Новини » Львів 25 жовтня, 2018, 17:25
Віктор Винник: Коли є можливість посміятись, то я хочу від життя це взяти
Фронтмен рок-гурту «МЕРІ» Віктор Винник. Фото: Лeся Слюсарчук/Газета Ратуша
Фронтмен рок-гурту «МЕРІ» Віктор Винник. Фото: Лeся Слюсарчук/Газета Ратуша

Цього року у рок-гурту «МЕРІ» ювілей – 15 років на великій сцені. Святкування розпочнеться концертом «15 років у твоїх мерідіанах» 27 жовтня у львівському Центрі Довженка.

Про те, що змінилось за 15 років, про свою книгу і ставлення до журналістів розповів фронтмен гурту Віктор Винник журналістці ІА ZIK.

Мало хто знає, що Віктор Винник, попри те, що не називає себе письменником, все ж написав книгу.

Книга «90-60-90.Без імен» була написана ще 10 років тому та видана тільки зараз. Як так сталось?

– Я наївно думав, що це буде легко: от в тебе є книжка, приходиш, її видають і ось вона – слава. Але ні, бо видавництва – це бізнес-структури, і вони працюють з авторами відомими, які добре продаються, відповідно невідомі автори їх мало цікавлять. Це на замітку молодим авторам: попереджаю, що їх чекають сюрпризи. Але це не має бути «стопом», а навпаки. Ми живемо в чудовий час, де все доступно і можливо.

Книга не про фешн і не автобіографічна. 90-ті роки – це трендовий час. Ми часто чуємо, що 90-ті лихі, але я з цим не погоджуюсь. Як виявилось, тоді я був спостережливий і запам’ятав багато ситуацій, цікаві моменти і тренди, речі, які мали вагу і вплинули на цей час. «Без імен», бо, можливо, через художній стиль історії виглядають вигаданими, але це все реально було, всі люди реальні, переважно це приятелі з часів студентського життя. Також туди увійшли всі тексти гурту «МЕРІ».

Ви відчули фідбек від людей?

– Тисяча примірників вже розійшлись. Але книжка цікавить людей, бо хоч активний час презентацій вже минув, люди все одно приходять на презентацію. А на концертах часто книгу беруть як мерч.

А в планах є писати ще?

– Я писав в еру, коли Інтернет ще не був розповсюджений, писав в поїздах-електричках, бо не було чим зайнятись. Але думку про наступну книгу не відганяю, проте не думаю, що зараз варто писати.

Благодійність займає далеко не останнє місце у вашому житті. Ви активно підтримуєте українську армію, чому ви це робите і чи залишається місце й час для благодійності в інших сферах?

– Яку армію може підтримувати громадянин України, армія якої захищає його країну? Ми живемо в складний час в складній країні. Які складніші часи можуть бути, ніж коли війна в країні і неймовірно важко всім. Якось так сталось, що як почали з 90-их виживати, так і виживаємо. Але разом з тим, є багато категорій людей, для яких це ще складніше або нерельно, адже вони незахищені і від них все залежить ще менше, ніж від нас. Як можна не допомагати, коли це не важко? Прийти, приїхати, поспівати з дітьми чи з людьми з обмеженими можливостями. Спілкування з такими людьми є важливим. Так, на нас багато що тисне і ми ходимо, бурчимо, що все не так. А потім бачиш людину обмежену, але в її очах немає незадоволення. Вони оптимістичні і радіють, а ти виходиш добріший і мудріший. Ти розумієш, як пощастило комусь і як комусь пощастило значно менше.

Чи намагаєтесь ви привернути увагу до таких проблем ваших шанувальників, можливо, закликаєте до цього?

– Привертати увагу – важливо. Але мені не подобається закликати інших, це не діє на мене і, думаю, не подіє на інших, краще показувати прикладом.

Останнім часом зявляється все більше інтервю з вами. Ви погоджуєтесь на всі пропозиції чи є певний «кастинг»?

– Я приймаю практично усі пропозиції, якщо це не стосується тем, в яких я «не плаваю», або дурниць. Я завжди прошу, щоб я ознайомився з матеріалом, думками журналіста про себе і не важливо, чи то молодий журналіст, чи вже зі стажем. Бо навіть якщо розмова записана, кожен її може зрозуміти по-своєму. Якщо журналісти не працюватимуть як журналісти, то їх в нас і не буде.

Багато інтервю з вами схожі між собою, навіть якщо це різні журналісти, різні локації і настрій. Як гадаєте, чому так?

– Дуже гарне запитання. Дійсно таке є, це й інші люди помічають. Людей цікавлять, зазвичай, одній й ті ж речі, і я не можу відповідати настільки розгалужено. Тому часто є повтори і часто вони не контрольовані мною, схожі або однакові фрази. Людям, які достеменно цікавляться, це не подобається, і вони хотіли б заходити з іншого боку. Але разом з тим, іншій частині аудиторії достатньо такого форматного мінімуму.

В серпні у вас було цікаве інтервю, але неформатне: з лайкою, не підготовлене, з дещо гострими питаннями. Як вам такий формат?

– Я дуже весела людина, але я не можу бути таким з усіма і не так легко сходжуся з людьми. Але коли є можливість посміятись, то я хочу від життя це взяти. Інша сторона: це не завжди виходить. У цьому випадку з тим інтерв’ю: мені імпонують люди, які щось роблять. Я давно переконався, що світом рухають диваки. Люди, які може не до кінця розуміються у справі, але вони чомусь вирішили, що мають займатися цим і, як іноді показує практика, їм виходить. Якби трохи змінити те відео, краще порізати, то це мало б право на життя. Ми прекрасно говорили, були гострі місця і дурниці. Сам формат не новий, але я б і далі брав участь у подібному. Це не треба сприймати як інтерв’ю, це шоу, інтернет-заморочка.

Ви також ділились здивуванням про те, що відкрили для себе блогінг. Зараз це доволі популярне заняття, як ви ставитесь до цього?

– Так, для мене це був шок. Виходить на сцену людина, яка не записувала пісень, не знімала відео, нічим не займалась, жартує, а всі плескають. І я зрозумів, що щось пропустив, що виникли нові формати комунікаційних зв’язків. Виявляється, що можна сидіти на кухні, щось там робити і мати мільйони підписників.

А ви не задумувались про блог? Можливо, ви б розповідали про музику?

– Не можу сказати однозначно. Зараз мені це не цікаво. Рід моєї діяльності –музика і, безумовно, це спілкування з людьми. Мені важливе живе спілкування, нехай людей буде менше, але вони будуть реальними.

Вікторе, ви автор майже всіх пісень гурту «МЕРІ», але пишете і для інших. Як це відбувається? Не хочеться забрати пісню собі?

Учасники рок-гурту «МЕРІ». Фото: Прес-служба гурту «МЕРІ»
Учасники рок-гурту «МЕРІ». Фото: Прес-служба гурту «МЕРІ»

– Я пишу по-різному: тексти на мелодії, мелодії на тексти, цілі пісні. Як відбувається цей творчий процес, для мене загадка. Просто якщо звертається артист, я намагаюсь зрозуміти, що він може і хоче, а потім воно втілюється в пісню. Або не втілюються. Таке також буває. Усі пісні, які я віддав комусь, я міг би втілити сам, але цікаво, як людина виконає ту пісню, її бачення і вокал.

На кінець 2018 року- початок 2019 був запланований вихід нового альбому, він буде?

– До кінця цього року ми не встигнемо, альбом готовий та з’являються нові й нові пісні, є спокуса їх додати.

Чи буде тур-презентація нового альбому?

– Для мене «тур» – смішне слово, я називаю це серією концертів. Звичайно, будуть.

Концерт, що відбудеться 27 жовтня з нагоди, що гурт «МЕРІ» 15 років на сцені, але ж створений насправді набагато раніше, в чому секрет?

– 15 років з часу, як прозвучала пісня «Мерідіани». Саме тоді нас почули. Вийшла пісня, потрапила на радіостанції і чомусь вона сподобалась, про нас заговорили. До того ми були відомими у вузьких колах.

Що змінилось за цих 15 років?

– Нещодавно переглядав фото і мушу визнати, що певні зміни відбулись. Наприклад, довжина і колір волосся учасників гурту. Публіки стало до певної міри більше, бо публіка приходить зі своїми дітьми. Я не змінив ні підходів, я жодного разу не пошкодував, що ризикнув, купивши гітару, коли моє покоління робило бізнес. Колись перед виступами хвилювались дуже, а зараз дуже, але трохи менше. Я думаю, якщо перестати хвилюватись перед концертом, то це поганий дзвіночок, щось зламалось, змінилось, заросло і це щось важливе, тоді треба спробувати займатись чимось іншим.

А перед концертами чогось очікуєте від публіки?

– Ні, але є зацікавленість. Концерт це в першу чергу інтерактив і спілкування. Мені цікаво, як буде сьогодні. Немає планів і очікувань. Навіть плейлист є дуже відносним. Ти пишеш пісні, які будуть, але з другої пісні розумієш, що сьогодні публіка не така, як була вчора, тоді міняєш чи викидаєш пісні. А після концертів завжди дивуюсь тому, як хтось цікаво чи драйвово поводився.

Яна Кузяк,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-23 10:17 :28