Новини » Політика 16 листопада, 2018, 16:41
Тетяна Вергелес про конвергенцію в медіа: «Не нашкодь!» – це й наш принцип»
Тетяна Вергелес. Фото: Микола Тис/ZIK
Тетяна Вергелес. Фото: Микола Тис/ZIK

Технічний прогрес та медійна еволюція диктують сучасним засобам масової інформації свої умови. Явище конвергенції вже давно охопило український медіаринок, і серед піонерів цього явища – наше видання. Отож, процес злиття телебачення, радіо та преси з новими інтернет-медіа став усталеною тенденцією для вітчизняного медіапростору. Адже найбільш конкурентоздатними сьогодні є ті, хто працює за конвергентними принципами.

Детальніше про сучасні виклики медіаконвергенції на прикладі медіа-холдингу ZIK розповіла Тетяна Вергелес – українська медіаекспертка, головна редакторка Інформаційного агентства ZIK, у розмові з якою для газети «День» зачепили ще багато інших цікавих питань.

«Оптимізуючись, не втратити в якості, не розгубити рейтинги»

– Як ви, з власного досвіду, ставитеся до конвергенції в медіа?

– Ідея (чи то потреба) конвергентності прийшла на українські інформаційні терени із західних ЗМІ, якщо не помиляюся, років 15 тому. І пройшла адаптацію й апробацію – свій шлях. Конвергенція має прямий зв’язок із оптимізацією виробничого процесу: робити те саме меншими ресурсами. Бо й справді, навіщо платити більше? Скажімо, у радянських газетах журналістський текст вичитував редактор, літературний редактор, коректор, ревізійний коректор, а ще свіжоголовий і черговий по редакції. Помилка на газетній шпальті – це були НС і скандал.

Тепер же на медіаринку панують онлайн-видання, і текст на сайті проходить коротку дистанцію: журналіст – редактор. На деяких, скромних, сайтах журналіст-редактор – в одній особі. І якість сайта перебуває у прямій залежності від грамотності цієї однієї особи. Словом, є тут «плюси» й «мінуси».

Журналіст на завданні може одночасно знімати відео, фотографувати, і це виглядає раціонально. Сайт можуть робити дві людини – і це буде відповідний продукт; а може працювати в режимі інформагентства – і це вже інша історія, інша якість й інший діапазон інформаційного охоплення й впливу. Все залежить від бачення менеджменту конкретного ЗМІ. А шляхів багато, – про що свідчить досвід, зокрема і медіа-холдингу ZIK, і газети «День».

– Щодо більшості українських телеканалів, то їхні веб-сайти створювалися конкретно під самі канали. Натомість у медіа-холдингу ZIK був інший шлях: інформаційне агентство зявилося задовго до появи телеканалу. Як змінилася робота інтернет-порталу після появи каналу? Як проходив цей конвергентний процес злиття редакцій? На якому етапі він зараз?

– Інформаційне агентство ZIK (Західна інформаційна корпорація) з’явилося на українському медіаринку в липні 2004 року і було одним із перших онлайн-видань на Західній Україні; телеканал ZIK – 1 вересня 2010 року. Вже впізнаваний і популярний бренд ZIK дав добрий старт телеканалу.

На своєму шляху до конвергентності ми набили свої гулі (так і має бути, це нормально). Підхід на початках виглядав спрощено (і це стосувалося не лише ZIK, це пройшли й західні сайти, бо ідея пішла звідти): тележурналіст робить розслідування, його показують у телепрограмі, і цей текст той самий журналіст відписує на сайт. Ці «відписки» унаочнили проблему: те, що переконливо звучить із телеекрану, «на письмі» виглядає кострубато. Те, що в ефірі класно сприймається, бо підключені слух, зір, живі емоції, подекуди акторство, у текстах втрачає всі фарби, змазуються акценти. Більше того, засвічуються фактологічні, логічні прогалини. Стає очевидним: текст вимагає додаткового, і то серйозного, опрацювання. Бо ж недаремно на факультетах муштрують студентів щодо жанрів. Тележурналістика і «журналістика друкована» (тут уже не обмежишся словом «друкована») мають свою специфіку. А ще додати стресову ситуацію для журналіста: ти мусиш встигнути скрізь. А це і нерви, і неякісний продукт і там, і там. Це породжує й кадрову проблему: не витримуючи навантаження, журналісти йдуть шукати «кращої долі».

Було чимало дискусій і каменів спотикання, поки прийшли до розумного підходу до отого, що називаємо конвергентністю. І це стосується не лише ZIK. Пам’ятаю, мала приватну розмову із журналісткою «Радіо Свобода»: вони також пройшли крізь конвергентні випробування. Почула від неї: «Ми це вже «проїхали», переосмислили». Ключове слово – «переосмислили».

На мою думку, ZIK виробив зручну модель конвергентності телеканалу й інформагенції. Мені більше подобається взаємодія. Це таке партнерство усіх ланок, усіх структур медіа-холдингу, і воно, це партнерство, є ефективним – про це свідчать, зокрема, рейтинги.

Так, нас об’єднує територія сайту. Але це федеративний устрій. Новини, статті, фоторепортажі, блоги, розслідування Аналітичної групи для сайту, стріми – це зона відповідальності Інформаційного агентства. Всередині редакції ми взаємозамінні, можемо виконувати роботу одне одного – отже, конвергентні (Усміхається.) А над продукцією телеканалу, оформленням її фрагментарно у тексти – над цим працює спеціальний контент-відділ: зокрема, з коліс відписує токінги з телепрограм. Це їхній внесок у новинну стрічку. Важливо: тексти готують не тележурналісти, а люди, які пройшли школу в газетах, в онлайн-виданнях, зорієнтовані на тексти, а не на мовлення. Очолює контент-відділ професіонал у журналістиці Тарас Смакула. Вже не уявляю сайта без відео з проектів телеканалу. Як не уявляє його собі наш читач.

Безперечні плюси – спільні і для телеканалу, і для інформагентства – юридична, комерційна, маркетингова, піар-служби, SMM-відділ, а також господарський сектор. Це складний механізм, в якому кожна частина – важлива. Є координатор, який працює над тим, щоб ми «конвергували», взаємодіяли злагоджено, оперативно видавали результат: це заступник генерального директора Іван Гісем. Він у Києві, ми у Львові, але ми на відстані телефонного дзвінка, повідомлення у «месенджер» чи «вайбер», адже «географія» не має значення.

– Які, на ваш погляд, головні виклики постали перед ЗМІ в епоху медіаконвергенції? Чи вдається з ними справлятися?

– Важливий, але прихований виклик я вам назвала: не піддатися на сліпе калькування буцімто в когось успішної конвергентності. Оптимізуючись, не втратити в якості, не розгубити рейтинги. Але набивати гулі – це нормально. Я вже про це не раз казала: єдине, що є стабільним сьогодні у журналістиці, – це зміни.

«Одна ідея спонукає другу»

– Газета «День» як конвергентне видання не тільки існує у вигляді друкованого видання та двох сайтів із проектом «День»-TV, а й має низку інших проектів, як-от – Бібліотека «Дня», Літня школа журналістики, міжнародний фотоконкурс, ювілейна фотовиставка за підсумками якого щойно завершилася в столичному Українському домі. Які з проектів вам здаються найбільш ефективними у діалозі з аудиторією, найбільше імпонують?

– Про успішність втілення ідеї конвергентності у тому чи іншому ЗМІ людина збоку може лише судити з кінцевого продукту. Кінцева продукція газети «День» така, що очевидно: менеджмент тут талановитий, ефективний. «День» сьогодні – не те що «один з...», а чи не єдина газета на українському медіаринку, яка не має рівних за якістю, глибиною контенту, цілеспрямованою державотворчістю. Якби в нас усі ЗМІ рівнялися на «День», ми давно б уже мали міцну державу, європейську Україну.

Щодо конвергентності, тут з одного проекту проситься до життя другий, одна ідея спонукає іншу. Друковане видання «День» – це традиція, стиль життя інтелектуалів, еліти, свідомої частини українського суспільства. Онлайн-видання і проект «День»-TV – це вимога часу: все має бути оцифроване, доступне через ґаджети. Історичні розвідки, аналітичні статті, що стосуються минувшини Україні, опубліковані в газеті, заслуговують на життя не на тиждень, а на десятиліття: звідси проект – Бібліотека «День». Літня школа журналістики покликана прищепити студентам смак до якісної журналістики. А кому в цьому бути орієнтиром, як не газеті «День»? На сторінках друкованого видання – добірні фото, які часто сягають мистецького рівня. Ось звідси й міжнародна фотовиставка. Ювілейну фотовиставку в столичному Українському домі відвідали керівники держави. Хіба це не красномовно. Що найбільш ефективно у діалозі з аудиторією? Комплекс. Тут спрацьовує все.

«Не тільки перестрибувати з новин на новини, а й сягати глибини, дивитися в корінь»

– На ринку праці зараз найбільший запит – на журналіста-універсала, чи не так? Які позитиви, а які недоліки універсалізації журналістської професії?

– В онлайн-виданні, яким є IA ZIK, справді перевага надається журналістові-універсалу. Однак стрибати по верхах – це й недолік. Разом з універсальністю мусить бути у журналіста й свій напрям, своя тематика. Ще зі своїх студентських років чула, що хороший журналіст – це талановитий дилетант. Мабуть. Але вершин у нашій професій все ж досягали журналісти, які є асами у певних темах. Мусимо все встигати: не тільки перестрибувати з новини на новини, а й сягати глибини, дивитися в корінь.

– Робота журналіста-універсала в умовах конвергентного ньюзруму. Чи не простежуєте тенденцію до надмірної спрощеності журналістських матеріалів, написаних у таких умовах, адже журналіст через брак часу може зробити матеріал надто поверхово?

– Дивіться. От, журналіст іде на подію (чи, як ми кажемо, «на анонс»). Подій за день буває з десяток. Треба зробити фото з місця. Нераціонально, щоб за кожним журналістом тінню йшов фотокореспондент чи стрімер (аби зробити відео). Журналіст може сам подбати про фотофакт – в усіх смартфони, планшети. Інша річ, коли потрібно більш мистецьке фото, зроблене не поспіхом, а з урахуванням фотомистецьких нюансів... Тобто до будь-якої ідеї (у даному разі ідеї конвергентності) слід підходити мудро, без фанатизму. «Не нашкодь!» – це й наш принцип. Конвергентність має свої межі. Про це – у російській байці Крилова «Тришкин кафтан». Завжди треба визначати пріоритети.

«Дописи у соцмережах – це окреме життя журналістського тексту»

– Сторінки у соціальних мережах – must-have для кожного сучасного ЗМІ. Але як же їх використати журналістам найбільш ефективно?

– Це зручно й круто, захопливо. Але – коли насправді є, що на них постити. Треба дбати про контент видання, про виробництво текстів, а просуванням у соцмережах мають займатися фахівці. Окрім усього, їх слід запрошувати проводити тренінги з журналістами, оскільки дописи у соцмережах мають свою стилістику, це окреме життя журналістського тексту. Журналісти ж на свої власних сторінках мали б пропонувати «френдам» звернути увагу на їхній творчий доробок. Однак я не є прихильницею того, щоб ми дублювали контент сайту, на якому працюємо, у власних профілях. У тому ж «Фейсбуці» журналіста мали б бачити «живою» людиною, а не фанатичним писакою, політичним зомбі. (Це, між іншим, може бути ознакою, що ви на сторінці бота.) Але, підкреслюю, це лише моя думка. Кожен профіль у соцмережі – приватна територія його власника, і кожен сам визначає, навіщо його створив: про прочитані книжки писати чи вести політичні дискусії.

– Водночас соцмережі – це потужне джерело фейків у час дезінформації. Як боротися з цим?

– Імунітет виробляти, перевіряти факти. Бути пильним і недовірливим апріорі. Інших рецептів немає.

– Хто переможе у битві за читача між класичними ЗМІ й соціальними мережами? CNN чи умовний «твіттер» Трампа?

– Не буде переможців і переможених. Завжди будуть ті, хто дивитиметься в корінь, і ті, хто стрибатиме по верхів’ю. Сильні світу цього завжди орієнтуватимуться на CNN.

Дмитро Плахта,
«День», Львів

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-05-25 16:23 :54