субота, 20 жовтня, 2018, 8:18 Події
«Стежками війни» розповіли про долю полонених у російсько-українській війні
ZIK
ZIK

У червні цього року голова СБУ Василь Грицак офіційно заявив, що майже тисяча громадян України зазнали тортур у російському полоні. Загалом за всю війну з полону терористів «ДНР/ЛНР» вдалося повернути 3224 бранця. Серед них як цивільних, так і військових. А от сутація зі звільненням політичних в’язнів Кремля, серед яких Сенцов, Балух, Сущенко, взагалі не зрозуміла.

Про це йдеться у програмі військових розслідувань «Стежками війни» на телеканалі ZIK.

У російській колонії Володимир Балух має просидіти п’ять років за те, що любив Україну. Росія звинуватила його в організації теракту.

У Криму на нього чекає матір. Вона каже: коли прийшла окупаційна влада, син навідріз відмовився знімати з будинку український прапор, мовляв, за це не карають і не саджають у тюрму.

«Я просила зняти стяг, адже придиралися до всього! Коли приїхали працівники російських спецслужб, Володя робив ремонт. Вони вимагали зняти українську символіку і поїхати з ними. Він відмовився, сказавши, що на своїй землі, а вони – окупанти. З цього все почалося», – пригадує мати Наталія Балух.

Таких заручників, як Володимир Балух на території Росії за роки російсько-української війни є понад 70. Окрім політичних в’язнів Україна зараз бореться і за полонених, які утримуються на Донбасі. Офіційно їх понад сотня.

Про катування та знущання над українськими полоненими говорить і голова Моніторингової місії ООН з прав людини Феона Фрейзер.

«Ми спілкувалися з 64 особами по обидва боки, яких звільнили. І всі казали, що їх катували: лупцювали чи били електричним струмом, погрожували. Ступінь насильства залежав від відповідей полонених», – каже голова Моніторингової місії ООН з прав людини Феона Фрейзер.

Спогади колишнього заручника, якого катували сепаратисти

«Ми лежали в маленькій кімнатці на мішках з одягом», – пригадує Володимир Крутолевич.

У підвалах окупанта військовий провів 97 днів. 28 серпня 2014 Володимир разом із бійцями третього полку спецназу поспішали на допомогу в Іловайськ. Та потрапили в засідку, а потім і в полон. Через тяжкі поранення він втратив багато крові та ліве око. Його забрали до лікарні. Та через тиждень доправили в Алчевськ до інших полонених.

«Нас кидали у кімнату, а через деякий час поверталися і лупцювали», – каже Володимир Крутолевич.

Таке відбувалося ледь не щодня. Для терористів це була наче забавка та можливість самоствердитися. Пригадує: одного вечора до них завітали ще незнайомі і забрали його товариша Геннадія. Того дня чоловіка розстріляли.

«Зайшло з чоловіками двоє дурних дівчат. Одна з них показала на Гену, мовляв, його хоче забрати. На мене ж вона глянула з огидою, бо мав вже вибите око», – розповідає Володимир Крутолевич.

Потім Володимир був у підвалі контррозвідки, в одиночній камері без вікон і світла, мав триразове харчування.

«Мене годували в понеділок, середу, пятницю та іноді в суботу. Я отримував скислі макарони, таку ж гречку», – зазначає Володимир Крутолевич.

Спати доводилося на бетонній підлозі. До того ж Володимира постійно обливали холодною водою. А одного разу просто прострелили ногу з автомата Калашникова.

«Мені прострелили ногу. Рану ніхто не оглядав. Але є серед них і хороші люди... Один приніс мені трішки ліків. А так я омивав рану своєю сечею», – додає Володимир Крутолевич.

Після пережитих жахіть і знущань у Володимира вкрай погіршилося здоров’я. До слова, раніше представниця України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи (ТКГ) Ірина Геращенко розповіла про катування і зґвалтування полонених на Донбасі.

Перший великий обмін заручниками

27 грудня мирна територія України зустріла 73 полонених, які перебували у застінках тюрем і колоній на тимчасово окупованих територіях Донбасу.

Складнощі з обміном полонених розпочалися після винесення цього питання на міжнародний рівень. У 2015 році питання стали регулювати Мінськими домовленостями.

«З того моменту факт полонених перетворився на політичне питання, а не гуманітарне. Процес під контроль взяла Федеральна служба безпеки РФ», – каже заступник міністра з питань окупованих територій Георгій Тука.

Та оскільки в Україні війна офіційно не визнана, то й офіційного обміну полоненими бути не може, стверджує військовий експерт Святослав Стеценко.

«Це навіть не був обмін полоненими, а звільнення людей за домовленістю», – зауважує Святослав Стеценко.

Водночас у Мінську неодноразово обговорювали питання обміну всіх полонених, та до сьогодні консенсусу сторони так і не дійшли. До того ж до ув’язнених на території «ДНР/ЛНР» не пускають нікого, навіть міжнародні місії.

Відомо, що на території окупованого Донбасу знаходиться більше шіснадцяти тисяч засуджених ще до війни осіб.

«Проблема в тому, що засуджені не хочуть відбувати покарання на підконтрольній території. А їх не хочуть відпускати, бо вони – безкоштовна робоча сила», – наголошує правозахисник Євген Захаров.

«Стежками війни» навідалися в колонію до російського бойовика, який вбивав українців

До тимчасово окупованого бойовиками українського Красного Луча з російського Сєверодвінська Олексій Сєдіков подолав більше 2000 кілометрів. У військовій формі, без опізнавальних знаків він був невидимкою серед тисяч найманців. Але два роки тому, 12 липня, бойовик потрапив у полон.

Його засудили до одинадцяти років позбавлення волі за тероризм. Зараз він сидить у колонії в Бучі.

«Я служив в Міністерстві надзвичайних ситуації, в Уфі. Дослужився до старшого лейтинанта. Мене сюди ніхто не тягнув, я сам відчув, що маю їхати на Донбас. А в цивільному житті я гарантував безпеку певним людям», – говорить Олексій Сєдіков.

На Донбасі чоловік каже, що мав забезпечувати тишу. Для цього їздив з однєї точки у іншу. Втім, коли його полонили – по українській стороні якраз гатила артилерія.

«Я був поранений, коли мене полонили. Сталося все це, коли я був на українському боці», – пригадує Олексій Сєдіков.

Віктор Шидлюх, який у 2014-2015 роках був заступником командувача сектором «М», зі своїх спостережень розповідає про роль російських військових гастролерів.

«Звісно, бувають колишні військові. Проте дії РФ – це суцільна брехня. Всі професійні посади армії ворога зайняті кадровими військовими. У кожного є легенда, чому він приїхав в Україну», – каже колишній заступник командувача Віктор Шидлюх.

Бойовик Олексій Сєдіков зазначає: чекає обміну полоненими.

«Я є в списку громадян Росії, яких мають обміняти. Але Президент України заявив, що обміняє нас на політичних в’язнів», – каже Олексій Сєдіков.

Такий обмін для російського бойовика, який їхав воювати проти українців, є нерівносильним. На його погляд, саме політв’язні злочинці, а не він. До того ж, на камеру чоловік намагається створити правильний образ і облагороднює навіть поведінку бойовиків із нашими полоненими.

«Вони навіть не в закритих приміщеннях перебувають, мають харчування тричі на день, отримують медичну допомогу. Ніхто нікого не катує, на відміну від українських спецслужб. Але про це я не буду розповідати», – наголошує Олексій Сєдіков.

Сестра Сеноцова: Олег не здається

Востаннє Наталія Каплан бачила свого брата Олега Сенцова п’ятого липня 2018 уже в колонії на Ямалі.

«До арешту й після нього Олег не змінився. Це досі дуже прямолінійна й цілеспрямована людина, із загостреним відчуттям справедливості. Він борець», – наголошує Наталія Каплан.

Нагадаємо, Сєнцова затримали десятого травня 2014 року в Криму та засудили до 20 років колонії суворого режиму. Чотирнадцятого травня 2018 року Олег оголосив про голодування. Та 145 днів голоду далися взнаки.

«Відомо, що в Олега анемія, дистрофія, гіпоксія, проблеми з серцем. Крім того, голодування впливає на роботу мозку», – підкреслює Наталія Каплан.

Зараз із закликами звільнити Олега Сенцова виступає чи не весь світ.

«Я не знаю, кого ще на світі підключити до того, щоб його врятувати», – коментує Наталія Каплан.

Олег не хоче травмувати психіку рідних, тому відмовляється від побачень і спілкується з родиною листами.

Євгену Чуднецову пощастило вибратися з російського полону

Євген Чуднецов був у тому ж списку на обмін, що й росіянин Олексій Сєдіков. Його звільнили з полону 27 грудня 2017 року.

Потрапив боєць «Азову» до рук сепаратистів під час Широкінської операції. Перед судилищем доброволець перебував у приміщенні донецької СБУ, де ще було 54 особи. В першу чергу, терористи судили добровольців, тому і Євгену дали 30 років колонії.

«На суді мій адвокат не сказав ані слова! Я потім дізнався, що моя бабуся дала йому двісті доларів», – каже Євген Чуднецов.

Втім, Євген розповідає, що засудженим жилося краще, ніж солдатам без статусу.

«Коли я був засудженим, то мав більше прав. Нам хоча б передачі дозволяли», – пригадує Євген Чуднецов.

Що цікаво, хлопця змусили написати записку про те, що в полоні все пройшло добре, без знущань, хоч насправді йому перепало.

«У СІЗО мені зламали щелепу і пласкогубцями зуби повиривали. На суді я сказав, що все одно буду воювати за Україну: по-перше, маю контракт, а по-друге – це мій вибір», – додає Євген Чуднецов.

До слова, раніше Євген Чуднецов розповів про інші жахіття. Зокрема пригадав те, як йому та іншим полоненим довелося витягувати з-під завалів тіла своїх побратимів.

Державна допомога для звільнених заручників

«Коли відбувся перший великий обмін полоненими, колишні заручники Росії разово отримали сто тисяч гривень», – каже заступник міністра з питань окупованих територій Георгій Тука.

Цю допомогу отримали заручники, яких звільнили 27 грудня 2017 року.

«Зовсім скоро ми зрозуміли недоречність такої акції, бо до нас почали дзвонити люди, яких до того звільнили з полону. Вони запитували, чому їм не дали грошей. Я не знав що їм відповісти», – зізнається Георгій Тука.

Пізніше під час перевірок виявилося, що виплати отримали і прибічники сепаратистів.

«Серед цивільних була людина, яка дуже активно підтримувала сепаратистів. Проте потім через гроші кинула отаманів, за що її кинули у підвал», – розповідає заступник міністра з питань окупованих територій Георгій Тука.

Він має на увазі Швайка Віталія, який тісно співпрацював із проросійськими найманцями в Луганську. Його фото були навіть розміщені на сайті «Миротворець».

«Ми його витягли з підвалу разом зі всіма нашими людьми. Я як батько солдата не можуть зрозуміти, чому держава дає допомогу таким особам», – розповідає Георгій Тука.

До Міністерства з питань тимчасово окупованих територій часто звертаються родини і політичних в’язнів. Там кажуть: гроші є, але знову немає можливості їх реалізувати, адже нема відповідного закону. Хоча у Верховній Раді України зареєстровано законопроект № 8205, який би надавав можливість допомогти і полоненим, і їх родинам.

Водночас у Гельсінській спілці розказали, як ще можна отримати допомогу звільненим із полону.

«Існує закон «Про соціальний правовий захист військовослужбовців і членів їх сім’ї». Коли хтось із членів сім’ї потрапив у полон, інша частина родини має право отримувати заробітну плату, плюс всі надбавки», – заявляє юрист Української Гельсінської спілки Віталія Лебідь.

Дещо складніша ситуація із цивільними особами, але й тут можна вирішити питання.

«Наша організція намагається отримати компенсацію через Європейський суд з прав людини. Це дуже тривалий шлях», – пояснює Віталія Лебідь.

До слова, на останньому засіданні Тристоронньої групи у Мінську так і не домовилися про звільнення заручників.

«Я не хочу нічого прогнозувати. На жаль, я розумію, що це може бути дуже болісно для родин, але я не бачу зовнішніх ознак того, що кремлівська адміністрація погодиться на подовження цього процесу», – говорить Георгій Тука.

Нагадаємо, раніше «Стежками війни» розповіли про ставлення українських авіакомпаній до пільг ветеранів російсько-української війни.

 

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-16 12:09 :30