поширився на північ, перш ніж завдав нищівного удару Західній Європі в останні три роки.

Європа не єдина зіткнулася з цим явищем: популісти потрапили до виконавчої влади п’яти з семи найбільших демократій світу: Індії, США, Бразилії, Мексики та Філіппін.

Популізм у Європі сягає кількох десятиліть: ультраправа Партія свободи Австрії була заснована у 1956 році колишнім нацистом та на початку своєї діяльності, у 1994 році, здобула понад 20%. У даний час вона є частиною правлячої коаліції країни.

Популістські партії мали успіх у Норвегії, Швейцарії та Італії у 90-х роках. Проте, лише на початку сторіччя популістські ідеї почали стрімко поширюватися від Нідерландів до Франції, від Угорщини до Польщі. Відтоді антиелітарний популізм почав набирати обертів, особливо після фінансової кризи 2008 року та кризи біженців 2015 року.

Антиміграційна Альтернатива для Німеччини стала першою з часів Другої світової війни ультраправою партією, яка потрапила до парламенту кожної німецької землі та посіла більше як 90 місць у Бундестазі; в Італії ультраправа Ліга та антиелітарний Рух п’яти зірок здобули майже 50% голосів; Фідес повернувся до Угорщини з 49% голосів; а ультраправі Шведські демократи заручилися підтримкою 17,5% виборців.

Дослідження показує, що ліві популісти, які у Європі користуються значно меншим успіхом, ніж їхні консервативні колеги, почали заручатися більшою підтримкою, породжуючи такі конкуруючі партії як Подемос в Іспанії та Франція нескорена.

«Існує три основні причини різкого піднесення популізму у Європі, – пояснив Кас Мудде, професор міжнародних відносин в Університеті Джорджії, США. – Великий спад породив на півдні декілька сильних лівих популістських партій, так звана криза біженців активізувала правих популістів, і, нарешті, відбулося перетворення не популістських партій у популістські (Фідес та партія Право та справедливість у Польщі)».

Клаудіа Альварес, доцент кафедри Лусофонського університету в Лісабоні, Португалія, яка не брала участі у дослідження, заявила: «Успіх таких політиків пов’язаний з їхньою спроможністю переконати аудиторію у тому, що вони не належать до традиційних політичних систем. Таким чином, вони рівні з людьми, оскільки ні вони, ні люди не належать до «корумпованих» еліт».

За її словами, соціальні медіа також відіграли певну роль у підйомі популізму. Їхні алгоритмічні моделі просувають та пропагують рекламні повідомлення. «Гнів, який популістські політики вміло направляють у потрібне їм русло, підігрівається публікаціями у соціальних медіа. Кінцевим результатом є зростання поляризації політичного та журналістського дискурсу».

Хоча загальна тенденція у Європі демонструє різке зростання популістської підтримки, існують певні нюанси. Наприклад, у Бельгії, популістська фламандська націоналістична партія Фламандський інтерес протягом останнього десятиліття зазнала значного падіння. Також, слід зазначити, що популістським партіям, які приходять до влади та змушені йти на компроміси, буває несолодко.

Партія Істинні фіни, яка приєдналася до правлячої коаліції Фінляндії у 2015 році, після здобуття 17,5% голосів, розкололася на дві частини; дві партії, що утворилися внаслідок розколу, за опитуваннями, мають 10% та 1.5% підтримки. У Греції підтримка Сірізи впала з 36% до 25% з часу її приходу до влади у 2015 році.

Підтримка Данської народної партії знизилась з 21% у 2015 році до 17%. Та й Партія незалежності Сполученого Королівства втратили свою популярність з моменту голосування за вихід Британії з ЄС.

Проте, загалом ситуація наступна: у 1998 році 12,5 млн європейців жили в країні, де принаймні один популіст перебував при владі; у 2018 році ця кількість зросла більш ніж вдесятеро та сягнула 170,2 млн чоловік.

Що стосується майбутнього, то після виборів у першій половині 2019 року можна буде відстежити нову тенденцію щодо зростання та укріплення популізму, починаючи від України до Данії, від Фінляндії до Бельгії.

«У короткостроковій перспективі популістські партії, ймовірно, зберігатимуть свою популярність. Головне питання полягає у тому, як реагуватимуть на них не популістські партії», – підсумував Мудде.

Переклад за англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-10 10:14 :20