середа, 21 листопада, 2018, 13:59 Спорт
Андрій Стадник: У збірній України з вільної боротьби Руслан Савлохов створив власну монархію
Андрій Стадник. Фото: ZIK
Андрій Стадник. Фото: ZIK

Розмова з призером Олімпійських ігор-2008 Андрієм Стадником про нинішній стан справ у збірній України з вільної боротьби та причини провальних виступів команди на найпрестижніших змаганнях в останні роки.

Багато років поспіль національна збірна України з вільної боротьби з кожних міжнародних змагань найвищого рівня поверталася додому з медалями. Втім, в останні роки ця гарна традиція почала все частіше порушуватися. Зокрема, на олімпійському турнірі в Ріо-де-Жанейро-2016 жоден з «синьо-жовтих» атлетів ніхто не зійшов на п’єдестал пошани. Рік тому здобутки українських борців вільного стилю на чемпіонаті світу були не на багато кращі – лише одна бронзова медаль. А на цьогорічному світовому форумі, що відбувся наприкінці жовтня в Будапешті, повторилася історія дворічної давності – зі столиці Угорщини додому українці повернулися знову з порожніми руками. То що ж відбувається з нашими борцями-вільниками в останні роки і у чому причина падіння результатів українських атлетів на міжнародній арені? Саме з цього питання розпочалася розмова кореспондента IA ZIK зі срібним призером Олімпійських Ігор-2008, володарем Кубка світу-2005, чемпіоном Євро-2009, бронзовим призером чемпіонату світу-2007 Андрієм Стадником
 

– Безмедальний виступ збірної України з вільної боротьби на чемпіонаті світу в Будапешті для простих вболівальників, які звикли до зовсім інших результатів, можливо, й став неприємним сюрпризом. Але повірте, для тих, хто знається на тому, що відбувається в національній збірній, нічого дивного не трапилося. Навпаки, подібний виступ – це найкраще свідчення того рівня, на якому нині перебуває збірна України. До речі, до повного провалу ми були близькими і минулого року, але тоді на чемпіонаті світу Андрію Яценку вдалося зачепитися за «бронзу» у ваговій категорії до 57 кг. Але ж везіння не може бути на нашому боці щоразу. До того ж, той таки Яценко до Будапешта чомусь не поїхав. Чому? Мені важко судити, бо для цього треба бути всередині команди й достеменно знати, що там відбувається. Та головне, що тепер ми мріємо про бодай одну медаль, причому не важливо, якого ґатунку – тішимося навіть одній єдиній «бронзі». А раніше ми привозили по три-чотири нагороди і серед них нерідко було й «золото».

– І в чому причина падіння результатів українських вільників на міжнародній арені?

– Відповідь на поверхні – неправильній уже багато років політиці, яку ведуть в Україні у вільній боротьбі з подачі нинішнього головного тренера збірної України Руслана Савлохова. Це почалося ще всередині 90-их років минулого століття, коли до нас запросили цілу групу борців з-за кордону, головним чином з Росії, із Північної Осетії. Звісно, вони перебралися в Україну не просто так, а на хороших умовах, як для тих часів. До того ж, вони стали першими номерами збірної практично у всіх вагових категоріях, чим гарантували собі участь у найпрестижніших турнірах. А в Росії у них була серйозна конкуренція за місце в команді. Так, вони почали давати хороші результати, завойовувати медалі для України. Керівникам спорту це підходило, тренерів також влаштовувало. Вони вирішили, що так буде продовжуватися безконечно – якщо в якійсь з вагових категорій буде «дірка», ми її закриємо, запросивши легіонера. Але ж це не могло гарантувати розвиток боротьби у нас в країні. Навпаки, така політика вбиває спорт. Адже молодь розуміла, що в них немає майбутнього – бо замість того, щоб готувати і ростити своїх молодих борців, у збірній йдуть, запрошуючи уже готових атлетів зі сторони. Але часи змінилися, і нині уже ми змушені розраховувати тільки на свої ресурси, на тих борців, кого ми підготували. І тут виявилося, що за першими номерами збірної практично немає нікого – як то кажуть, прірва.

– Але ж той таки головний тренер збірної України Руслан Савлохов уже після чемпіонату світу стверджував, що команда була готова дуже добре - як ніколи. Зокрема, в одному з інтерв’ю він сказав буквально наступне: «Ми були готові ідеально. У найстрашнішому сні мені не снилося, що на чемпіонаті світу ми будемо без медалей…».

– Говорити можна все, що завгодно. Як вчить народна мудрість, говорити – не мішки носити. Але в його поясненнях причин провалу в Будапешті є чимало нестиковок. Почнемо з того, що Руслан Сосланович каже, що уся команда була дуже добре готова. І що? З десяти борців ніхто не спромігся здобути медаль!? Так не буває в спорті. Коли готові усі десять, то нагороди обов’язково будуть. А ми що отримали в підсумку? Лише один Андрій Квятковський у вазі до 70 кг пробився до «бронзової» сутички, але програв її достроково з рахунком 1:11! То про яку медаль могла бути мова?.. Питання, як ви розумієте, риторичне.

– То на вашу думку, у збірній зараз взагалі немає борців, спроможних боротися за медалі на світових і європейських чемпіонатах?

– Ні, в окремих вагових категоріях вони є. Той-таки Квятковський цілком конкурентоздатний атлет. Але він з якихось причин на чемпіонаті світу не був здатен показати на килимі усе, що може. Хоча Руслан Савлохов і каже, що Андрій був готовий навіть не на 100, а 200 відсотків. Знову ж таки, казати можна усе, що завгодно, але істинний стан справ покаже тільки боротьба на килимі. На мою думку, хороший потенціал і в нашого супертяжа Олександра Хоцянівського. Але йому трохи не поталанило в Будапешті з жеребкуванням, яке першим суперником для нього обрало чинного олімпійського чемпіона Тагу Акґюля з Туреччини. А в більшості категорій у нас борці ніби і є, але для виступів на серйозному рівні вони не готові. Ну про що говорити, коли більша частина українців у Будапешті не виграла жодної сутички. І це при тому, далеко не усі вони поступилися майбутнім чемпіонам чи призерам. Наприклад, Любомир Сагалюк у ваговій категорії до 92 кг в першій же сутичці програв японцеві Ацуші Мацумото. А той в наступному колі достроково поступився білорусу Івану Янковському – 0:11! Як кажуть у таких випадках, коментувати тут нічого.

Андрій Стадник. Фото: ZIK
Андрій Стадник. Фото: ZIK

– У спорті є неписане правило: «виграє команда або спортсмени, а програє – тренер». Тож логічно, що виникає питання: чому після провалу наших вільників на Олімпійських ігорах-2016 в Ріо-де-Жанейро Руслан Савлохов залишився на посаді тренера збірної України?

– Як на мене, Руслана Савлохова мали зняти ще після Ігор-2012 у Лондоні. Але тоді його врятувало «срібло», яке в останній день змагань з вільної боротьби завоював Валерій Андрійцев, на якого, в принципі, як на медаліста, ніхто за великим рахунком не розраховував. Але ж у попередньому олімпійському циклі в нас було у Пекіні-2008 три медалі, тому очевидно, що в Лондоні-2012 ми зробили великий крок назад і то не один. Що ж до вашого питання, чому не відбулося змін на тренерському містку збірної після повного фіаско в Ріо-2016, то тут відповіді в мене немає. Здавалося б, що ситуація настільки очевидна, що навіть немає що обговорювати. Для більшості фахівців, які працюють у боротьбі, усе зрозуміло на сто відсотків.

– Ви вважаєте, що Руслан Сосланович уже себе вичерпав, як тренер збірної?

– Почнемо з того, що я взагалі не вважаю його тренером! Давайте почнемо з того, кого в нас призначають тренерами збірної. Це має бути або видатний в минулому спортсмен у даному виді спорту, або фахівець, який підготував низку висококласних атлетів. Коли говорити про Руслана Савлохова як спортсмена, то тут треба сказати, що він займався вільною боротьбою, але висококласним майстром його назвати точно не можна. Наскільки мені відомо, найкращий його результат – чемпіон міста Києва. За це звання «Майстер спорту» не присвоюють. Але в Руслана Сослановича корочка відповідна є. Питання тільки, звідки?...

– Виходить, він підготував цілу плеяду борців-чемпіонів…

– Це коли рахувати його учнями усіх тих, кого він за 16 років роботи у збірній виводив на фінальні сутички, як секундант. До речі, так воно і є, коли його послухати. Адже він ледь не усіх українських борців, які вигравали медалі на Олімпіадах та чемпіонатах світу і Європи публічно називає своїми вихованцями. Наприклад, я багато років тренувався разом з нині, на жаль, уже покійним Євгеном Бусловичем, срібним призером Сіднея-2000. Руслан Савлохов називає його своїм учнем. Так само він свого часу говорив і про мене. Так от, ми з Женею не раз з цього сміялися, бо він нас, як тренер, нічого не навчив і нічого нам не дав у професійному плані. Та і як він міг когось чогось навчити, як професійний тренер, коли я за понад десять років, що провів у збірній, два рази бачив його переодягненим на тренуванні. І то він провів розминку, а далі займався своєю улюбленою справою – сяде в своє, як він його називав, царське крісло, і почне психологічно обробляти борців та їхніх тренерів. До речі, коли Руслан Сосланович говорить про досягнення борців, то ніколи навіть на називає прізвищ їхніх особистих тренерів. Тим самим у людей складається враження, що усіх зіркових українських борців-вільників підготував саме він. Знаєте, от мені цікаво, що Руслан Савлохов буде робити, коли перестане працювати тренером збірної? Бо будь-який тренер, який є справжнім професіоналом, без роботи не залишиться ніколи. Але ж Руслан Сосланович з тренерами-професіоналами практично нічого спільного немає. Можливо, він тому й тримається за місце тренера збірної, бо розуміє, що в іншому випадку залишиться без роботи…

– Функції тренера збірної дуже широкі. Тому є очільники збірних, які формують хорошу команду з тренерів, які й займаються виключно навчально-тренувальним процесом, а самі в цей час створюють необхідний психологічний мікроклімат в збірній, вирішують організаційні та інші важливі питання, що є важливими в ході підготовки спортсменів до відповідальних змагань.

– Про який здоровий мікроклімат ви говорите, коли головний метод спілкування Руслана Сослановича з борцями та їхніми тренерами – це залякування і страх, а спілкується він при цьому здебільшого матом. Він прямо говорить: «Я ваш цар і Бог, а коли щось не так, то я вас знищу…», а через паузу додає «…як спортсменів». Він точно і не тренер, і не педагог! А от менеджер і психолог з нього справді досить хороший, тут у нього справжній талант. Та біда в тому, що використовує він свої чесноти виключно у власних, шкурницьких інтересах. І до своєї мети він йде, не рахуючись ні з ким і ні з чим, не гребуючи будь-якими засобами і методами. Для нього переступити через людину – простіше простого. А головне в його житті – зберегти за собою свою монархію, яку він створив у збірній України з вільної боротьби. Знаєте, про так звану тренерсько-педагогічну діяльність Руслана Савлохова в збірній можна ще багато чого цікавого розповісти. Але до його «подвигів» треба додати ще й наслідки, бо ті руїни, що залишаться після нього, українській вільній боротьбі доведеться розгрібати не один рік.

Розмовляв Максим Алпатов, для IA ZIK.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-16 01:09 :59