четвер, 15 листопада, 2018, 14:52 блоги Політика
«Українські принципи» генерала Назарова
Ярослав Грабовський
полковник запасу

Ізраїльський міністр оборони Авігдор Ліберман подав у відставку через незгоду про припинення вогню проти терористів ХАМАС в Секторі Газа.

Саме перемир’я та перемовини з ХАМАС А.Ліберман назвав капітуляцією перед терором, купівлею короткочасного спокою та довгостроковою шкодою для національної безпеки єврейської держави. Погоджуватися з такою оцінкою подій міністром чи вважати її помилковою – справа суб’єктивна, але з точки зору державного посадовця його рішення заслуговує на повагу й цілком зрозуміле – А.Ліберман чітко висловив свою позицію й не дозволив собі порушувати власні принципи та погляди.

Інший, аналогічний за сутністю приклад, мав місце більш як 100 років тому під час Першої світової війни у серпні 1914 року на території сучасної Польщі. Тоді, для порятунку французької армії від розгрому німцями російське командування поспіхом організувало Східно-Пруську наступальну операцію 1-ї та 2-ї армій Північно-Західного фронту. Внаслідок прорахунків штабу фронту та своїх особисто операція закінчилась розгромом російських військ, а командувач 2-ї армії генерал Олександр Самсонов покінчив життя самогубством з причини відчуття провини за втрачені людські життя та невиконані завдання, які були поставлені на операцію.

У військової «еліти» сучасної України подібна поведінка викликає радше щирий подив. Дійсно, ані Іловайськ, ані Дебальцево, ані численні вибухи складів з боєприпасами не призвели не те що до благородного самогубства винуватців цих ганебних прикладів, але й навіть до відставки міністра оборони чи начальника Генерального штабу. Ба, більше: звинувачений судом за злочинну недбалість, яка призвела до трагічних наслідків, а саме загибелі 49 військовослужбовців та втрати літака генерал Назаров у липні цього року отримав службову квартиру, яку відразу встиг приватизувати. Чим не «мотивуючий» для підлеглих приклад належної оцінки діяльності «бойового» високопосадовця?

Джерело такої поведінки більшості українського генералітету лежить на поверхні: всі вони добре засвоїли правила гри у пострадянській Україні, де головною запорукою кар’єрного зростання та виживання був і є конформізм, безпринципність, чиношанування та, найголовніше, своєчасна зміна політичного покровителя. Ні про які принципи ніколи не йшлося.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-12 14:30 :34