субота, 13 жовтня, 2018, 16:55 Світ
Дияволиці у спідниці: найжорстокіші жінки світу
<nbsp;>

У всі часи світ породжував монстрів, які любили вбивства і отримували насолоду від заподіяння комусь тортур. Жорстокість не має статі, проте, здебільшого, образ вбивці асоціюється з чоловічою половиною хоча б тому, що чоловіки фізично є більш сильними. Жінка ж слабка, її потрібно оберігати: жінка-мати, яка дає життя, жінка-кохання, яка надихає. Однак, не завжди так, адже інколи оберігати треба не жінок, а від них.

Монстри в королівських сукнях

Не кожен може впоратись із великою владою. Одурманення нею може набирати найжахливіших форм, зокрема породжувати пристрасть до вбивств, якій потурає безкарність.

Імператриця Ци СіДракониха (Китайська імперія)

<nbsp;>

Життя Ци Сі було непростим: шлях від низів до імператорського престолу вона виборола своїми ж зусиллями. Донька маньчжурського мандарина стала наложницею у палаці імператора, проте найнижчого класу, а це означало, що за життя вона могла так і не зустрітись з повелителем.

Проте невтомна наснага до навчання та хитра вдача допомогли дівчині виділитись та стати близькою подругою дружини імператора. Коли повелитель попросив поради у безплідної дружини, кого ж йому обрати для народження спадкоємця, відповідь була однозначною – Ци Сі.

Ци Сі показала себе в якості «драконихи» ще до того, як отримала титул імператриці. Відколи вона народила спадкоємця, почала сама відбирати наложниць для імператора, і негайно вбивала тих, хто ставав йому близьким.

Крім того, вже змогла добитись свого права голосу, а то й наказів у важливих державних питаннях. Консервативна жінка не хотіла припиняти ізольованість Китаю і, боячись втрати його давніх традицій, наказувала привселюдно рубати голови всім захопленим заколотникам. Ци Сі організувала криваву кампанію терору проти європейців і християнських місіонерів. Упродовж майже всього її життя, за наказом імператриці вбивали чужоземців та китайців, які їх підтримували.

<nbsp;>

Після смерті імператора, Ци Сі та його першу дружину, якій політика була не дуже то й цікавою, призначили регентшами при малому спадкоємцю престолу (вже й тут подейкували, що і Ци Сі не могла завагітніти, тому син насправді іншої наложниці, яку вона вбила одразу після пологів).

Через жорстокий терор проти іноземців та небажання нових реформ, почались заговори проти імператриці. Уже після першої невдалої змови, дізнавшись, Ци Сі наказала знищити біля півтисячі осіб, які могли бути хоч якось до цього причетними.

Після того, як її син досяг повноліття, Ци Сі склала свої повноваження, проте вже незабаром він «несподівано» помер від віспи, тому імператриця продовжила правління. Крім цього, її вагітну невістку побили так, що вона втратила дитину, тому ні в кого не було сумнівів що, боячись нового майбутнього спадкоємця, імператриця приклала руки і до цієї смерті.

Наступним, кого вона призначила замість себе, був її племінник, проте і він з часом не сподобався їй. У результаті, Ци Сі пережила свого племінника всього на 24 години. Він не правив в країні, але користувався великою повагою у народу, чим викликав ненависть тітки. Вважається, що і племінник був нею отруєний. І це було останнє зло, яке встигла зробити на цьому світі імператриця Ци Сі.

Графиня Єлизавета Баторі – Кривава графиня Баторі (Королівство Угорщина)

<nbsp;>

Людська жорстокість, чорнокнижництво, нарцисизм – усе це оточувало юну Єлизавету і, напевно, здавалось їй нормальним. Для прикладу, дядько Елізабет Баторі був чаклуном, тітка – відомою серйозними садистськими нахилами. Ще одним далеким родичем графині був Влад Цепеш, більш знаний, як граф Дракула. А її чоловік, Ференц Надашді, отримав прізвисько «чорний витязь» за неймовірно жорстоке поводження з полоненими турками.

Сумнозвісним купанням у крові молодих дівчат передувало багато інших катувань. Спочатку графиня не дозволяла собі більше, ніж давати ляпаса чи щипати жертву, рідше била дубинкою. З часом ще одним покаранням, яке застосовувала Баторі, стало проколювання голкою різних частин тіла винуватої служниці. Подейкують, що садистським «штучкам» її навчала горезвісна тітка, яка вбила двох своїх чоловіків.

<nbsp;>

Кімнати катувань були не тільки в основній резиденції Баторі, а й в інших її маєтках. До тортур графиня підходила з особливою різноманітністю: за погано випрасуваний одяг – служниця отримувала по обличчю розпеченою праскою, за підозру в крадіжці – вдавлювала в долоню розпечену монету, а крім цього, палила волосся на голові чи статевих органах, різала пальці, роздряпувала обличчя, здирала щипцями шкіру, виставляла жертву на мороз, обливаючи холодною водою, і спостерігала, як вона замерзає. Словом, все, що могла придумати хвора уява Єлизавети та її спільників.

<nbsp;>

Слуги страшенно боялись Баторі, тому, коли до господарки приїжджали гості, вони навмисно ламали карети, відпускали коней і робили все, що тільки могли, аби затримати їх в замку на довше.

Після смерті чоловіка садистські нахили Баторі тільки набрали обертів. Схиблена на своїй зовнішності, графиня усіма способами хотіла зупинити старість. Спочатку для цього приймала ванни з різними травами, проте вона не вірила, що молодість можна повернути так легко.

Баторі вирішила (не без допомоги чорнокнижників), що тільки купання у крові молодих дівчат зможе підтримувати її красу. Тут і почались масові вбивства бідних селянських дівчат, яких нещасні батьки віддавали в замок, сподіваючись забезпечити їм таким чином кращу долю.

<nbsp;>

Звичайно, у такій справі графиня мала наближених спільників, які потурали її бажанням, а часто разом з нею брали участь в екзекуціях. Влада, безкарність, страх підданих – дозволяли Баторі приймати такі ванни мало не щотижня. Проте з часом трупів ставало так багато, що їх просто не можливо було непомітно ховати, чи без підозри спихати все на випадкову смерть. Не дивлячись на те, що «офіційно» до розваг Баторі неможливо було докопатись, все ж,слухи в народі про неї пішли швидко.

Виступати проти таких жорстокостей почали священики, проте Баторі своїм тиском таки змогла закрити їм рот.

Фатальним бажанням садистки стала добірніша кров. Графиня вирішила, що чим вищий статус жертви, тим кращий буде результат. Під приводом «дати останній курс світських манер» Єлизавета запросила у свій замок більше два десятка доньок дрібних дворян. Для декого з них такий «курс» став останньою подією в житті…

<nbsp;>

Не помітити цього не могли, тому графиня придумала небилицю, що одна з дівчат зійшла з розуму і, вбивши кількох інших, вчинила самогубство. Хоча і після цього представники знаті повірили їй, проте все ж, чутки про звірства досягли межі, тому парламент наказав розслідувати цю справу.

У замку знайшли покалічені тіла служниць, із них два трупи у кімнаті самої Єлизавети. За допомогою свідчень співучасників, слуг та інших підданих, а також особистого щоденника Баторі – її визнали винною у жорстоких вбивствах 650 осіб.

Єлизавету Баторі замурували у власному замку, залишивши маленьке віконечко для їжі. Так вона протрималась більше трьох років і померла.

Навколо цієї жінки досі багато дискусій. Дехто вважає, що такі звірства їй приписав дядько, який «розслідував» справу, оскільки претендував на її землі. Однак, він міг тільки прибільшити число жертв, а жахливу славу в людей – графиня «заслужила» сама.

Книга рекордів Гіннеса назвала її наймасовішою жінкою-вбивцею, хоча точна кількість жертв невідома.

Дарія Миколаївна СалтиковаСалтичиха (Російська імперія)

<nbsp;>

Дарія народилась у російській дворянській родині. У ранньому віці вийшла заміж за ротмістра лейб-гвардії кінного полку Гліба Олексійовича Салтикова, народила йому двох синів. Зовні справляла враження тихої та набожної жінки, однак…

Після смерті чоловіка, 26-річна поміщиця стала однією з найбагатших вдів Москви, залишившись з його великими маєтками і з близько 600 кріпаками. За законами того часу, її дітей послали на виховання в гвардійський полк. Будучи зовсім самотньою, Салтикова вдарилася в релігію: здійснила чимало паломництв по святих місцях, де щедро роздавала гроші «на церкву».

Згодом вона таки засумувала за чоловічою ласкою, і в її полі зору опинився молодий красень Микола Тютчев (дід знаменитого поета Федора Тютчева). Люди подейкували, що не обійшлося без матеріальних заохочень, оскільки дрібний дворянин Тютчев працював простим землеміром.

Одного разу поміщиця дізналася, що Тютчев паралельно зустрічається з юною та гарненькою дівчиною, і навіть встиг з нею таємно повінчатися. У нападі ревнощів Салтикова зробила саморобну вибухівку і наказала конюхам підкласти в будинок, де жив «невірний». Чоловіки не хотіли взяти такий гріх на душу, за що були жорстоко побиті кийками.

Друга спроба помсти теж не вдалась. Коли поміщиця дізналась, що її коханий збирається тікати в інше місто – наказала селянам зробити засідку на дорозі. Але чи то його попередили про замах, чи то він, знаючи крутий норов колишньої, остерігся, але тією дорогою не поїхав.

Досі невідомо чому почались звірства Салтикової: смерть чоловіка чи зрада нового коханого. Разом з тим, вважають, що в неї були серйозні психічні розлади, які і викликали надмірну жорстокість.

Хоча чоловіки теж потрапляли під екзекуції, усе ж найбільше страждала жіноча половина, при цьому вік не мав жодного значення. Добряче діставалось навіть дітям та вагітним жінкам.

Поміщиця була помішаною на чистоті, тому легко знаходила будь-який привід, щоб вивільнити гнів: чи то підлога не так помита, чи маленька плямка на одязі залишилась, чи сукня погано випрасувана.

Била нещасних служниць усім, що могло потрапити під руку: поліном, палицею, розжареною праскою… Після того, як пані стомлювалась, залучала до покарання конюхів, які мали витягнути нещасну у двір і відшмагати батогами чи різками. Якщо жертва була ще живою, її знову затягували до будинку, і Салтичиха змушувала прибирати заново. Зрозуміло, що замучена служниця не могла навіть поворухнутись, тому тепер вже господиня била її за непослух.

<nbsp;>

Крім цього, частенько любила повиривати волосся гарненьким служницям, обливала їх окропом, припікала розпеченими щипцями, морила голодом, на морозі прив’язувала голими до дерев, або ж заганяла сидіти у крижаній воді поки не помруть від холоду, виривала нігті, відрізала вуха чи груди. Одного разу, вона вбила служницю, у якої було немовля. На груди мертвої матері положили немовля, виставивши гріб на мороз, щоб дитина також загинула.

Зрозуміло, що чутки про поміщицю-садистку почали дуже швидко поширюватись не тільки серед селян, а й знаті. Навантажені візки з понівеченими тілами не можна було не помітити, та й, власне, і супроводжуючі не дуже їх ховали, мовляв: ось, чергова ідіотка намагалась втекти, та й віддала Богові душу.

Везли їх в поліцію, які за хабар реєстрували смерть, проте не від руки Салтичихи. А тоді – священикам ховати. Деякі тіла були настільки понівеченими, що священнослужителі відмовлялись їх відчитувати в церкві.

Кріпаки намагались тікати і скаржитись, проте їх тільки повертали до поміщиці, і невдовзі везли вже мертвими в поліцію «зафіксувати смерть». Чиновників Салтикова підкупляла немалими хабарами, тому звірствувала собі спокійно далі.

<nbsp;>

Тиранія Салтичихи продовжувалися б ще довго, але двоє кріпаків зуміли втекти, щоб поскаржитись на свою господарку цариці Катерині ІІ. Їм не було чого втрачати – у обох жінки померли від рук владної садистки. У одного одразу троє: поміщиця примушувала чоловіка три рази одружуватись і вбивала кожну його дружину «щоб ходив і горював».

Звичайно, цариця не дуже хотіла сваритись із знаттю та ще й через челядь, але вирішила, що це буде хороший показовий процес «торжества справедливості» у Російської імперії.

Салтиковій приписували 139 смертей, однак з них суд визнав лише 38. Її вироком було довічне ув’язнення у монастирі. Через 11 років поміщиця померла, так і не визнавши своєї вини.

Про жорстоких жінок воєнного періоду читайте незабаром.

Матеріали, які використані у статті, взято із відкритих інтернет-джерел.

Підготувала Олена Водвуд,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-10-24 07:34 :45