субота, 17 листопада, 2018, 15:41 Суспільство
Марко Р. Стех: Першим паростком традиції українського поетичного кіно був фільм «Звенигора»
Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

Коли починається історія українського кіно? В енциклопедіях знайдемо інформацію, що перші «синематографи» були в Україні ще 1896 р., а на початку ХХ століття з’явилися перші короткометражки з етнографічно українською тематикою. Та хіба можемо трактувати оці примітивні стрічки як початок українського кінематографа? Зрештою, навіть створення у 1922 р Всеукраїнського Фото-Кіно-Управління, ВУФКУ, і заснування кіностудії в Одесі 1923 року це ще не зовсім початок нашого кіно. Спершу абсолютна більшість фільмів знятих під еґідою ВУФКУ не мала жодного стосунку до України, а рідкісні винятки демонстрували карикатуро стереотиповий гопако-шароварний підхід до національної культури.

Мабуть, першими серйозними творами українського кіно варто вважати три кінофільми Леся Курбаса, геніального режисера і засновника театру «Березіль». А проте ці фільми були знищені у 1930-х рр. і ми можемо судити про їхню цінність лише з коротких описів і кількох збережених фотографій. Перший високоякісний і глибоко український за суттю кінофільм, який зберігся до сьогодні, це виготовлений 1927 року фільм «Звенигора». Це не лише подиву гідний початок українського кіномистецтва, але й оригінальний шедевр світового масштабу, який був першим паростком потужної пізніше традиції українського поетичного кіно.

Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

Автором «Звенигори», звісно, вважають Олександра Довженка, адже він був режисером остаточної версії. Але чи багато хто знає, що Довженко не лише не мав жодного стосунку до створення задуму і сценарію, але що у процесі зйомок і монтажу настільки відійшов від первісного задуму, що автори сценарію демонстративно зняли свої прізвища з титрів? Ким були ці автори, і чому історія створення фільму згодом довгі роки була вкрита таємницею?

Справа в тому, що з точки зору совєтського істеблішменту автори сценарію «Звенигори» були «ворогами радянського народу». І якщо один з них, Майк Йогансен, безперечно, один з найцікавіших і наймайстерніших українських письменників 1920-х років якось вписувався у контекст культури УРСР і був лише однією із жертв сталінського терору, то другий автор, якому й належав задум твору, був відвертим ворогом комуністичної системи. Сьогодні на титрах «Звенигори» під рубрикою сценарій побіч прізвища Йогансена стоїть псевдонім Юртик. За псевдонімом ховаєтюся особа Юрія Тютюнника, легендарного героя боротьби України за незалежність. Він генерал Армії УНР, член Центральної Ради, командир військ УНР в центральній і піденній Україні, а згодом огранізатор і провідник Другого зимового походу у 1921 р., який був останнім великим виступом Армії УНР проти радянської влади.

Опинившись після поразки у Львові, Юрій Тютюнник не покинув бажань і планів продовжити повстанську війну, і його намагання та амбіції, підсилені конфліктом з екзильним урядом УНР і Симоном Петлюрою, використали агенти ЧК. У вигадливій агентурній інтризі вони створили фіктивну повстанську організацію, яка буцімто закликала Тютюнника таємно повернутися в Україну, щоб очолити антикомуністичне повстання. Генерал урешті повірив, але на кордоні його арештують чекісти і під загрозою смерті примушують до співпраці у низці дій для дискредитації УНР. Зате йому якийсь час дозволяють жити і працювати. І саме тоді захоплений особою генерала Майк Йогансен допомагає йому влаштуватися на працю і пише разом із ним сценарій першого шедевру нашого кіно.

Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

Якщо витончена стилістика сценарію, яка мала величезний вплив на розвиток Довженка, належить Йогансенові, то ідея «Звенигори» – Тютюннику. Вона ґрунтується на легенді із рідного йому регіону Черкащини про скарб, захований віками у надрах гори. У фільмі скарб є символом джерел українського духу, волі та добробуту України. У різних епізодах зображені різні епохи національного життя: скіфи, Київська Русь, монгольська навала, козацтво і його війна з Польшею, стихія Гайдамаччини аж до революційної війни 1917-1921 рр., під час якої відбувається драматичний конфілкт. Головний герой фільму – це ветхий Дід, який символізує віковічний традиційно хліборобський дух України, незмінний попри поневолення наїзників, війни та революції. Дід є шукачем, а водночас і охоронцем схованого скарбу. У діда двоє онуків. Старший дуже скептично ставиться до традиційного українського світогляду, не вірить в його духовні основи і стає більшовиком. Молодший, для якого світ діда є духовним ідеалом, приєднується до Петлюрівської армії.

 

Довженко, сам колишній солдат Армії УНР, який згодом став переконаним комуністом, переписавши сценарій, дав перевагу позитивному зображенню більшовиків. Він зобразив петлюрівців як наївних романтиків, надто прив’язаних до національних легенд і традицій, для яких, мовляв, уже нема місця в сучасному світі. Зате більшовики зосереджені лише на майбутньому: вони не вірять в легенди і забобони, якими для них є мало не все духовне життя людини, хочуть зламати старі порядки, перетворити життя через індустріалізацію і збудувати комуністичний рай на землі. В останній сцені більшовики беруть Діда зі собою до поїзда, яким символічно мчать у невідоме «світле майбутнє».

Ми добре знаємо сьогодні, якими виявилися цей рай і це майбутнє. Та й сам Довженко не зміг створити у «Звенигорі» послідовно позитивного образу більшовиків. Чи то міфічна ідея національного скарбу не піддалася ідеологічній догмі, чи то патріотизм Довженка виявився несумісним з його вірою в комунізм, але в кінцевому рахунку фільм залишає неоднозначне враження. Бо хіба можемо вважати позитивною характеристику ідеального нібито більшовика, який, щоби боротися за революцію, мусить убити свою кохану? Це ж чітка паралель з образами дегенерованих комуністів у творах інших авторів: чи то чекіста, що вбиває матір у «Я Романтиці» Миколи Хвильового, чи то героя «Патетичної сонати» Миколи Куліша, який, розстрілюючи кохану, нищить власні найдорожчі ідеали. Зрештою, у фільмі більшовики не знаходять символічного скарбу України, а навпаки, Дід відкриває таїну скарбу онукові-петлюрівю. Або ж що означає містична пересторога після перемоги більшовиків: «Ось іде антихрист!»? Чи це передчуття демонічного характеру сталінізму?

Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

У наступному фільмі «Арсенал», до якого він уже сам написав сценарій, Довженко зміг послідовніше ідеалізувати більшовицьку ідеологію. Цей фільм, який українська культурна еліта розцінила як зраду національних ідеалів, вельми сподобався Сталінові і, в кінцевому рахунку, напевне, врятував Довженкові життя у час сталінського терору. Довженко зміг не лише вижити, але й створити інші шедеври, а зокрема «Землю», стати класиком світового кіно, а наприкінці 50-х саме його творчість стала першим паростком нового відродження української культури… Про продовження традиції українського поетичного кіно, дивіться тут.

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-15 06:46 :24