четвер, 15 листопада, 2018, 9:53 блоги Суспільство
Як Леонід Ілліч Брєжнєв урятував празник на селі
Роман Онишкевич
журналіст, поет

На кілька днів спізнився, але мушу оприлюднити історію про те, як Леонід Ілліч Брєжнєв урятував празник на селі.

Було 11 листопада. Ця дата мало що скаже нинішньому поколінню, а от за Союзу то був великий похмільний день. Бо 10 листопада в СРСР було велике свято – День міліції. Відповідно, день наступний був важкий.

Ось у цей важелезний день купа молодих людей, не причетних, якщо що, до мєнтовського празника, зайшла собі в аудиторію Ленінградського гірничого університету (чи як він там правильно тоді називався). Серед них був і мій товариш Мирослав Петрович, котрий, яко юнак з Червонограда, дуже хтів пізнати таїнства гірничої професії.

11 листопада. Перша пара. Лекція для чотирьох потоків. Читає – не х…й собачий, а цілий зам декана. Відкриваються двері. Заходить секретарка з деканату. Розкішна, як Васільєвскій острів, і витончена, як Ісакієвскій собор.

«Старости груп, в деканат нємєдлєнно», – випльовується фраза з уст Женщіни, до яких би причастився кожен першокурсник. Другокурсник – теж. Старші вже причащалися.

Від такої несподіванки шаліють двійко людей: зам декана, котрий, власне, читав лекцію і згаданий вище першокурсник з Червонограда Миросько. Перший думає, що «піз…ц» якийсь, бо щось робиться, а він, сам зам декана, ні фіга не знає. Другий мислить прагматичніше, хоча теж вважає, що ситуація «пі…ц».

«Певно китайці напали (початок 80-их минулого століття були означені загрозою нападу Китаю на Совецкій союз), п…ц нам, – подумав першокурсник Мирослав. У тій хвилі в нього в голові прокрутилися наступні десятки років: «війна… п…ц, воювать, нах…й, втікать, куди, в партизани, які в сраку партизани, пі…ц, я за кого, хз... усьо, до села і в ліс…

Поки в помислах своїх Мирослав будував криївку на Радехівщині, бо не мав жодного наміру боронити СССР від китайців, в аудиторію пафосно повернулися четверо старост із їхнього потоку.

«Таваріщі, случалось нєщастьє», – із сумним пафосом прорік староста Мироськової групи – «найбільший довбойоб», як каже Мирослав.

А далі… пауза.

«Піз…ц. Таки китайці напали», – мисленно проаналізував геополітичні процеси Мирослав. Проаналізував і помилився.

«…Умєр таваріщ Лєанід Ілліч Брєжнєв. В странє абявлєн траур…», – сумно, пафосно і після чинно витриманої паузи прорік спудей-староста.

«Знаєш, Ромку, я ще ніколи не був таким веселим і щасливим», – каже Петрович, ошляхетнюючи мій спорожнілий келишок свіжою дозою людяності та доброти.

«Ти відмазався від війни з Китаєм?», – ніжно перепитую, ликнувши коктейль людяності та доброти.

«Та який, б…дь, в сраку Китай. Я був неймовірно втішений і вдячний дарагому Лєаніду Іллічу», – регоче Миросько, твердим порухом руки натякаючи, що людяності і доброти є ще на два рази.

«Не пойняв», – чесно зізнаюся.

«Та шо тут не пойняв. Мені то в Ленінграді пофіг, а в селі… У нас церква Параскеви, і празник. Якби Брєжнєв окочурився на день раніше, то празник би відмінили, танців у клубі не було би. Мені ж шкода за село. А так люди собі погуляли. Нє, Брєжнєв таки не найгіршим генсеком був… Вчасно…», абсолютно щиро каже Мирослав.

P.S. Лєонід Ілліч Брєжнєв помер 10 листопада. Того дня було величне в Союзі свято міліції. Аби не псувати празник мєнтам і мешканцям Мироськового села, про відхід глави держави оголосили наступного дня.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-16 01:35 :17