вівторок, 16 жовтня, 2018, 9:55 блоги Суспільство
Один день золотої осені
Анничка Королишин
письменниця, пластова виховниця

Покрова. Світанок. Червоний пружок над обрієм. Потужне ранкове золоте сонце у вікні. А з ним – люди, ті, що силою світла наділені й уміють залишатися вірними цій силі. Підхопити їхні імена, пригорнути, вимолитись.

Дорога до Храму. За дивним збігом, кольори одягу такі ж, як у о. Бориса – синє з жовтим.

Літургія. Вервичка від Лариси, яка пройшла з нею кілька ротацій. Мирування. Малеча з недільної школи навколо священика, веселі маленькі щебетушки.

Відкриття Національного Пластового Вишкільного Центру в Бучі, Київщина за участі Президента України (прямий ефір, стрім). Подруга, яка склала Пластову Присягу. Гордість і радість за Пласт.

Місто. Урочистості. Смуток від споглядання прапорів. Десь сховався блакитно-жовтий, темно-синій замість блакитного на державному прапорі сприймається зовсім не святково, про партійні й казати нічого.

Військові. Старенькі в одностроях УПА. Офіцери у чорних парадних мундирах, з орденами, поважні.

Воїни в камуфляжі, молоді, трохи старші. Мужні й сумовиті – на них надивляєшся і хочеш оберегти. І весь час поруч жінка-воїн. Далеко, у степах, але – поруч. Так є, і слава Богу.

Друзі. Воїн і волонтерка. Добра розмова. Радість за них і надія на них – витримають. Майбутнє – це і вони також.

Сини, старші. Стомлені, радісні, заклопотані, напружені, поспішають в дорогу, але хвильку мамі з татом виділили.

Фейсбук. Купа листів у чат. Розмова. З тамтих, найважливіших. Коли сказане вчувається наживо, а людину пригортаєш усім серцем – і що нам моря-океани..

Люди, що з ними світ набув сенсу і барв. Наші захисники. Подумки звертаєшся до кожної і кожного з тих, кого знаєш.

Віддаєш їх під Материнський Покров. Віриш.

У подруги ювілей. Гомонимо. Щось словами, щось душами. Та й добре, що так – теж можна

Телефонна розмова з молодшим. Серйозна. Зрештою, так майже завжди – все всерйоз. Часом думається, що він старший за свій вік.

Ніч. Святкове промайнуло. Глибше, реальніше, гостріше і дорожче – залишається. Відлуннями імен, голосів, покадровими спалахами жестів, облич, гомоном одного-на-двох часу й мотивації.

Як просто молитись за свої потреби. А як важко, але як важливо щирим серцем згадувати молитовно про інших.

То сказав отець у проповіді.

Подумалося: не важко. Додає сили і оберігає душу живе відчуття любові. Взаємне, людяне, таке, яке триває крізь час, простір і обставини.

Знаєте, а хороший день прожилося...

Дякую за нього. Богу. І тим, хто захищає нас нині і повсякчас.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-15 02:40 :58