вівторок, 6 листопада, 2018, 15:26 Політика
Роман Безсмертний: Велика Україна можлива!
Роман Безсмертний
Роман Безсмертний

Велика Україна можлива! Кажу я на зустрічах із громадами в різних куточках України, наголошуючи, що наприкінці – знак оклику, а не знак запитання. І що я бачу в очах? Інколи нерозуміння, а інколи й страх.

Чому? Запитую сам себе. І шукаю відповідей у своїх знаннях, у своєму досвіді, в аудиторіях, перед якими виступаю.

Перше, що згадується – Шевченкові слова:

Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

От вам і перша відповідь: сьогодні ми у тому стані, коли утвердити треба саме бажання українців думати про себе з гордістю, з прямою поставою, з блиском в очах. А, згодьтеся, таких мало. Але треба… Треба розуміти, хто ми, і бути собою. Не втягувати голову, коли йдеться про власну велич.

Чи маємо для цього підстави? Безліч. От тільки розгледіти їх не завжди (і не всі) спроможні. А ті, хто спроможні – завжди у меншості. А ще ціла когорта тих, хто цей процес розпочинав, невблаганно йде з життя. І так трапляється уже не вперше. «Тяжка це втрата для нас – народу, що має стільки «мільйонів», а так мало людей», – з тугою в серці зазначав молодий Липинський 1910-го року у листі до Сергія Єфремова, отримавши звістку про смерть Бориса Грінченка. Я згадував ці рядки нещодавно, коли прощався з Лук’яненком, у 2013-му, коли пішов з життя Михайло Горинь, 99-го коли не стало Чорновола. І багатьох інших…

Що маємо сьогодні, коли метри національного духу сходять зі сцени? Поводирів нема. Провідна верства, еліта – спить. Ті, хто мав би формувати цінності для цілого народу, або відходять невблаганно у вічність, або сплять безпробудним сном «політичного неробства». «Деякі наші публіцисти, – писав Вячеслав Липинський, – здеморалізовані власним безвір’ям або постійними змінами своїх вір, висміюють ідею посланництва, як специфічно московську чи польську прикмету. Вони не знають, що проявів месіанізму маємо в історії стільки, скільки було і єсть на світі великих державних націй. Чи це буде найбільше, завдяки Біблії, відомий месіанізм колишнього народу Ізраїля, чи месіанізм старинних Греків і Римлян; чи новітніх англійських пуритан, які себе за «націю святих» вважали, чи месіанізм французький, що в різних добах приймав різні форми; чи месіанізм германський, італійський, московський, або польський – скрізь ми бачимо в ньому різні прояви одного і того самого почуття національної самоповаги, національної честі, національної гордості, виявленого в великім творчім пориві даної провідної верстви до здобуття для своєї нації окремого, Богом і людьми оправданого, місця на світі».

Отже перший крок на шляху до Великої України – розбудити сплячу еліту, згуртувати меншість, але силу, яка дасть ідею, як зброю, поверне віру, як основу, утвердить гордість, як надію.

Увесь світ живе власною величчю. Українці, які вдосталь протягом своєї історії наїлися «великих» сусідів, добре це розуміють. Але не застосовують щодо себе. Тому й маємо ситуацію, коли серед переважної більшості українців реакція на велич одна, а в їхніх сусідів – зовсім друга. Слова про «Велику Польщу», «Велику Угорщину» чи «Велику Румунію» – на заході, «Русский мир» – на сході, у відповідних аудиторіях викликають у людей бажання розправити плечі, а у нас ні; там горять вогнем гордості очі, а в нас ні; там серце в пориві до дії виривається з грудей, а в нас ні.

Словом, свої національні міфи, які дають силу і наснагу жити, підніматися над буденністю, є у всіх народів, які живуть з нами по сусідству. Сьогодні, як і сотні років тому, ідея Великої Польщі «від моря до моря», вказує полякам як себе шанувати і чого треба прагнути. Навіть над тихими білорусами, які постійно перебувають у тіні більш помітних сусідів, майорить пам’ять про Велике князівство Литовське.

А де ми?

Гелфорд Дж. Маккіндер – видатний британський географ та геополітик – вважав регіон Східної Європи ключем до Хартленду – «серцевинної землі», контроль над якою веде до контролю над світом. «Хто контролює Східну Європу, той керує Хартлендом. Хто контролює Хартленд, той керує Світовим островом. Хто контролює Світовий острів, той керує Світом», так він сформулював основу концепції в статті «Географічна вісь історії».

Тут також поміщав лінію зіткнення цивілізацій не менш знаний американський вчений Самуель Гантінґтон.

Сама маніакальна пристрасність, з якою нас намагаються включити то в категорію «братських», то в категорію «неіснуючих» народів, свідчить про цивілізаційну значимість, що концентрується тут. Ненависть є ознакою важливості, або навіть залежності, адже ніхто не ненавидить те, до чого йому байдуже.

Тож інколи здається, що тільки ми самі, перебуваючи в Хартленді, стискаємо його велич і значення до меж власного подвір’я. Не усвідомлюючи, що немає сенсу концентруватися на маленьких проблемах – потрібно йти до великої мети. А дрібні справи вирішувати по дорозі. Як тільки ми закопаємося в малому, розміняємо важливе на дрібниці – Україна приречена.

Отже другий крок на шляху до Великої України – витворити власну велику мету, яка об’єднає нас і зробить сильними та успішними. Це дати відповідь, на здавалося б, просте, але водночас надзвичайно складне і важливе запитання – «Якої ми хочемо України?». «Побили себе ми самі. – Стверджує Липинський. – Ідеї, віри, легенди про одну єдину, віх Українців поєднуючу, вільну й незалежну Україну провідники нації не сотворили, за таку ідею не боролись і тому розуміється така Україна здійснитися, прибрати реальні живі форми не змогла».

Сьогодні маємо черговий унікальний шанс виправити стан справ. Він гіркий і трагічний, але це шанс, який не маємо права змарнувати. Комусь це може видатися суперечливим (особливо тим, хто волів би поставити знак запитання замість знаку оклику), але війна викристалізувала правду й кривду, зірвала маски з друзів і ворогів, зробила нас чеснішими і з собою, і з іншими.

Який третій крок маємо зробити на шляху до Великої України? Застосувати принцип «Єдність вдома і незалежність назовні». Єдність вдома є запорукою зовнішньої безпеки, так само як сильна армія є запорукою ефективної дипломатії. Єдність вдома – це здатність відповідати на виклики часу.

Про цю єдність йдеться у старій притчі про зв’язаний віник, що його, осягаючи науку батька, сини намагалися безуспішно зламати, аж поки він не вказав їм, що піддасться віник лише тоді, коли розділять його навпіл, розв’яжуть. Сьогодні нас теж намагаються «розв’язати», як той віник, сусіди, у хитромудрий спосіб втискаючи правдою і неправдою свої ідеї на те місце в душах українців, де повинна бути ідея Великої України.

Велика Україна – це держава в межах кордонів 2013 року. Це держава, на яку можна покластися, за яку відчуваєш гордість. Велика Україна – це можливість самореалізації кожного, за однакових для всіх умов, відповідно до одного для всіх закону. Велика Україна має бути всюди, де є українці.

Отже, Велика Україна – це велика мета. І тут не йдеться виключно про територію, тут не йдеться виключно про мову чи про бажання підняти на щит етнічну ознаку або патріотичну риторику. Йдеться про уявлену спільноту, яка мислить себе великою у своїй єдності та силі, у своїй успішності та добробуті, у своїй гордості та чесноті.

Я розумію це саме так. І знаю, що четвертий крок до мети – це подолати розрив, що утворився між державою і людиною. Бо держава існує сама по собі, а людина – сама по собі. Вони не відчувають потреби один в одному. А, відтак, не допомагають (як має бути) один одному, а перешкоджають. Державу треба повернути до головної мети – служіння людям. Суспільству треба роз’яснювати, що без державних інституцій безпечне та успішне життя спільноти не можливе. Отже, подолати розрив означає діяти відповідно до девізу «Один – за всіх і всі – за одного». Де один – це держава, всі – громадяни.

Про що не повинні забувати, керуючись цим правилом? Нам знадобиться три простих принципи. По-перше, єдність у різноманітності. Бо Україна різна. І ми маємо зробити це нашою перевагою, сильною, а не слабкою стороною.

По-друге, свобода у відповідальності. Бо свобода без інститутів сліпа. Тільки права породжують обов’язки.

По-третє, сумління в діях. Це означає жити не по-новому, а по совісті. Або політика стане рухом за цінностями, або чергове політичне шоу завершиться великим крахом і Україну поховають під грудою театральних декорацій.

Американський президент Авраам Лінкольн був переконаний, що демократія тримається на простому принципі: «Можна дурити всіх людей якийсь час, якусь частину людей увесь час, однак ви не можете дурити всіх людей увесь час». Я хочу, аби ці слова ми разом адресували нинішній українській владі. Чотири роки вона блукає поміж оцих рядків. Досить. Час дізнатися правду!

Що турбує людей по всій країні? Питання перше – війна. Друге – корупція. Третє – злидні. І кожна з цих проблем засвідчує інституційну кволість держави. А також те, що більшість з цих проблем уже не можливо вирішити за допомогою звичайного «латання дірок» і навіть «євроремонту». Ремонтувати і лагодити нічого. Велика Україна може розпочатися лише з повного перезаснування держави. Це – вирішальний – п’ятий крок до великої мети.

Роман Безсмертний,
політик, державний діяч, дипломат

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-17 00:19 :35