середа, 17 жовтня, 2018, 14:30 Суспільство
Імперські амбіції Москви і великий розкол у православ’ї
Учасники Молитви за Україну на Софійській площі в Києві. Фото: EPA-EFE/STEPAN FRANKO
Учасники Молитви за Україну на Софійській площі в Києві. Фото: EPA-EFE/STEPAN FRANKO

Російська православна церква із завзяттям розірвала усі зв’язки зі Священним синодом Константинопольського патріархату – світового центру православ’я. Така реакція Москви на анонсоване надання незалежності Українській православній церкві може стати найбільшим розколом від часів «Великої схизми» 1054 року – поділу християн на православних та католиків.

У понеділок у Мінську відбувся Синод Російської православної церкви та Білоруської православної церкви, головною метою якого було відповісти на рішення патріарха Варфоломія, який вважається символічним лідером світового православ’я. І відповідь виявився найгострішою з можливих – Москва розірвала церковні зв’язки з Константинополем, що означає розкол у православ’ї, – повідомляє Politico.onet.pl.

Ця подія може стати найбільшим розколом у східному християнстві від часів «Великої схизми» 1054 року, коли відбувся поділ на православну та католицьку церкву.

Ситуація довкола України, однак, спочатку була предметом позачергового засідання Ради безпеки Російської Федерації, під час якого Володимир Путін підтримуючи традиції царського самодержавства, виступив на захист усіх православних у колишній імперії, яка у баченні Кремля все ще існує.

З цих обговорень випливає, що на думку глави Кремля, «русскій мір» відтепер повинен охоплювати усіх православних, у тому числі й в Україні (чи на теренах цілого колишнього Радянського Союзу), а не лише росіян.

Чому Москва так гостро протестує?

Патріарх Варфоломій на разі тільки обіцяв надати автокефалію (незалежність) Українській православній церкві. Це має бути процес, який у майбутньому може призвести до єдності православ’я в Україні.

Здавалося б, що у цій ситуації Москва ще не повинна була застосовувати важку артилерію, але Путін повівся як справжній цар.

Кажуть, свого часу Сталін поставив питання: «Скільки дивізій має Папа Римський?». Не відомо, чи Путін замислювався над питанням, «скільки дивізій у патріарха Варфоломія?», однак власне Константинополь останнім часом кинув виклик Москві не менший, аніж можна було б очікувати навіть від НАТО.

«Це потужний удар для єдності російської цивілізації. З точки зору її духовних основ Росія відступила до XVII століття. Останній вузол східнослов’янської єдності – Православна церква – розпався на наших очах після падіння цілісності держави, будованої впродовж трьох чи навіть чотирьох століть. Такими словами московська «Независимая газета» прокоментувала рішення Константинопольського патріарха. Зважаючи на реакцію Москви, цей коментар, очевидно, не надто перебільшений.

Синод РПЦ у довгій заяві звинуватив Константинополь у протизаконних діях, акцентуючи, зокрема, на тому, що не було ніяких підстав для скасування рішення прийнятого у XVII ст., про передачу Москві контролю над українською церквою. «Як можна скасувати рішення, яке діє протягом трьох століть?», – запитує РПЦ.

У заяві наголошується, що Константинополь не має права скасувати анафему накладену Москвою на українських ієрархів, у тому числі предстоятеля Українського православної церкви Київського патріархату патріарха Філарета, якого Кремль звинуватив у зраді.

«Попри неодноразові заклики до покаяння, після позбавлення його сану, Філарет Денисенко продовжив свої розкольницькі дії», – зазначає Російська православна церква, додаючи: «Відтепер і до відмови Константинопольського патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів Російської православної церкви є неможливим співслужіння з кліриками Константинопольської церкви, а для мирян – участь в таїнствах, що здійснюються у її храмах».

Патріарх Варфоломій зняв анафему, накладену Московським патріархатом на українських православних ієрархів, які відмовилися визнавати його владу в Україні. При цьому, він відкрив шлях до церковної єдності для всіх православних церков України, позбавляючи мільйони вірних сумнівів щодо потреби та обґрунтованості цього кроку.

Крім того, він відкликав дозвіл наданий Константинополем Москві у 1668 році, який підпорядкував Православну церкву в Україні, який пізніше використала Катерина ІІ для втручання у церковні справи Речі Посполитої.

Ці кроки відкривають шлях до собору в Україні, який прийме рішення щодо створення єдиної Української православної церкви.

Вправна тактика Константинопольського патріарха

Дії патріарха Варфоломія, у світському вимірі (богословсько-церковний вимір – скасування анафем) являють собою витончений крок, який здається, застав Москву зненацька.

Якщо б Константинополь без будь-яких попередніх кроків надав автокефалію Київській церкві, Москва могла б протидіяти, використовуючи принцип одностайності в ухвалюванні рішень. Московська православна церква блокувала попередні спроби надання автокефалії українській церкві, зокрема, бойкотуючи Всеправославний собор на Криті і вимагаючи одностайності православ’я, на підставі власних критеріїв.

Частина православних церков на цьому соборі підтримали надання автокефалії українській церкві, зокрема, Румунська, Грецька та Грузинська. Однак собор зірвали серби, які стверджували, що без Московського патріархату не можна ухвалювати жодних рішень.

Самостійне рішення патріарха Варфоломія перешкодило Москві використати свою дотеперішню зброю – тактику блокування, прикладом чого був собор на Криті. Патріарх Варфоломій заявив, що церква в Україні звільняється від тягаря історичних причин, може і має право організуватися заново, будучи спільнотою вірних, і цей процес Константинополь візьме під свою духовну опіку.

Ймовірно, це і спричинило гостроту заяви Синоду РПЦ у Мінську та розрив канонічного спілкування з Константинополем. Москва, очевидно, сподівається, що через політичний тиск відверто світського характеру, який використовує Путін, а не Московський патріарх Кирило, змусить багато православних церков стати на її боці.

Наслідки для Москви

У той же час, Москва проводить обманну пропагандистську кампанію про начебто напади на храми московської церкви в Україні та загрозу релігійної війни. Деякі коментатори навіть стверджують, що рішучість Москви призведе до більш широких військових дій проти України.

Москва і Путін, які є майстрами конструювати маніпулятивні наративи, цього разу мають, однак, доволі слабкі позиції. Вони протистоять величезній історичній традиції та могутній силі історичних символів, якими набагато важче маніпулювати, ніж інтерпретувати поточні політичні події.

Москва, незважаючи на багатовікове домінування у східній православній традиції, ймовірно, не має достатнього символічного капіталу (знищуючи впродовж десятиліть комунізму свою релігійну традицію), щоб протистояти Константинополю і зробити себе центром світового православ’я. У разі перемоги над Константинополем, їй довелося б самій стати таким центром. Проте духовний та законодавчий центр Православної церкви, в світлі більш глибокої та давньої традиції, завжди залишався за Константинополем і його патріархом. Зрештою, звідти сама Москва прийняла християнство.

Голос кожної з Православних церков, безумовно, буде важливим для подальшого розвитку ситуації, і Москва розраховує на можливість власного впливу за допомогою політичних засобів. Найбільш важливим чинником, однак, будуть, ймовірно, події у самій Україні.

Якщо від приблизно із 13 000 православних парафій, пов’язаних з Москвою, значна частина відійде до Української церкви, то вона стане найбільшою в світі православною церквою – надійною спадкоємицею християнської традиції Київської Русі та її хрестителя св. Володимира.

Якщо це станеться, то Російська православна церква буде певною мірою маргіналізована (у РФ православні віруючі становлять відносно невеликий відсоток населення) і у схизмі опиниться не Константинополь і патріарх Варфоломій, але Москва та Кирило (і Путін).

У разі сформування єдиної православної церкви в Україні, Московська православна церква стане навіть не другою, а третьою за величиною православною церквою у світі – численнішою буде Румунська православна церква.

Важливо також пам’ятати, що із втратою релігійного контролю над Україною, Путін позбудеться останнього елементу впливу Кремля у країні – після втрати політичного, військового і культурного контролю внаслідок революції, ініційованої Майданом у 2014 році.

Цитований вище коментар «Независимой газеты» є гарним прикладом драматизму подій. Здавалося б, незначне рішення патріарха Варфоломія, зняти анафеми з українських ієрархів та Української православної церкви, приймаючи під омофор Константинополя, по суті, руйнує самий центр російської імперської ідеології.

Москва, приписуючи собі право керувати всім православ’ям Східної Європи, стала не тільки духовним, а й політичним центром східного слов’янства. І ідея про Рим III, і привласнення історії Київської Русі, як початку російської держави, мали джерело і обґрунтування у позиції, яку собі приписувала Московська церква.

Провідні українські політики повністю підтримують ідею автокефалії. Автокефалія для Православної церкви в своїй країні – це також шлях, який пройшла Польська православна церква після Першої світової війни.

Константинопольський патріарх, як Папа Римський, не має танків. Диктатори та імперії, які ними володіють, минаються і виявляються лише тимчасовим творінням у порівнянні із духовними і культурними цінностями Європи, до яких належить і православ’я.

Переклад з польської Андрія Павлишина, IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-17 04:29 :40